меняется дизайн сайта, возможны перебои в работе сервиса
Трускавецький вісник №87(331)/2011

Інформаційний портал курорту Трускавець  

русский   українська   english

Головна
Санаторії
Готелі
Приватний сектор
Квартири подобово
Нерухомість
Трускавецький вісник
Публікації
Фотогалерея
Каталог сайтів
Контакти

Хто володіє інформацією, той володіє світом!

№1 » №2 » №3 » №4 » №5 » №6 » №7 » №8 » №9 » №10 » №11 » №12 » №13 » №14 » №15 » №16 » №17 » №18 »
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 » №24 » №25 » №26

Трускавецький вісник
№87 (331) 2 вересня 2011 р.

Новини Трускавця та регіону

Святотатські забави на кістках

"Шашлик на крові, пікнік на могилах". Таку назву має стаття дрогобицького журналіста Леоніда Гольберга в двотижневику "Kurier galicyjski" (опублікована в серпні). Поряд із пам’ятником "Єврейський меморіал" появився терен відпочинку. Місця масового розстрілу та масового поховання євреїв із Дрогобича та околиць оскверняється веселощами, співами, іграми, забавами. Хіба це личить нам, християнам?

В музеї "Дрогобиччина" поміж іншими експонатами знаходиться фотоапарат, кліше та фотовідбитки дрогобичанина Адама Пашульки, котрий фіксував на фото розстріли дрогобицьких євреїв. Відбувалися вони в центрі міста, біля дрогобицької "Стіни Плачу" (вулиця Ковальська). Згодом розстріляних євреїв машинами вивозили та скидали в ями біля Броницького лісу. Така правда.

Тепер правда дещо інша – на місці розстрілу діє кнайпа. Як пише Леонід Гольберг, її власником є один урядник з дрогобицької Ратуші. Не надто кращі справи і в Брониці, де поховано як мінімум 11 тисяч жертв фашистської окупації нашого краю. І не тільки євреїв, але і українців та поляків. На могилах відбуваються пікніки, після яких наші люди акуратно залишають після себе гори неприбраного сміття, в тому і одноразовий посуд, і серветки, і використані кондоми. І це теж правда, як і правда, що розваги тут навіть легалізовано, встановлено табличку із відповідним написом "відпочинковий сектор".

Готуємося приймати гостей до Євро-2012. Хочемо в Європу. Хочемо, щоб нас вважали цивілізованими людьми. Та хотіння мало. Якщо б на це святотатство в Дрогобичі та Брониці єврокомісари закрили очі та промовчали, то відкриють очі померлі та заголосять гучним голосом жертви Голокосту на нашій, кров’ю напоєній землі.

Матерів-героїнь у Трускавці побільшає

На виконкомі ТМР 25 серпня було прийнято рішення щодо клопотання перед вищестоящими органами про присвоєння Почесного звання "Мати-героїня" ще одній трускавчанці. "У Трускавці є 12 жінок, які мають Почесне звання "Мати-героїня", - розповідає директор Трускавецького міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Віра Ільницька. - Це звання присвоюється Указом Президента України, воно прирівнюється до державних нагород. Десятьом із цих 12 трускавчанок вже вручено нагрудні знаки із посвідченнями, їм виплачено також одноразову грошову допомогу. Іншим двом звання присвоєно в 2011 році, тож у ТМЦСССДМ очікують на ці відзнаки, щоб їх вручити".

"Ще одна справа знаходиться на розгляді в Секретаріаті Президента, - продовжує Віра Ярославівна, - але Указу Президента ще немає. А рішення виконкому від 25 серпня приймалося для того, щоб була можливість розпочати процедуру клопотання про присвоєння цього Почесного звання для ще однієї трускавчанки перед Львівською обласною державною адміністрацією".

Таким чином, у Трускавці на початок 2012 року статус матері-героїні може мати 14 жінок, якщо буде підписано відповідний Указ Президента по справі, яка знаходиться в Секретаріаті, і по справі, яка тільки подана в ЛОДА.

А всього в Трускавці станом на 1 липня 2011 року є 74 багатодітні сім’ї, в яких проживає 231 дитина до 18 років. Ці статистичні дані надав в. о. начальника відділу у справах сім’ї, молоді та спорту ТМР Роман Коваль. Багатодітною вважається та сім’я, де виховується троє чи більше дітей.

Підприємці за круглим столом

До Дня підприємця, який в Україні відзначають у першу неділю вересня, трускавецька влада ініціює проведення круглого столу. Відбудеться він на затівській території – в конференц-залі ПК імені Шевченка (ІІ поверх), у понеділок, 5 вересня о 16.00.

За розтрату державних коштів на ремонт ідеальних доріг – за ґрати!

Депутати Львівської обласної ради заслухають на сесії інформацію про стан використання коштів на ремонт доріг Львівщини. Про це повідомляє прес-служба ЛОР. 30 серпня відбулося засідання постійної комісії з питань промисловості, ЖКГ, транспорту та зв’язку Львівської обласної ради. На ньому, серед інших питань, розглядалося питання про використання коштів обласного та державного бюджетів, виділених на будівництво, реконструкцію та ремонт доріг комунальної власності у Львівській області.

Як зазначив голова постійної комісії з питань промисловості, ЖКГ, транспорту та зв'язку Львівської обласної ради Михайло Задорожний, на сьогодні показник використання цих коштів становить 25 відсотків. Це дуже низький показник, зважаючи на те, що надворі уже вересень. Тому комісія виноситиме це питання на розгляд найближчої сесії Львівської обласної ради. Обласні обранці заслухають начальника Служби автомобільних доріг у Львівській області Петра Шпитака і начальника управління розвитку інфраструктури Львівської обласної державної адміністрації Володимира Корпана.

Комісія пропонуватиме, щоб на початку кожного сесійного засідання депутатам надавали звіт про використання коштів на ремонт доріг Львівщини.

Нагадаємо, що на будівництво, реконструкцію та ремонт доріг комунальної власності Львівщина отримала субвенцію з державного бюджету місцевим бюджет у розмірі 100 млн. грн. Із спеціального фонду обласного бюджету місцеві бюджети Львівщини отримали на ремонт комунальних доріг субвенцію у розмірі 20 млн. грн.

Михайло Задорожний розповів, що на засіданні комісії також розглянули звернення мешканців Львівщини, які проживають у гуртожитках. Ці звернення, які почали надходити на адресу Львівської обласної ради, комісія передасть для розгляду у тимчасову комісію, створену у Львівській обласній раді.

30 серпня на телеканалі ЗІК було показано сюжет про нераціональне витрачання державних коштів, коли ремонтуються дороги, які не потребують жодного ремонту. Із передачі зрозуміло, що вулицю Суховоля у Трускавці для здійснення ремонту подавала власне міська влада курорту. Коментували ситуацію депутати обласної ради Михайло Задорожний та Олексій Балицький і заступник мера Трускавця Юрій Яворський. Також у передачі було використано ряд аматорського відео, яке раніше публікувалося на нашому "Трускавецькому віснику" (проведення ремонтних робіт та виступ депутата міської ради Ігоря Ластовецького). Депутат ЛОР О. Балицький запевнив, що готує подання у прокуратуру власне з питання розтрати коштів на ремонт вулиць, які перебували в ідеальному стані.

Власна інформація

Вісті з Дрогобича

- 21 депутат Дрогобицької міської ради 31 серпня через місцеві засоби масової інформації оголосили про скликання 2 вересня сесії з питання політичних репресій в Україні. У Дрогобичі в серпні вже робили спробу скликати позачергову сесію міської ради з обговорення питання про політичні репресії в Україні. Однак вона не відбулася - не вдалося зібрати кворум. Депутат міської ради Михайло Ваврин заявив, що причиною зриву позачергової сесії стало те, що міський голова Олексій Радзієвський на вимогу 21 депутата не видав письмового розпорядження про скликання сесії. Михайло Ваврин наголосив, що тепер депутати, відповідно до Закону, самі скличуть позачергову сесію і визначать хто її має відкрити, а головуючого оберуть під час сесійного засідання.
- На черговій сесії Дрогобицької міської ради внесуть зміни до бюджету, внаслідок яких перерозподілять 800 тис. грн. у загальному фонді і 420 тис. грн. – в бюджеті розвитку. Про це повідомив перший заступник Дрогобицького міського голови Олександр Коростельов. З його слів, ці кошти в основному буде скеровано на підготовку житлово-комунального господарства до роботи в осінньо-зимовий період. Насамперед, їх отримають житлово-експлуатаційне об’єднання і КП «Комбінат міського господарства».
- У Дрогобичі приступили до створення комунального підрозділу з утримання доріг. Про це повідомив на нараді в Ратуші перший заступник міського голови Олександр Коростельов. Цей підрозділ буде укомплектовано фаховими людьми і необхідною технікою: асфальтоукладчиком, катком, самоскидом та іншим з тим, щоб як лише на дорозі з'явиться яма, її оперативно заасфальтувати. Це, на думку дрогобицьких посадовців, дасть змогу подовжити термін експлуатації капітально відремонтованих доріг і таким чином заощадити бюджетні кошти. А найголовніше, що люди їздитимуть хорошими дорогами, не нищитимуть автомобілів.
- У Дрогобицькій міській раді відбулося підписання угоди іпотеки з Ощадбанком і відповідно кредитної угоди між КП «Комбінат міського господарства» і Ощадбанком на 1 700 тис. грн. Про це повідомив на оперативній нараді в Ратуші перший заступник міського голови Олександр Коростельов. З його слів, відповідно до укладених угод, до кінця цього тижня усі гроші надійдуть на рахунок КП «Комбінат міського господарства», які планують використати на дороги. Зокрема, на капітальний ремонт аварійної дороги під мостом на вул. Стрийській, а також ремонт доріг на вулицях Пилипа Орлика, Жупній, М.Лисенка, Завіжній.
- У Дрогобичі оголосили тендер на придбання каналопромивної машини, трьох сміттєвозів і 170 євроконтейнерів для твердих побутових відходів. Цю техніку місто придбає за екологічні кошти. Про це повідомив на нараді в Ратуші перший заступник міського голови Олександр Коростельов. Зі слів посадовця, ця техніка є вкрай необхідною для міста, щоб утримувати його у належному стані. «Без промивання каналізації неможливо вести дорожнє господарство, - каже посадовець. – Адже однією з головних причин того, що дороги руйнуються, є забиті водоприймачі». Нині в Дрогобичі перед проведенням капітального ремонту кожної дороги чистять каналізацію, але винаймання каналопромивної машини коштує дорого. Лише за вул. Стрийську довелось заплатити 200 тис. грн. Закупівля трьох сміттєвозів і додаткових контейнерів для твердих побутових відходів дасть змогу вирішити проблему оперативного збору і вивезення сміття.
- Виконавчі структури Дрогобицької міської ради разом з податковою інспекцією і правоохоронними органами ведуть цілеспрямовану роботу з виявлення на підприємствах нелегальних працівників. Щотижня знаходять 7- 12 нелегалів. Зі слів першого заступника міського голови Олександра Коростельова, від початку року виявлено 270 нелегальних працівників, яким виплачували зарплату у конвертах. А це означає, що вони не матимуть соціального захисту у випадку втрати працездатності, платних відпусток, а на старості років можуть залишитися без пенсії. «Процес легалізації йде дуже складно, - зізнався посадовець. – Від початку року легалізовано лише 110 працівників».
- У Дрогобичі зник автобус колишньої футбольної команди «Галичина. Про це йшла мова на наді в Ратуші. Зі слів першого заступника міського голови Олександра Коростельова, знайти автобус ніяк не вдається. Ще минулого року нібито це авто перебувало на ремонті у Дрогобицькій виправній колонії № 40. Куди та як воно звідти зникло, наразі не відомо. Нинішній депутат міської ради, а в минулому начальник Дрогобицької міліції жартує, мовляв, автобус потрапив під амністію. А перший заступник міського голови Олександр Коростельов уже без жартів звернувся до діючого начальника міліції Андрія Біласа допомогти розшукати пропажу.

Іван Тихий, "Дрогобицьке земляцтво"

Вісті з Борислава

- Виконкомом Бориславської міської ради проведено легалізацію шляхом письмового повідомлення Бориславського міського відділення Міжнародної громадської організації «Ми Українці». Основна мета діяльності: об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних, соціальних, економічних, творчих вікових, національно-культурних та інших спільних інтересів як в Україні, так і за її межами, сприяння розвитку й утворення патріотичної свідомості, зростаючої громадської сили, здатної консолідувати суспільство та сприяти створенню умов для вільного й заможного життя кожного громадянина своєї країни. Керівник організації – Ігор Кобилецький.
- 29 серпня відбулась чергова сесія Бориславської міської ради. В залі присутні 32 із 46 депутатів. Перед розглядом основних питань в «різному» депутати озвучили запити своїх виборців. Основні питання, які турбують мешканців – освітлення вулиць, встановлення автономного опалення, вартість проїзду в радіо таксі та ін. Пізніше депутатами було розглянуто 33 проекти рішень, що стосувались фінансування міста та питань регулювання земельних відносин. Також на даній сесії було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Борислава» чемпіонці світу 2011 р. в Туреччині серед жінок-юніорок, срібному призеру Чемпіонату Європи 2010 р. в Франції, чотирьохразовій чемпіонці України з боксу 2008-2011 рр., неодноразовій переможниці міжнародних змагань, члену Національної збірної України з 2009 року учениці загальноосвітньої школи № 3 – Вікторії Вірт.
- 10 вересня 2011року з 10.00 год. на стадіоні «Нафтовик» м. Борислав відбудеться Регіональний турнір до Дня фізичної культури і спорту під назвою "Футбол поколінь від наймолодших до ветеранів". Бориславська влада запрошує всіх любителів футболу на спортивне свято.

Відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради

Служба 102 Борислава повідомляє

За другу декаду серпня у Бориславському міському відділі внутрішніх справ зареєстровано 58 заяв і повідомлення про злочини, які були скоєні у місті або готувалися.

У період із десятого по двадцяте серпня 2011 року у місті скоєно сім крадіжок. Маємо також двадцять чотири випадки погроз фізичною розправою, два хуліганства, п'ять випадків нанесення громадянам міста тілесних ушкоджень, два шахрайства, один злочин по лінії боротьби із незаконним обігом наркотиків, десять випадків пошкодження майна та ще сім фактів порушення Закону, які віднесені до категорії інших злочинів.

Завдяки проведеним оперативно-розшуковим заходам розкрито три злочини за фактами крадіжок. Працівники міліції встановили осіб, які погрожували громадянам міста фізичною розправою та нанесли тілесні ушкодження, а також причетні до шахрайства та вчинення хуліганських дій. Розкрито також злочин по лінії боротьби із незаконним обігом наркотиків. За десятьма фактами пошкодження майна та сімома порушеннями закону, які віднесені до категорії інших порушень закону, проводяться дослідчі перевірки.

У ході розслідування кримінальної справи за фактом незаконного заволодіння автомобілем «Тойота Ланд Крузер», який було викрадено із території приватної садиби «Валентина» у січні 2011 року, працівники міліції вийшли на злочинне угрупування. До складу злочинної групи входили два мешканця Нового Роздолу 1978 та 1969 року народження та 28-річний львів'янин. Організатором та керівником злочинного угруповання був 33-річний мешканець Нового Роздолу гр. Р. Двох учасників злочинної групи затримано. Вони знаходяться у ізоляторі тимчасового утримання. Працівники міліції вживають оперативно-розшукові заходи щодо затримання організатора. Викрадений із території приватної садиби транспортний засіб повернуто законному власнику. Проводиться перевірка на причетність злочинного угрупування до інших викрадень транспортних засобів, що були скоєні на території Львівщини. Працівники міліції 16 серпня під час проведення оперативно-профілактичних заходів у рамках операції «Мак-2011» затримали мешканця с. Свидника Турківського району гр. А., у якого вилучено пакет із речовиною рослинного походження вагою близько 5 грамів. Затриманий розповів, що у пакеті знаходиться наркотична речовина, яку він придбав для власного споживання у жителя Борислава гр. Б. Зрозуміло, що працівники міліції відразу вжили заходів щодо затримання розповсюджувача дурману. Під час затримання гр. Б. зізнався, що наркотичну речовину зберігав з метою збуту. Обох фігурантів, причетних до незаконного обігу та споживання наркотиків, затримано. Речові докази вилучено та скеровано для експертизи в Науково-дослід-ний криміналістичний центр ГУ МВС України у Львівській області, за висновком якого буде прийнято рішення про відмову чи порушення кримінальної справи за фактом незаконного обігу наркотиків щодо затриманих.

Чавунні батареї кількістю 17 ребер викрали невідомі зловмисники із господарського приміщення будинку 148 по вул. В. Великого. Злочинці зірвали навісний замок комірки, звідки потай винесли чавунні батареї гр. С. Сталося це 17 серпня під вечір, а у ніч із 18 на 19 серпня невідомі зловмисники поцупили 14 метрів телефонного кабелю із будинку 109 по вул. М. Грушевського. За фактами крадіжок проводяться оперативно-розшукові заходи.

Газета "Нафтовик Борислава"

Катюзі по заслузі: дрогобицького "потрошителя" засудили на довічно

Історія з реального життя, яку нещодавно розповів журналістам старший помічник міжрайонного прокурора Любомир Кріцак, неприємно шокувала і змусила задуматися: чи має межу людська жорстокість, коли хміль відбирає розум?

– Наприкінці серпня 2010 року, – розпочав розмову пан Любомир, – пані Л. звернулася у Дрогобицький міськвідділ міліції з письмовою заявою. Жінка повідомила, що пан М., з яким вона мала близькі стосунки, викрав у неї мобільний телефон і 200 гривень. Позаяк чоловік усіляко заперечував факт крадіжки, між ними розгорілася сварка, після якої співмешканці розійшлися. Але це була не остання їхня зустріч. Якось пан М. випадково натрапив на вже «піддату» пані Л. і почав вмовляти її написати повторну заяву про те, що вона не має до нього жодних претензій. Жінка сказала, що подумає. Тоді чоловік запропонував пані Л. почаркувати в барі. Коли, захмелівши, вони вийшли на вулицю, знову почали сваритися. Пані Л. непристойними словами, як свідчив підсудний, обзивала його матір, на що той погрожував її вбити, якщо не перестане лаятися. А далі… мов у страшному кіно. Жінка вкотре почала обзивати маму пана М., назвавши її алкоголічкою. Згідно зі свідченнями підсудного, це надзвичайно його обурило і він вирішив вбити пані Л. Чоловік жорстоким способом схопив жінку за внутрішні органи і вийняв їх назовні. Взявши «випотрошену» пані Л. на плечі, пан М. поніс її у напрямку автостанції. Як заявив на слідстві підсудний, він сам не знав, куди несе колишню співмешканку. Згодом його зупинили працівники міліції, яких викликали перехожі, коли побачили таке страшне видовище. На жаль, жінка вже була мертвою. Злочинця негайно відправили до лікарні для обстеження. Однак, намагаючись уникнути покарання, затриманий втік із лікарні. Але працівники міліції все ж таки впіймали вбивцю.

Враховуючи, що злочин був вчинений у стані алкогольного сп’яніння та ще й з особливою жорстокістю, колегія Дрогобицького міськрайонного суду винесла пану М. найсуворіший вирок – довічне позбавлення волі. До речі, це перший випадок в історії місцевого судочинства, коли судді застосували виняткову міру покарання.

Ірина Михаць,
газета "Галицька зоря"

Здрастуй, школо, рідна школо!

І знову 1 вересня, і знову новий навчальний рік. Для когось Перший Дзвінок пролунав цього року вперше, як для понад двох сотень трускавецьких первачків, а для когось він лунає у вересні останній раз, бо у травні – підсумкові атестації, випускний, ЗНО, підготовка до нового життя. А для декого Перший Дзвінок лунає і в тридцятий – сороковий раз, це для педагогів, які все своє життя присвятили цій нелегкій професії, часто профанованій та недооцінюваній, але від того не менш благородній – професії-покликанню Вчителя.

Вісім перших класів сформовано у Трускавці – по три в СШ №№ 1 та 2 і два – у СШ № 3. В першу школу прийшло понад 70 першокласників, у другу – дев’яносто три, у третю – півсотні. Як і щороку, не все гладко з класами, які треба буде ділити на підгрупи, як і щороку, звинувачення одних шкіл стосовно інших щодо перехоплення дітей. Нове перед навчальним 2011 – 2012 роком – жорсткі перевірки санстанції, коли навіть у підсобки заглядали, ще нове – можливі кадрові ротації, на що натякалося якось на понеділковій нараді. Та про все це на офіційних урочистостях не говорить ніхто, бо все це – будні, а Перше Вересня – свято, яке об’єднує націоналістів та комуністів, православних та католиків, західняків та східняків, козирівців та грицаківців.

Трускавець просить Бога, щоб благословив дітей на навчання, їхніх батьків, щоб ті в нелегкий час дали своїм дітям все, чого ті потребують для повноцінного життя, вчителів на довгу ниву протяжністю в дев’ять місяців – на навчальний рік. Отець Володимир Бондарчук в СШ № 1, отець Василь Нестер в СШ № 2, отець Ярослав Шафран в СШ № 3 нагадують про те, що дотримання Божих Заповідей та надія на Бога – це те, що ніколи не підведе і фактор, який чинить людину Людиною. Міський голова Руслан Козир в рамках акції "Дай руку першокласнику" нагадує в кожній школі, що мусимо бути гордими з того, що маємо вільну та незалежну Україну, маємо бути патріотами свого міста та своєї Вітчизни. До речі, перший урок теж присвячений Незалежності України. Мер дарує дітям-першокласникам книги "Післябукварик", щось запитує, гладить по голівках. Разом з ним у кожній школі – його заступник Валентина Бодак, начальник міськво Михайло Шубак. Сонце посміхається, бо це день, який об’єднує всіх, навіть тих, хто в інших випадках є антагоністами.

Традиційні виступи директора школи, самих першокласників, одинадцятикласників, традиції, характерні для трускавецьких шкіл. Година часу минає швидко і ось Він – Перший Дзвінок. А після нього – Перший Урок. А після першого від сьогодні, другого вересня – будні, підручники, методики, друзі та захоплення, факультативи та гуртки, проблеми та способи їхнього вирішення, оцінки та ранці, форма та формування особистостей.

Перший Дзвінок Перший Дзвінок Перший Дзвінок
Перший Дзвінок Перший Дзвінок Перший Дзвінок
Перший Дзвінок Перший Дзвінок Перший Дзвінок
Перший Дзвінок Перший Дзвінок Перший Дзвінок
Перший Дзвінок Перший Дзвінок Перший Дзвінок

Не можемо оминути увагою і те, що не тільки в трьох школах Трускавця пролунав 1 вересня Перший Дзвінок, о 16.00 розпочалися урочистості і в школі мистецтв, яка є у підпорядкуванні не відділу освіти, а відділу культури ТМР. Більше 70 нових учнів цього року хоче розвиватися не лише фізично чи інтелектуально, але й естетично. Танці, музика, образотворче мистецтво – за все це цього року потрібно буде викласти дещо більше грошей, але такі реалії життя, тож 40 – 60 гривень на місяць батьки знайдуть, щоб їхні діти не закопували власні таланти. До речі, плата за навчання в школі мистецтв зросла і в сусідньому Бориславі (читай "У виконкомі Бориславської міської ради").

"Це, напевно, єдина школа Трускавці, де з Вас, батьки, ми не збираємо гроші на ремонти класів, на фіранки, хоча якщо Ви захочете нам щось подарувати, то це ж залишиться тут, у школі мистецтв", - говорить Ігор Нич, директор ТДШМ. Міський голова, який прибув на свято разом із Тетяною Татомир з відділу культури, обіцяє підтримку підприємців для школи мистецтв, яку йому доводилося закінчувати. Тетяна Євгенівна запевняє, що тут, у школі мистецтв, де вона працює вже 12 років, надзвичайно хороша атмосфера і незважаючи чи вона в газеті, чи у відділі культури як тепер, та все одно школа мистецтв для неї є і буде рідною.

На завершення від імені всієї редакції "Трускавецького вісника" хочемо привітати всіх школярів, батьків, вчителів, адміністрації шкіл та позашкільних і дошкільних навчальних закладів із початком нового навчального року. Нехай він буде вдалим та плідним. Нехай спільна турбота про наших дітей проявляється не лише 1 вересня та в кінці травня, а й на щодень. Нехай ростуть наші діти нам на потіху здоровими та розумними, нехай мужніють та набираються сил і знань, а всіх нас нехай благословить Бог – джерело премудрості та знання та нехай обдаровує нас дарами Святого Духа – мудрістю, справедливістю, розторопністю, поміркованістю, мужністю, всім тим, чого нам інколи не вистачає для повного щастя.

Володимир Ключак

Вектор на кваліфікацію та комп’ютеризацію

Літо таки закінчується. В повітрі якось аж запахло осінню та школою. 30 серпня в середній школі № 3 вчителі, вихователі міста зібралися на освітянську конференцію, яка традиційно передує початку нового навчального року. Проаналізувати досягнення і результати минулого навчального року, почути від влади міста та керівництва основні месиджі та завдання на рік новий – такі традиційні очікування цього великого і поважного освітянського зібрання після літніх відпусток.

Благословив педагогів на натхненну, важливу і потрібну працю, адже першим Вчителем був Христос, отець Василь Нестер. Більш прагматично не розслаблятися і не зупинятися на досягнутому побажав освітянам міський голова Руслан Козир, адже «стабільність тягне за собою спад, стабільність розслаблює. Ви повинні постійно бути в тонусі»,- переконаний міський голова.

З доповіддю про результати та завдання міської освітньої галузі виступив завідувач відділом освіти Михайло Шубак. Основним завданням дошкільної освіти, якою в Трускавці охоплено 73% дітей (другий показник в області), є підвищення її якості, комп’ютеризація. У дитсадках міста є лише один комп’ютер. Відділу освіти необхідно відшукати кошти і придбати в цьому році хоча б чотири комп’ютери для дошкільних установ, - зазначив Михайло Іванович. Хоча майже тут же додав, що можливості міського бюджету дуже малі…Ще одна специфіка дошкільної освіти – 28% працівників без фахової освіти. За свої кошти здобути другу платну освіту вихователям не те, що важко, а практично неможливо. Тому на обласній конференції йшла мова про про можливість навчання педагогів дошкільної освіти за кошти обласного бюджету. Та знову ж місто також повинно докластися, закласти на це певні кошти в міському бюджеті.

вектор на кваліфікацію та комп’ютеризацію Проблеми середньої шкільної освіти – неповне завантаження шкіл, середні показники наповнюваності класів нижчі обласних. Є тенденція до зменшення учнів, які залишаються для отримання повної середньої освіти в 10-11 класі. Причому ряд дітей йдуть в загальноосвітні заклади інших міст, зокрема ліцей і гімназію сусіднього Дрогобича. Це також заставляє задуматися, що їх не задовольняє рівень освіти в місті, - висловився Михайло Шубак. На цьому місті доповіді в залі почався гул, але Михайло Іванович його обережно заглушив, обіцяючи, з цього питання можна буде висловитися пізніше.

Цього року в місті закриті два класи – в СШ №1 і НВК «середня школа №2-гімназія» з трьох класів сформовано два. За результатами аудиту КРУ рекомендує перепрофілювати СЗШ №3 на заклад з поглибленим вивченням окремих предметів, щоб школа мала свою родзинку і приваблювала дітей з регіону. Але про це можна буде говорити з наступного навчального року.

За кваліфікаційним рівнем вчителів середньої школи Трускавець перший в області – 178 педпрацівників з 222 мають вищу кваліфікаційну категорію. З таким кадровим потенціалом можна вирішувати будь-які завдання, - зазначив завідувач відділом освіти.

Один з основних показників якості освіти – рівень знань учнів. 87% учнів цього року взяли участь у незалежному оцінюванні. Максимальної оцінки – 200 балів не набрав ніхто. 11 учнів не набрали прохідного балу з окремих предметів.

Середня школа, як і довкілля потребує комп’ютеризації, точніше оновлення комп’ютерного обладнання. Зараз на 29 дітей один комп’ютер. Міністерство також дало завдання, щоб до кінця року всі вчителі володіли комп’ютером.

Позашкільна освіта, а в Трускавці це Будинок учнівської творчості та ДЮСК «Спортовець» - це форпост розвитку творчості, - відзначив Михайло Шубак. І показник охоплення позашкільною освітою в нашому місті просто феноменальний – 84% дітей (по області 29,5%!). Залишається працювати над якістю, збереженням та розвитком мережі позашкільних закладів. На це місто націлює і обласне управління освіти. Так що сподіваємось, більше на сесії чи будь-де не озвучуватимуться пропозиції міського голови про перенесення Будинку учнівської творчості.

Іра Циган,
газета "Франкова криниця Підгір’я"

"Карпати" запрошують Азербайджан

Санаторій «Карпати» знову показує приклад системної і перспективної роботи з промоції курорту Трускавця на міжнародній арені для збільшення кількості гостей і наповнюваності оздоровниць. Причому ТзОВ «Санаторій «Карпати» провадить політику рекламування лікувальних можливостей Трускавця і «Нафтусі» дуже цивілізовано і продумано, за сучасними технологіями організації туристичного бізнесу, а не рекламує відокремлено суто себе улюбленого.

Карпати запрошують Азербайджан Карпати запрошують Азербайджан

Так, з 25 серпня по 5 вересня за результатами двох поїздок в Азербайджан генерального директора ТзОВ «Санаторій «Карпати» Лева Грицака та його заступника Олексія Балицького було організовано інфо-тур Трускавцем та Західною Україною для представників туристичної галузі та преси Азербайджану. Директор туристичної фірми «Кавмінвод Тревел» Октай Ханскішієв, директор департаменту «Інтерфаксу» Фуад Хусейн-заде та ще десять гостей з Азербайджану відвідали санаторії «Карпати», «Молдова», «Кришталевий палац», ЗАТ СГК «Дніпро-Бескид», мали зустрічі з лікарями санаторіїв та депутатами Трускавецької міської ради. Зокрема про потужності лікувальної бази санаторію «Карпати» на зустрічі в конференц-залі санаторію розповів завідуючий лікувальним корпусом Володимир Цимбрило. Про справді добрі, підтверджені дослідженнями результати лікування «Нафтусею» сечокам’яної хвороби, реабілітацію після пересадки нирки поінформував гостей професор Львівського національного медичного університету Олександр Шуляк.

Генеральний директор «Карпат» Лев Грицак висловив сподівання, що в рамках підготовки до Євро-2012 буде реконструйовано і суттєво покращено Львівський аеропорт, тож відпочивальникам з Азербайджану буде зручніше добиратися до Трускавця, адже поки що літаки літають лише до Івано-Франківська. В наступні дні в рамках інфо-туру гості відвідали Львів, де власне ознайомилися з об’єктами до Євро-2012, найвизначнішими культурними місцями та мали зустріч з представниками Львівської облдержадміністрації.

Іра Циган,
газета "Франкова криниця Підгір’я"

У виконкомі Бориславської міської ради

На засідання виконавчого комітету минулої п'ятниці, 26 серпня, було винесено 20 питань, які після розгляду оформлені відповідними рішеннями. Члени виконавчого комітету заслухали інформацію про легалізацію шляхом письмового повідомлення Бориславського відділення міжнародної громадської організації «Ми українці», внесли зміни у додаток до рішення виконкому від 15 квітня «Про затвердження плану основних загальноміських заходів установ культури м. Борислава на 2011 рік» та розглянули ще цілий ряд питань, що стосуються інтересів як окремих громадян, так і життя міста в цілому. Із рішеннями щодо укладення угод та договорів, надання містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок, погодження актів готовності об'єктів для введення в експлуатацію, проведення прибудов, надбудов, реконструкцій, переобладнань, капітального ремонту, будівництва та оформлення права власності чи внесення змін у раніше ухвалені виконкомом рішення зацікавлені громадяни можуть ознайомитись у протокольній частині.

Ліквідація КП «Благоустрій» змусила міську владу змінити надавача послуг із розміщення зовнішньої реклами. Відтепер цими питаннями буде займатися новостворене комунальне підприємство «Еко-Місто», а плата за тимчасове користування місцем розташування зовнішньої реклами повністю зараховується у дохід підприємства. Відповідно договір оренди на розміщення рекламного засобу на землях Бориславської міської ради укладає орендар із КП «Еко-місто». Зі змінами та доповненнями ухвалено рішення «Про оголошення конкурсу з надання суб'єктам підприємницької діяльності права на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських маршрутах загального користування у м. Бориславі». Члени виконавчого комітету виключили із переліку транспортних засобів, які будуть обслуговувати міські маршрути, автобуси категорії А місткістю до 20 сидячих місць. Окрім того, виконком зажадав внести в умови проведення конкурсу положення, яке б не давало можливості перевізникам під час укладення угоди змінювати парк машин, який був виставлений на конкурс.

Гостру дискусію у членів виконавчого комітету викликало питання погодження батьківської плати за навчання у дитячій музичній школі. Та після обговорення виконком погодив плату за навчання на рівні 55 грн. для фортепіано, баяна, акордеона, гітари та 50 грн. для образотворчого мистецтва, хореографії струнних та духових інструментів.

Без зауважень члени виконавчого комітету після окремих роз'яснень ухвалили рішення «Про підготовку та проведення у жовтні-листопаді 2011 року чергового призову на строкову військову службу» та затвердили звіт «Про підсумки роботи із зверненнями громадян у першому півріччі 2011 року».

Згідно додатку до рішення виконкому із цього питання у першому півріччі 2011 року спостерігалося збільшення кількості звернень громадян. Зокрема, у 2011 році до міської влади надійшло 1636 звернень, що на 349 більше, ніж за аналогічний період минулого року. За шість місяців на адресу міської ради надійшло 1460 письмових звернень, що на 251 більше у порівнянні із 2010 роком. На усному прийомі зареєстровано 176 звернень. Це на 98 більше, аніж було минулого року. Через вищі органи влади (Львівська облдержадміністрація, народні депутати України, прокуратура) надійшло 32 звернення. Ще 22 звернення зареєстровано через урядову гарячу лінію.

За ознакою надходження зареєстровано первинних звернень - 1498, що на 435 більше, ніж за аналогічний період минулого року; повторних - 62; дублетних- 50 та неодноразових - 26.

За суб'єктом звернення заяви та звернення громадян класифікуються на індивідуальні та колективні. Індивідуальних у першому півріччі надійшло 1485, а колективних - 151. Всього підписів у колективних заявах - 4249. Найбільше звернень надійшло від пенсіонерів -200, від багатодітних сімей - 59, від інвалідів - 38. Це є свідченням, що в основному до органів влади звертаються соціальне незахищені групи населення.

За результатами розгляду 1038 заяв вирішено позитивно, за 557 дано роз'яснення та 41 особі відмовлено. В основному це відмови у наданні дозволу на влаштування автономного опалення.

У зверненнях до органів влади громадяни в основному порушують питання роботи житлово-комунального господарства. Таких звернень на адресу міської влади у першому півріччі надійшло найбільше - 633, приблизно 39 % від їх загальної кількості. Найбільше тривожить мешканців міста незадовільне теплопостачання (151 звернення) та надання дозволу на автономне опалення (157 заяв). У минулому році звернень з питань ЖКГ було - 394, що на 239 менше, ніж у 2011 році.

Друге місце займають звернення із земельних питань, яких надійшло у першому півріччі 433, 26 % від їх загальної кількості.

Третє місце посідають питання житлової політики -244 звернення. Сюди входять питання надання та ремонту житла, дозволи на індивідуальне житлове будівництво і ряд інших питань.

Аналіз результатів роботи зі зверненнями громадян свідчить про те, що, незважаючи на заходи влади для вирішення тих чи інших проблем мешканців, продовжує залишатися чимало питань, які гостро турбують людей і далі залишаються невирішеними. В основному це питання комунальної сфери і соціального захисту.

З метою покращення розв'язання цих проблемних питань та забезпечення конституційного права громадян не тільки на звернення, а й на чіткі та вичерпні відповіді щодо їх вирішення, надані у встановлені законом терміни, виконавчий комітет зобов'язав керівників виконавчих органів міської ради та посадових осіб місцевого самоврядування провести аналіз та узагальнення звернень, скерованих для їх розгляду міським головою, для виявлення причин, що їх породжують та вжити заходи щодо вирішення найбільш гострих проблем, які потребують негайного розв'язання, а також вказав на доцільність посилення контролю за термінами розгляду звернень громадян та недопущення повторних звернень через формальний підхід до їх розгляду.

Заступників міського голови виконком своїм рішенням зобов'язав заслухати на нарадах із керівниками виконавчих органів міської ради, що перебувають у їх підпорядкуванні відповідно до розподілу службових обов'язків, питання про роботу із зверненнями громадян для виправлення недоліків і посилення персональної відповідальності посадових осіб за вирішення питань, що порушуються у заявах і скаргах громадян.

Згідно ухваленого рішення керівники виконавчих органів Бориславської міської ради та посадові особи місцевого самоврядування зобов'язані проводити регулярний особистий прийом громадян, а начальника загального відділу Ганну Стецун виконком зобов'язав забезпечити участь спеціалістів відділу у перевірці стану роботи зі зверненнями громадян у відділах Бориславської міської ради, де є порушення термінів їх розгляду, та здійснювати систематичний контроль за проведенням особистого прийому громадян керівниками виконавчих органів Бориславської міської ради і посадовими особами місцевого самоврядування. Про результати контролю за термінами розгляду звернень щотижня доповідати на нараді в міського голови.

Петро Магур,
газета "Нафтовик Борислава"

"Сумно, сумно аж за край…"

Точка зору про запропонований новий герб Борислава

герб і прапор Борислава Саме такими словами хочеться оцінити проект нового герба і прапора міста, запропонований панами Р. Тарнавським, О. Микуличем і І. Шохою. І не тільки тому, що конкурс на розроблення проекту нового герба виявився звичайнісіньким фарсом, оскільки на засідання комісії не лише не запросили тих, хто подав свої проекти, не поінформували належним чином громадськість про результати конкурсу, але й у загадковий спосіб продовжили конкурс. Це так, до слова, хоча, як відомо, на виробництві дотримання технології е одним з основних чинників отримання якісного продукту. Говорити про все це не було б сенсу, якщо б місто отримало дійсно чудові пропозиції щодо нових герба і прапора. Чому ж так не сталось?

Напевно, насамперед тому, що місцева влада забула запитати у громади, чи подобається їй існуючий герб, чи треба вигадувати новий? Чи либак винен у наших негараздах, чи, може, - ми самі? А, можливо, ще й тому, що було зневажено думку громади попередніх поколінь. Бо якщо подивитись на герб в короткій історичній ретроспективі, то побачимо, що либак з відрами зображений на печатці органу місцевого самоврядування в середині XIX ст. Перед Другою світовою війною у гербі міста до либака додано нафтову вежу. При радянській владі з герба зник либак, а залишилась лише нафтова вежа. Коли ж постала Незалежна Україна, міська рада повернула в герб міста либака замість вежі.

Звідси кумедною і неспроможною є пропозиція знову забрати з герба либака і повернути вежу. Але щоб мати якесь виправдання і створити ілюзію новизни, пропонується деталізація зображення вежі. Нам же треба задуматись, чи то бурова вежа, чи експлуатаційна, чи від крон-блоку йдуть линви, чи труби, чи то нафта поперла вгору, як у старі добрі часи...

А як би мало бути чесно і справедливо перед громадою? Справедливо було б повернути либака на своє місце, бо він символізує не лише людину праці, а й є, за сумісництвом, першим у світі борцем за чистоту навколишнього природного середовища, майже "грінпісовцем" № 1.1 це вже надбання не лише історії Борислава, але й світової історії. А ми його ... і в шурф.

Справжньою ж родзинкою герба є зображення хреста. І тут наші "винахідники" знову придумали щось таке, що і в Папи Римського підскочили б брови догори, якби йому показали проект нового герба міста, а ватиканські історики раптово б задумались, чи не було перед Флорентійською унією унії Бориславської, чи радше Тустановицької.

Ще один перл наших "переможців" - горб чи пагорб на ландшафті. Оскільки хрест символізує монастир, то під горбом нам, очевидно, треба розуміти Гукову Гору. І хоч мешканці Тустанович вважають, що їхній мікрорайон залишений поза увагою, як матірний для міста, насправді ж поза увагою залишились інші мікрорайони.

В одному з недавніх номерів часопису (№ 55 від 29. 07. 2011 р.) п. Роман Тарнавський говорив про карту Великого Борислава, тоді як разом із співавторами запропонував нам герб лише самого Борислава. А де ж Мразниця, Тустановичі, Баня Котівська, Губичі? Можливо, ми щось не зрозуміли, і вони - в кольорах герба та прапора. Але що ж це? Білий колір - то сіль (Губичі, Баня), зелений - то поле, голубий - джерела (Мразниця, Тустановичі), а чорний - то нафта (Мразниця, Баня, Тустановичі). Як у цьому розібратись, де взяти інформацію про кольори, до яких лежало серце наших дідів і прадідів? Одним із таких джерел, наприклад, міг би бути фестиваль пам'яті І. Франка, який у довоєнні роки проводився у Дрогобичі і на який кожне село посилало свою делегацію у строях певного кольору. То чому б цю культурну традицію, наприклад, не відобразити в кольорах герба, щоб хоч щось мати в ньому від Великого Борислава? Однак ні, нам треба було нагадати, що Борислав, за І. Франком, - галицьке пекло, відкривши на гербі нафтовий пласт, а кількість елементів на прапорі прирівняти до кількості поселень, з яких сформувалось нинішнє місто.

І останнє. В основі герба лежить щит. Уявімо собі, що ми - воїни, і в наших руках - щит із символами нового герба. Чи додасть він нам сили, віри в перемогу, впевненості у собі? Чи усміхатимуться на Небесах, дивлячись на це творіння. Чи вороги на полі бранному помруть зі сміху, і так врятуємося. Нехай відповідь дасть кожен сам собі. Хоча і міській раді буде нелегко, бо, як і минулого разу, так і тепер, п. Андрій Гречило - голова Українського Геральдичного Товариства, провідний науковий співробітник Ін-ституту археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, член Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України, кандидат історичних наук, сказав...

Ігор Куротчин,
газета "Нафтовик Борислава"

У Трускавці (Шкіц)

Приїзд до цьоці Фесі

Дуже люблю Трускавець. Трускавець з наголосом, однозначно, на першому складі, бо так мене навчили. Не знаю, чим мені так сподобалося то містечко, але волію кожен свій урльоп проводити власне тут, а не в Моршині, Східниці, не в Криму, Туреччині чи на Гаваях. Може тому, що я трошки скупуватий від роду, а може, що не люблю небезпечної екзотики чи далеких подорожей. Зі Львова, в якому мешкаю от вже двадцять років, дальше Києва та Кракова не виїжджав. А в Трускавець їду щороку, бо тут мені добре.

Маю в Трускавці родину і тому не мушу кантуватися по якихось готелях чи інших "казьонних" закладах. Цьоця Феся – рідна сестра моєї бабці-небіжки. Коли я на неї дивлюся, то мені перед очима постає моя бабця, котру запам’ятав-єм змалечку. Хустка на квіти, блузка у квадратики, невизначеного кольору спідниця, чорні мешти. Бабця жила в селі і моди не дуже дотримувалася. Якби не прийшли совіти, то може її життя поточило би ся зовсім по-інакшому. Була перша красуня на селі, хвацько їздила на коні, ходила на рибу, співала, бо мала голос як соловейко. Але я того співу не пам’ятаю. Перестала, відколи червона мітла змела з лиця землі її двох братів і тата. А дві сестри повандрували не хотячи до Сибіру і вже вона їх більше ніколи не побачила. Чоловік загинув на фронті, бо в сорок четвертому його мобілізували. Лежить десь біля Зєльоної Ґури. Лишилася вона з малою донечкою на руках, а з великої колись родини вціліли лише вона та її сестра Феся, моя цьоця. Так що діда я не знав ніколи, а бабцю пам’ятаю і люблю по нині, хоч вже вісімнадцять років вона на правді.

Цьоця Феся не ходить в хустці, бо вона "пані трускавецька". Молодою пішла служити до Трускавця та й так більше в наше село не вернулася. Тут, у Трускавці, в неї діти, онуки, тут має свій "бізнес" – здає квартирантам свою квартиру. Але на трохи і то лише відпочиваючим, бо боїться на довго когось пускати. "Вже-смо пустили москалів у тридціть девйитому, вони роздивилисьи, як ту файно, то як вернулисьи в сорок четвертому, то по нині не вступльитсьи". А в цілому цьоця непогана жіночка, хоча до моєї бабці їй далеко і я то їй раз сказав прямо в очі. Вона ніц не відповіла, бо то правда.

Цьоця Феся жиє внизу, на Болонні. Тут "получили хату" (отримали квартиру) два її сини, які працювали на будовах, один в БУ-47, а другий в якійсь іншій конторі. То вона так і кантується – то в одного, то в другого, бавила діти, бавить онуки, а тепер має загуту з правнучкою Марічкою. Мала має вісім місяців, але так мені нагадує мою сестру в дитинстві, що капєц.

Як маю урльоп, то до моєї диспозиції квартира цьоці Фесі на Калініна. То тепер Сагайдачного, але цьоця вперто називає її по-старому, хоч і знає, що Калінін був комуняка. "Не буду я тепер собі голову морочити та й забивати її тими новими назвами", - каже цьоця. Вона неправа, але най вже так і буде.

Однокімнатна квартира в хрущовці під самим лісом не надто тепер популярна. За совітів, особливо у вісімдесятих, від "отдихающіх" не було відбою, тут цьоця їх селила по четверо – п’ятеро в квартирі, а ще одного могла помістити на кухні, де стояло желізне ліжко. Та тепер не ті часи і клієнт не той. В Трускавці набудували вілій, готелів, а людей приїжджає менше, тож і стоїть часто помешкання цьоці Фесі пустим, лише павуки снують по повалі.

Завше тиждень – два перед приїздом дзвоню до цьоці і питаю: "Но як, цьоцю, сего року теж можу приїхати до Вас?". І завше чую: "Шо то за розмова! Та ж ти, Владзуню, знаєш, що можеш їхати, коли лиш хочеш і коли лиш маєш чьис. Якби не було вільно на Калініна, то будеш з нами ту, у нашого Стефка". Своїх дітей чи онуків цьоця ніколи не називала "мій" чи "мої", а тільки "наш", "наші". Але коли я приїжджав, то все на Калініна було вільно (підозрюю, що навіть квартирантів цьоця переселяла до своїх подружок заради мене) і так пожити у "нашого Стефка", двоюрідного брата моєї мами, мені ніколи і не випадало.

Приїжджаючи електричкою зі Львова, я не спішив одразу до хати, а виходив на площадку біля залізничного вокзалу і дивився на місто. Воно за рік змінювалося, але загальні обриси залишалися. Далі я виходив на Гошівську гору, відки йшли на відпуст до Гошева, то так вона і назвалася, і знову дивився на Трускавець. А далі поміж будинки прямував у сторону "Бескида", за яким повертав і йшов вздовж вулиці аж до того старого жовтого та облупленого будинку на Сагайдачного, в якому була квартира моєї цьоці. Вона завжди була відчинена, бо цьоця Феся мене чекала. Не виявляючи своїх теплих почуттів зовнішньо, цьоця вітала мене з приїздом, цілувала в чоло і я ще довго відчував тепло її рідних губ, таких схожих на губи моєї бабусі.

Ключ вона мені не давала, бо я його мав на зв’язці від молодості. Лише один раз, коли у вхідних дверях поміняли замок, цьоця мені замінила ключ. Я був тут як у другому домі, бо тут, у Трускавці, як я вже раз казав, жиє моя родина, а родина – то святе.

Трускавець мого дитинства

Перший раз у Трускавці я побував перед тим, як мав іти до школи. У серпні, коли вже сінокоси фактично закінчилися і залишилося лише покосити отаву, із села мене відпустили на тиждень. Моїм обов’язком було пастушити (пасти корову), та на той тиждень бабця погодилася мене замінити. В неї був тиск і вона не дуже була помічна коло сіна.

Якоїсь суботи чи навіть у п’ятницю ввечері моя цьоця приїжджала в село, привозила незнані нам персики і апельсини і забирала мене до Трускавця. Ми їхали вахтою через Східницю і Борислав і то був незнаний мені світ, бо я ще тою дорогою ніколи не їздив. Малому селюкові доводилося бути хіба що в Стрию, куди возили продавати ягоди, або показати мені зоопарк, але тут було щось інше. Я їхав у місто не лише до полудня чи до вечора, а на цілий тиждень.

В Бориславі ми висідали з вахти на Циганській площі і йшли або вниз до сьомої школи, або вверх на Черьомушки, щоби сісти на автобус до Трускавця. Він переважно був переповнений і я тримався за цьоцину спідницю, а вона не звертала на мене жодної уваги, бо доказувала кондукторові, що платити "за малого" не буде, бо він ще не ходить до школи. Я "не ходив до школи" навіть тоді, коли вже закінчував третій клас і лише потім цьоця зрозуміла, що все-таки я на дошкільнятко не виглядаю і мусіла витягати тих десять чи п'ятнадцять копійок, щоб заплатити і за мене.

Коли ми висідали на Калініна, то вже вечоріло і в вікнах світилося. Ми з цьоцею піднімалися на четвертий поверх і я боявся подивитися у вікно, бо то було дуже високо, а я висоти боюся змалечку, навіть як лізу на черешню, то дальше середини не піднімаюся. Тоді ще вуйки Стефко і Петро, сини цьоці Фесі, жили разом з нею і всі товклися в тій однокімнатній квартирі. Я мусів спати біля цьоці, бо більше не було ніде місця. Але скоро вуйко Петро отримав свою хату (майже зразу за вуйком Петром отримав власне помешкання і вуйко Стефко, десь через рік) і мені вже розкладали розкладушку. Я лежав на ній і дивився та дивувався, що в місті нема такої темноти, як у селі. А повітря мені спочатку не смакувало, як і вода, але я ще тоді не знав, яке повітря у великих містах і яка вода може бути поза нашим краєм.

Моя програма перебування в Трускавці від того першого разу і аж по закінчення дев’яти класів у рідному селі була майже незмінна. Цьоця ходила на роботу в "Рубін", то я лишався з її онуками, моїми однолітками. Нам не дозволяли далеко відходити від будинку, а мені особливо, "бо в місті бараби і волоцюги". Обов’язково цьоця водила мене в поліклініку "на Станелі", де в реєстратурі якась її знайома пані Надя завжди запитувала: "Пані Фесю, то його до Нетиса чи до Кичун?". Цьоця завше казала, що до Нетиса, бо чоловіки краще розуміються на зубах, ніж жони, а я чомусь хотів до Кичун, хоч ніколи не бачив цієї лікарки. Зуби були нашою спадковою проблемою, бо в воді у криниці невідомо з якої причини бракувало фтору та кальцію, тож на цьоцю покладався обов’язок підлікувати їх мені. Якби не погані зуби, то я, може, й не мав би цього дитячого тижневого "урльопу" в серпні.

Одного дня в тижні цьоця мене водила по місті, по магазинах і відкривала незнаний мені досі світ. "Дитячий світ" з одягом на другому поверсі і іграшками та діафільмами на першому, магазин "Сладкоєжка" на 150 років курорту, неподалік від "Спорттоварів", "Універмаг" і "Універсам" (ніхто так і не зміг мені пояснити, в чому різниця між цими назвами), "Вишенька". Я із захопленням дивився на чоловіків у тюбетейках та жінок у довгих спідницях та в кількох хустках, дивився на той людський мурашник, який ішов до водопою, дивився на дев’ятиповерхові будинки, в яких, як казала цьоця, є ліфт, який сам возить людей аж наверх, майже на дах. Я старався розгледіти ту церкву у Стебнику, яку мені показувала цьоця, коли ми виходили із "Сладкоєжки", намагався якомога довше затриматися на дитячих майданчиках, де діти могли бавитися, не переживаючи, що треба дивитися, аби корова не зайшла в конюшину і що над’їде голова колгоспу і тоді буде біда. Мені було добре в цьому Трускавці, де люди краще жили, хоча працювали не так важко, як у нас у селі. Я заздрив своїм троюрідним братам, для яких все це було щоденністю і мріяв, що свято, яке мені дарували всього на тиждень, колись триватиме хоча б місяць.

Прогулянка

Про все це я згадував, коли залишився сам на сам у цьоциній квартирі. Цокання годинника, в якому зозуля вже не кувала від старості, інколи заспокоювало, а інколи нагнітало нові думки. Руді таргани, які одного разу завелися в помешканні через нечистоту сусідів, були виведені, а я згадував той дивний спосіб, який реально допоміг – зловити кількох із них і живих запакувати в коробочку з-під сірників та викинути її на границі двох сіл. Я заплющив очі і побачив тих тарганів, які поступово перетворювалися на людей. Люди так само снували, бігали, ворушили своїми вусиками-руками-головами, щось шукали і або знаходили, або шукали знову. Шум дерев за вікном та приємна прохолода щораз дужче заспокоювали та заколисували і я поринув у сон, в якому вирішував свої рутинні справи у Львові.

Наступного дня після приїзду до Трускавця я завжди ходив по місті. В принципі, я не просто ходив, я нишпорив, оглядав його, винюхував та обмацував, вислуховував та пробував на смак. Я сприймав його шостим та може й сьомим чуттям і насичувався ним, бо мені і у Львові, і в селі так бракувало цього міста – ідеалу мого дитинства.

Розпочинав я із Калініна, від першої школи та облупленого гуртожитку аж до колишньої книжкової крамниці та до "Миру", який став ганьбою та посміховищем. Я зауважував кожну нову зміну, яка відбулася в Трускавці, бачив нові споруди, зведені скоробагатьками, заходив у філію № 1 бібліотеки і там не було пані Роми, зате ще працювали Світлана, Люба та Віра. Я спускався Бориславською і думав, чи краще звернути біля дамби, чи все-таки зійти аж до пошти і далі пройти повз Універмаг, чи може йти вниз-вниз аж до самих Річок і від "Дружби" піти на бювет, щоб вкотре потішитися, що пам’ятника Леніну, якого в нашій родині називали виключно "лисим", все ж немає хоча б у наших галицьких містах.

Я свідомо не брав ніколи фотоапарату, бо знімки робило моє серце і вони сипалися в моїй голові, наче із розірваного пакета. Я не бачив "Славутича", зате помічав колгоспний ринок "Ювілейний", мене не цікавили "Сані", "Набі" чи "Сонячна", зате я поспішав, щоб глянути, чи стоїть ще та єдина маленька хатинка між дев’ятиповерховими будинками на Стебницькій, навпроти колишньої швейної фабрики "Ремвзуття", де тепер "Барвінок". Я не бачив теперішньої краси "Карпат" чи "Перлини Прикарпаття", бо мої знимки мені показували недобудовані ще споруди, як не бачив я і клініки Козявкіна, котра постала значно пізніше, коли з ряду причин я не зміг бути у Трускавці кілька років підряд.

Я дивився на фігуру Матері Божої в курортному парку і знав, що колись на цьому місці стояла моя бабця, котра ходила пішки "до Хруставця" копати бульбу чи жати жито та овес. "Лукаша з Мавкою" посунули вище, на пагорб, а я відчував біль у коліні, бо колись невдало дряпався, щоб сісти коло сопілки та і впав до гострого кабаччя. Запах тухлих яєць витав у повітрі парку, а мені на гадку приходила розповідь цьоці про відпочиваючу, котра зішкрябувала із ноцніка пісок, який "Нафтуся" вимила з її нирок. "Вежі-близнюки" "Янтар", "Рубін", "Алмаз" та "Кристал" височіли і пахли совком, а мені цей запах нагадував час, коли я вперше з цьоцею зайшов у той санаторій-тисячник, де вона працювала і побачив, у чому ж полягала та її робота. "Хіба то робота?" – думав я тоді, бо для мне робота була завжди пов’язана із фізичними навантаженнями.

Я бачив щороку нові кафе та ресторани, але не було вже тої домової кухні на Стебницькій, де зараз магазин "Гудок". "Українські страви" замінила "Ярославна", а в "Сладкоїжці" лікують зуби, але вже не Нетис та Кичун, а Гуняк та Лужецький. Та я вже не їду в Трускавець заради цього, а заради ловлення митей дитинства, які за Сковородою повторюють "Світ ловив мене, та не спіймав".

Купуючи у "Вишеньці" хліб, я знаю, що це вже зовсім не такий хліб, як був …дцять років тому, як нема і тих варених ковбас із салом, котре я вишпортував та викидав. Тепер я б піднімав це сало і поїдав очима, як і кекси та коржики, салати "Ніжинський" та "Закусочний" і консерви "Сніданок туриста", як і молочні коктейлі, котрі чомусь найдужче смакували в кафе на Річках.

Щороку у Трускавці я відчував у повітрі нові віяння, нові запахи – то бізнес, то рекет, то приватизація, то вибори, то стагнація, то забудова, то крах соціалізму, то окупація повзучого дикого капіталізму, то плач корінних мешканців, яких позбавили їхньої батьківщини та можливості припасти грудьми до рідної землі, то сміх перефарбованих, але червоних своїм нутром зайд, які зробили цьому місту значно більше шкоди, ніж ті, хто сюди йшов із сіл заради кращого життя.

Після прогулянок, які я називаю прохадзками, бо ж живу ве Львові, сон втікав від мене. Ні свіже повітря, ні втома у ногах не могли змусити мої повіки заплющитися, поки всі враження не були відсортовані та порозкладувані по поличках пам’яті. Ніхто мені в цьому не заважав – сусіди у цьоці Фесі були люди сумирні, тарганів не було, як і комарів і я ловив себе на тому, що згадую нарікання старшої пані з Філатова, 36, що вона власне через комарів хоче міняти помешкання.

Знайомство з Лесею

Коли я зайшов попоїсти до "Марти", то вирішив сісти на свіжому повітрі, хоча в двох залах всередині було досить непогано. Я задивився на старий кіоск, який невідомо чому не демонтують і згадав, як тут можна було придбати національну символіку і що тут завжди ходив такий старий грубий литовець, а колись напереді кіоску писало "Вільнюс", а обабіч були намальовані два наші жовто-сині прапори. Я щодня обідав на місті і то щораз в іншому місці – вчора в "Вавілоні", позавчора в "Шинку" на Філатова, де власник так гарно відтворив український колорит, а нині – тут, у "Марті". Майже лоб у лоб я зіткнувся із білявкою, на кілька років молодшою від мене і подумки побажав їй іти на її постійне місце роботи, "під "Бескид". Та в очі я чемно вибачився і сказав, що за пошкодження частинки її тіла з мене кава і льоди. Я не люблю фліртувати, бо життя мене навчило не довіряти жіночій расі, яка досить багато випила мені крові, та в цьому випадку волів вирішити маленьке непорозуміння саме так. "Вибачаю та на каву погоджуюся", - відповіла блондинка, розтираючи пальцями лоба, скроню та праву щоку, в яку я врізався своїм носом, думаючи про грубого литовця. "А морозиво зайве", додала Леся (так вона мені згодом представилася), "бо співаю в хорі і від нього сідає голос".

"Якби ти в хорі співала, то ти б і кави не пила", - подумав я, але вирішив хоча б тут, у Трускавці, не пускати свої шпильки, та ще й фактично незнайомій людині.

Леся мала широке лице і була грубої кості, тому могла б навіть здатися дещо дебелою. По ній було видно, що це або незаміжня, або розлучена особа і я згадав жарт, коли в матримоніальному бюро прохач просив піднайти йому жінку іншого чоловіка, бо неодружена чомусь же не вийшла заміж, з розлученою чоловік не міг жити, а вдова вже одного в могилу загнала. Слово поза слово і ми через якихось десять хвилин розмови почувалися так, наче б були знайомі цілу вічність. Я не дуже люблю розкривати комусь свою душу, а при погляді на жінок згадую свою колишню мегеру, котра все життя мені зіпсувала, та з Лесею чомусь все було по-іншому. Вона похитувала в такт словам своєю великою головою і я дивився на темні корінчики її волосин і бачив, що нічим вона не відрізняється від тих інших фарбованих блондинок, котрі, можливо, були б кращими, якби зберегли натуральний колір волосся.

Оскільки це був обід і, як кажуть, ні туди, ні сюди, то я здуру запитав Лесю, чи не погодилася б вона і повечеряти зі мною, бо, бачте, знайшов у ній споріднену душу. Незаміжня, котра заміж і не збирається, бо є на то причини, незаміжня, котра не поважає чоловіків, бо всі вони однакові і всі хочуть тільки одного – цими відвертими зізнаннями ця Леся, зізнаюся, дещо мене заінтригувала, хоча це й були ті банальності, котрі доводиться чути інколи по кілька раз на день.

Навіщо це мені? Чи мене моя Галя нічого не навчила і я знову ступаю в ту саму річку, знову лізу на рожен? Та ж не пізно просто не прийти у цей "Дворик Лева", куди я запросив Лесю тільки тому, що ще ніколи там не бував (та й відкрилася ця піцерія тільки цього року). Не пізно забути про це зіткнення лобами і цю каву, не пізно дати крок назад, щоб знову не встрявати в халепу із жінками.

Та внутрішній голос наче нашіптував: "Це ж Трускавець, хіба тут може бути щось погане? Ти ж ще не знаєш тутешніх дівчат. Може це якраз для тебе шанс все виправити і розпочати знову?"

Я опирався: "Та ж тутешні тільки і знають, що полювати на курортників. Хіба мені потрібна ця тридцятилітня "целка після третього аборту"? Який сенс зав’язувати завідомо безперспективне знайомство? Який сенс пробувати пережити те, що давно згасло і жоден вітер не розвіє грубу верству попелу, а якщо і розвіє, то під цим попелом і так немає жару…"

Я прогулювався після обіду неподалік озера, в одному з найбільш затишних, тихих куточків Трускавця. Я йшов повз "Шахтар", "Перлину Прикарпаття" та "Батьківщину" до потічка, біля якого хтось почав будувати собі котеджі. Я дивився на дещо каламутну цівочку води, бо ж пройшов дощ, я навіть захотів попробувати цю воду на смак і не лякали мене страшилки про холєру в Донецьку чи про те, що можна "заробити" собі дизентерію, якщо пити воду з невідомих джерел. Я звик пити некип’ячену воду прямо зі струмка чи потічка і жодні застереження жодних санстанцій мені не указ.

Я припав колінами на камінь і глянув на своє відображення. На щастя, у воді я побачив своє загоріле обличчя, а не пухкі щоки білявки із чорними корінчиками волосин.

Кохають тільки раз?

Ми замовили піцу. Я її не люблю, але що ще краще в піцерії, ніж піца? Грала повільна музика, із каміна посередині дворика курився дим і я знав, що буде дощ, бо дим стелився. Напевно, місяць був обгородженим, але через хмари його не було видно. Світильники освітлювали не лише подвір’я піцерії, але і прилеглу вулицю Воробкевича з її ямами. Чи позалатують їх до Євро-2012, адже залишився тільки рік? Ця думка лише промайнула в моїй голові і вмить вилетіла, бо хіба це мене аж так хвилює? Мене це не гребе, як любить казати вуйко Стефко. Як не гребе і те, як же називалася ця вулиця за совітів. Треба буде запитати цьоці Фесі.

Розмова, на відміну від тої, за горнятком кави в "Марті", не зовсім клеїлася. Леся розповіла, що живе на Мічуріна, та я навіть не уточняв, чи на Симоненка, чи Данилишиних – хіба мене це аж так хвилює? Її великим коханням був один поляк, але то було давно, а мені хотілося додати, що "і неправда". Її мама померла, а тато любив випити, але скільки значно гірших ситуацій у людей. Я ловив себе на думці, що я вже не скептик, а звичайнісінький цинік.

Ця дівчина, яка чомусь так сколихнула моє нутро кілька годин тому, тепер у мене не викликала жодних почуттів ані жалості. Я міг би довідатися, якби захотів, чи це звичайнісінька "прошмандовка", чи "дінамовка", бо специфіка роботи у мене така, що дізнатися можу все, якщо тільки захочу. Та чи потрібно це мені? Колупаючись надто глибоко у чужій білизні, прийдеться згадати, що і в моїй хтось може поритися і тоді обсмоктуватиме кісточки моїх стосунків із Галею, моїх злетів та падінь.

Стаючи самою люб’язністю стосовно Лесі, я бачив, що ніколи мені не повернути тієї ідилії, яка була між нами з Галею в перші тижні-місяці-роки після знайомства. Жодна Леся чи Олеся, жодна Маша-растєряша чи Вікуся-Мартуся-Ганнуся не стануть для мене тією, про котру я зможу сказати "кохання всього життя". Невже я такий однолюб? Невже, щоб вирішити свої проблеми, зародок яких виник ще в рідному селі, а самі вони розпочалися ве Львові, мені потрібно було їхати сюди, в Трускавець? Чому це місце мого відпочинку, де раюю та забуваю весь негатив, де оновлююся-оздоровлююся і фізично, і духовно, і душевно, повинно стати місцем судилища, де я сам і прокурор, і адвокат, і суддя?

Офіціантка підійшла, несучи льоди для мене і фрукти на десерт для Лесі. Я попросив за десять – п’ятнадцять хвилин принести рахунок і Леся здивовано на мене подивилася. "Вам щось недобре?", - запитала вона і до мене дійшло, що це оце вперше вона звернулася до мене на "Ви". "Хіба я для тебе за пару хвилин так постарів, що я вже Ви?" – сказав я ущипливо із наголосом на "для тебе". Хоча знав, що виглядаю дещо старше своїх років – на моєму обличчі, а особливо на лініях долонь було написано те, що могло б вжахнути. Та, на щастя, мову цю знають одиниці і навіть всілякі титуловані ворожки найчастіше просто блефують, не тямлячи в цьому анічогісінько.

Розмова між мною та Лесею згодом поточилася в більш нормальному руслі і я вже навіть пошкодував, що попросив принести рахуночок. Віддавши Шевченка та отримавши взамін двох Франків, я з Лесею покинули світ "Дворика" та пірнули в світ міста. Я напросився провести її якщо не до дому, то хоча б до церкви Миколая, чи, як вона її називала, "церкви отця Петра", та ми не пішли напряму, а повернули обабіч "Колібріса", де колись була їдальня "Галичанка", а згодом крутили дискотеку, на стежку, якою тепер з вокзалу ходять на район Болоння (відколи роблять-не зроблять дорогу біля стадіону-не стадіону). Гірлянди "Старої броварні" зовсім не пасували до серпня, подібно як і різні будки при виході на Стебницьку не пасували до міста-курорту, але це була лише мить, зафіксована підсвідомістю. Мить, яку, можливо, не витіснять навіть значимі з точки зору свідомості події – така дивна природа психології.

Машина з ревом пронеслася вниз і я знав, що це якийсь мажорик поспішає до "Міленіуму", а може, там якісь розбірки і це їде підмога одній групі "братанів", щоб подолати другу. Та я цим всім був ситий ве Львові і тому я, щоб змусити свої думки замовкнути, запитав у Лесі: "Якби я тобі запропонував руку і серце, ти б вийшла за мене?". Я знав, що ніколи цього не зроблю і навіть не пробував слухати відповідь. Широке обличчя, лице, в яке я в обід ткнув носом, біліло у спотворюючому світлі нічних ліхтарів і руки, які могли б бути у моїх руках, нагадали мені крила метелика. Але не звичайного білана капустяного чи жовтянки, а нічного метелика, неклі, котра стукається об шибку, намагаючись залетіти на світло.

"Я думаю, ми ще обов’язково зустрінемося", - прошепотів я, коли ми тільки порівнялися з церквою Миколая і всунув у Лесину руку свою візитку, із недіючим, до речі, номером телефону та чужим прізвищем. Рука була тепла, навіть гаряча, дівчина була дещо подивована, що я не набиваюся проводити її далі і високі груди захвилювалися. Щічка, видавалося, хоче поцілунку, та я ледве стримав себе, щоб не зацідити в неї гучним ляпасом, хоча і дотримуюся правила на жінку руки не піднімати.

Мені важко було підібрати якесь слово, яке пасувало б вставити після "до побачення", тому врешті-решт я сказав: "До побачення, Лесю!". Я знав, що це "до побачення" означало "Прощавай".

Розв’язка

"Шановні пасажири! З першої колії від перону відправляється електропоїзд "Львів – Трускавець". Будьте обережні!". А згодом вже не з вокзалу, а від машиніста – обережно, двері закриваються, електропоїзд слідує до станції Львів. Я не любив цього слова "слідує", але вже й не реагував на нього, як і на інші русизми. Не казатиме машиніст "прямує", бо скільки поворотів йому ж доведеться зробити один за одним, то ж яке "прямує"? Тому і "слідує" для нього є терміном більш нормальним.

Мене ніхто не проводжав, подібно як і не зустрічав. Традиційно день перед від’їздом я гостював у вуйка Стефка, до хати якого сходилася і сім’я вуйка Петра. Це моя родина в Трускавці і поки живе цьоця Феся, рідна сестра моєї бабці, я буду сюди приїздити і зупинятися на Калініна. Традиційно щороку ми п’ємо горілку за здоров’я всіх наших рідних і згадуємо тих, що вже упокоїлися в Бозі і традиційно вуйко Стефко п’є більше від вуйка Петра, бо він вдома і йому вже нікуди не треба йти. Я кажу, що завше радий видіти мою дорогу родину ве Львові, але ні цьоця Феся, ні її сини, а мої вуйки, до Львова не мають потреби їздити.

Я дивлюся, як моя цьоця легко загутує свою правнучку, яку не можуть загутати ні її мама, ні бабця, онучка та невістка цьоці Фесі. Своїм беззубим ротом вона сміється до малої, котра носить імено моєї бабці і я знаю, що то наша кров, а кров – ото все в цім житті. Я знаю, що горілка на мене діє сильніше, ніж на інших, тому прошу мені більше не наливати і мене слухають – хто ж би споював Владзя зі Львова, та ж то свій чоловік, а споюють лише тих, до кого мають якийсь інтерес.

Я задоволений із того, що моє особисте життя при мені тут не обговорюють, а поза моїми плечима можуть робити, що хотіти. Я намацую в кишені ключ, який у мене без потреби майже цілий рік і яким я користуюся лише тут, бо це ключ від помешкання на Калініна. Тепер моя черга цілувати цьоцю Фесю на прощання і я знаю, що колись надійде момент, коли це буде передостанній поцілунок перед "останнім цілованієм" на похороні. Я плакатиму за цьоцею Фесею, бо вона мені так нагадує мою бабцю, хоч вона далеко не така добра, як бабця. Я не соромитимуся сліз, бо це буде та остання ниточка, що пов’язує мене з тим давнім світом, в якому сварилися за перекошену межу, в якому корови бицкалися, а ми грали в карти, щоб знати, хто їх має завертати (хто програв, той і завертає), в якому я їздив до Трускавця як міста своєї мрії.

Двері потягу зачинилися і він рушив спочатку повільно, а після переїзду на Філатова-Мазепи, з обидвох сторін якого вишикувалися автівки, швидше, щоб чмихаючи, зробити свою першу зупинку в Стебнику, потім наступні – у Дрогобичі, Гаях Нижніх, Стрию, Миколаєві… Я зі своїми нехитрими пожитками покидав Трускавець, в якому, як і щороку, відпочив без жодних пригод. Якщо, звісно, не враховувати цю зустріч із незнаною та і непотрібною мені і нікому Лесею – дівчиною чи й давно не дівчиною тридцятилітньої свіжості-несвіжості.

Я переконався, що в цьому світі немає нічого випадкового і ця зустріч у "Марті" та наступна спільна піца-льоди-фруіт-десер у "Дворику" була потрібна, просто необхідна, щоб повернутися до себе. Не у значенні у своє помешкання ве Львові, бо куди ж мені ще інде повертатися, а до себе, щоб глянути на себе та на своє дочасне дотеперішнє життя не лише у каламутну після дощу воду трускавецької річечки Воротище, але і в плесо власної душі, яке скаламутили життєві негаразди.

Я, їдучи в цій електричці, бачив своє життя не драмою і не комедією, не трилером чи екшеном, не фантастикою чи серіалом, а прологом до поеми, де хоч я і автор, та сценарій може змінюватися в залежності не від мене і не від обставин, а від мого стосунку до Бога, до себе, до речей і до інших людей. У вікні чергувалися кущі з березовими гаями, поля з селами та переїздами, котрі різали вулиці по живому, а у вікні моєї свідомості чергувалися цьоця Феся, Леся, мала Марічка, Галя, двері помешкання на Калініна і старий вокзал у Трускавці, з якого я їхав всього лише раз у житті. Одвічні питання для мене залишилися без відповіді так само, як і для сотень, тисяч, мільйонів моїх ровесників, моїх предків та моїх нащадків. Та в душі поволі оселявся спокій, який я втратив після того, як ми з Галею розійшлися-розсталися навіки.

Вийшовши з вагону та пройшовши на Привокзальну, я поринув у своє рутинне буденне життя. Перетнувши колію та вкотре в житті глянувши на шпиль костьолу святої Єлизавети, який не може ніколи набриднути, я почимчикував по Городоцькій. Я вдома, це моє друге "дома" після села, моєї малої батьківщини. Та є ще Трускавець, який я не проміняю на Моршин, Східницю чи Туреччину з Єгиптом, бо тут я можу глянути в себе.

Тої ночі після приїзду мені наснилося, що тепер ніби грудень і померла цьоця Феся, тож я вперше поїду у Трускавець взимку, на похорон. На щастя, це був тільки сон…

Я планую поїхати до Трускавця і наступного літа, в 2012. До цьоці Фесі. Вірю, що вона житиме ще довго-довго...

Володимир Ключак,
серпень 2011

© 2008-2011 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено.
Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно. Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112
Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.
 © 2007-2017 Информационный портал курорта Трускавец