Хто володіє інформацією, той володіє світом!

№1 » №2 » №3 » №4 » №5 » №6 » №7 » №8 » №9 » №10 » №11 » №12 » №13 » №14 » №15 » №16 » №17 » №18 »
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 » №24 » №25 » №26

Трускавецький вісник

№95 (339) 21 вересня 2011 р.

Новини Трускавця та регіону

Стебник та Дрогобич святкують

Сьогодні, 21 вересня, у Стебнику храмове свято на честь Різдва Пресвятої Богородиці, в головній церкві міста, "на селі". А в Дрогобичі сьогодні – День міста, передбачено ряд заходів, які ми вже анонсували. Додатково повідомляємо, що до Дрогобича прибуває голова Львівської облдержадміністрації Михайло Цимбалюк, який виступить на віче до Дня міста та вручить нагороди дрогобицьким матерям-героїням.

Редакція "ТВ" вітає наших сусідів із цим днем, бажаємо Стебнику та стебничанам, Дрогобичу та дрогобичанам процвітання, добробуту, Божої опіки.

Мер обіцянку не виконав, слова не дотримав

13 липня 2011 року до міського голови Трускавця Руслана Козира на прийом громадян (про цей прийом "ТВ" писав у №68 (312) від 13.07.2011 в статті "Ми прийдемо до Вас, поговоримо з людьми…") прийшов голова об’єднання українців у Москві, відомий шахіст. Його прохання було простеньке – чи не можна в парку поставити столики для зручності шахістів? У присутності знаного шахіста Руслан Козир витягує з кишені мобільний телефон та телефонує до заступника директора КП "Парк курортний" Романа Настьошина, обговорює це питання. Відвідувачу міський голова обіцяє вирішити таке простеньке питання, зав’язується коротенька розмова, під час якої гість розповідає, що скоро виїжджає на шаховий турнір до Угорщини, та в серпні знову відвідає Трускавець. Так воно і було. Гість приїхав знову, та шахісти так і не дочекалися стола біля "грибків". Таким чином міський голова Трускавця Руслан Козир свого слова, даного ним відпочивальнику, українцю з Москви, не дотримав. В шахи у Трускавці напевно треба грати тільки на кубок мера. Промоція, панове…

Кому вигідно розпускати плітки про мера Трускавця?

Після звільнення з посади директора СШ № 2 містом покотилися чутки про можливе звільнення директорів СШ №1 Володимира Щигеля та СШ №3 Галини Умнової. Пан Щигель давно є більмом у оці для п. Лесі Дідик, підприємця з когорти мера, та й не забули у "ФЗ", що директор балотувався у обласну раду від "Свободи", яка тепер є ворогом № 1 для "каманди". Стосовно ж третьої школи, то хтось поширює чутки, що на місце пані Галини претендує Оксана Борисівна, дружина міського голови. Вважаємо за свій обов’язок повідомити, що такі чутки потрібно припинити, адже вони можуть зіпсувати імідж нашого міста-курорту. Влада повинна дати свої чіткі роз’яснення з цього приводу, щоб попередити подальші інсинуації стосовно кадрових змін в освіті.

Також приємна інформація для багатодітних сімей – пільгу стосовно оплати в школах за послуги охорони та стосовно харчування після висвітлення питання на "ТВ" відновлено.

Фестиваль телерадіопрограм у Східниці

Відповідно до наказу голови Держкомтелерадіо України О. Курдіновича, цьогорічний XVІ всеукраїнський фестиваль телевізійних і радіопрограм "Калинові острови" відбудеться з 13 по 16 жовтня 2011 року у Східниці на базі СПА готелю «Респект», інформує часопис "Каменярі". Львівщина і Східниця вперше прийматимуть цей фестиваль, в якому беруть участь провідні телерадіокомпанії України.

На розгляд журі фестивалю, яке очолюватиме відомий кінорежисер, народний артист України Роман Балаян, будуть представлені телевізійні і радіопрограми у 8 номінаціях: „Слово. Влада. Суспільство” (публіцистика); „Повернення із забуття” (події, постаті, традиції); „Душі невичерпна криниця” (наша духовність); „Гроно калинове” (до 20-ї річниці Незалежності України); „Українському телебаченню -60" (до 60-ї річниці створення Українського телебачення"; „Режисерська робота” (телебачення і радіомовлення); „Операторська робота” (телебачення); „Краще оформлення каналу” (телебачення).

Інформаційними спонсорами фестивалю є: Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України, ДТРК «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», Львівська ОДТРК, обласні та регіональні ДТРК.

В районі вшанували лісівників

15 вересня голова Дрогобицької райдержадміністрації Михайло Сендак та голова районної ради Михайло Сікора взяли участь в урочистих зборах з нагоди Дня працівників лісу, які відбулися у Дрогобицькому держлісгоспі. Керівники району привітали лісівників із професійним святом. Кращі працівники нагороджені грамотами райдержадміністрації та районної ради, повідомляє прес-служба Дрогобицької РДА.

Власна інформація

Нащадки пам’ятають подвиг героїв

Пройшло понад 20 років з того часу, як була відновлена могила на горі Бренів в с. Орів Сколівського району, в якій покоїться прах Українських Січових Стрільців, воїнів УПА, учасників національно-визвольних змагань. Земля наша скроплена українським потом і кров’ю, засіяна кістками – шлях до незалежності був важким та тернистим. Про цей шлях в нашому краї я вже розповів у своїй книзі "Воскресла Бренів – пам’ять у світи".

Нікому навіть у голову не могло прийти, що ця могила буде відновлена і що тут буде побудована каплиця. Серед меценатів – видатні трускавчани: директор реабілітаційного центру "Еліта" професор Володимир Козявкін, генеральний директор санаторію "Карпати" та двічі міський голова Трускавця Лев Грицак, колишній міський голова Трускавця Богдан Матолич, голова правління ТзОВ "Дніпро-Бескид" Олександр Чебаненко, керівники санаторіїв "Шахтар" Юрій Остапчук, "Перлина Прикарпаття" Олександр Шишко, "Кришталевий палац" Мирослав Гумега. Багато допоміг нам і директор Сколівського держлісгоспу Остап Бойко. Щиро вдячний і начальнику Управління охорони культурної спадщини ЛОДА п. В. Івановському за внесення комплексу до Реєстру нерухомих пам’яток України.

На жаль, проблемним та невирішеним залишається питання дороги до меморіального комплексу – до могили продовжують їздити старими "Уралами" по бездоріжжі, як це мало місце і 18 вересня цього року, а це недопустимо, щоб не сталося біди.

Та хоча існують проблеми, люди пам’ятають про героїв, які поклали своє життя за волю та незалежність України. Щороку в третю неділю вересня небайдужі нащадки приходять сюди, на гору Бренів, щоб віддати шану і славу полеглим. Ось і цього року біля трьох сотень людей взяли участь в урочистостях на Бреньові. Транспорт для трускавчан надав керівник санаторію "Карпати" Лев Грицак, за що йому велике спасибі.

Богдан Гуцило

Східниця – Трускавець (1:0), або Нічия неможлива

Полудень. Трускавець. Залізничний вокзал. Перон вщерть заповнений людьми, котрі очікують на прибуття поїзду з Дніпропетровська. Чух-чух-чух… Поїзд прибуває. Провідники відчиняють двері вагонів і услужливі маклери допомагають гостям зійти на перон та зняти багаж. Перше, що кидається у вічі приїжджим гостям – тотальна реклама відпочинку у Східниці, зокрема, в готелі "Київська Русь". На привокзальній території Трускавця – 3 великі рекламні щити, де з обох сторін – по дві реклами. В сумі – 12 бордів.

Услужливі маклери готові для приїжджих на все – і сумки нести, і таксі замовити, і квартиру знайти. Причому, не лише тут, у Трускавці, а і в Східниці, де, за словами тих же маклерів, "воду не розбавляють", "повітря чистіше", "спокійніше", "кращий рівень сервісу". Серед тих, хто провадить такий вид бізнесу – і бюджетники Трускавця, люди, котрі працюють в галузі освіти, культури, медицини, котрі отримують зарплату з міського бюджету. Але оскільки зарплати ніколи не вистачає, а є можливість підробити без сплати податків, то і використовують цей шанс хто як може. Не думаючи, що від цієї діяльності та цієї дезінформації втрачає міський бюджет, наповнюється бюджет східницький, у Трускавці доводиться економити бюджетні кошти і зачароване коло не лише крутиться, а й закручується.

На сесії ТМР у вересні цього року ця проблема обговорювалася. Її підняв заступник міського голови Юрій Яворський, який курує розвиток курорту. З метою щось змінити квартирне бюро реорганізовується у інформаційно-курортний центр, який повинна очолити заступниця п. Яворського Світлана Лутчин. Власне для того в Трускавці і створювалося управління розвитку курорту, щоб розвивати курорт (вибачте за банальну тавтологію). Як і посада третього заступника міського голови – не лише особисто під Юрія Яворського, а під проект. Та за короткий відрізок часу Східниця обігнала Трускавець, про це відкрито говорили депутати. Чому? Які причини? Що робити далі?

В тому, що Східниця стала відомим курортом, селище завдячує в першу чергу своєму земляку Омеляну Стоцькому. А в другу чергу – Трускавцю, вірніше, близькій відстані між цими двома населеними пунктами. З самого початку, коли було відкрито східницькі родовища мінеральних вод, а серед них є дійсно такі, яких немає в Трускавці (зокрема, содові, типу Боржомі чи Поляни Квасової), Східниця почала розглядатися як сателіт Трускавця. Тобто, супутній курорт, додаток до Трускавця. Навіть існували плани об’єднання цих двох курортів в один, окремі пункти цих планів вже навіть почали реалізовувати. Та настав розвал Союзу, згодом економічна криза і кожен пішов своїм шляхом. Трускавець надіявся на соціальні путівки, на лобі в Києві. Східниця ж почала розвиватися як курорт європейського типу, бізнес почав сюди інвестувати і відповідно робити все, щоб інвестиції окупилися по максимуму і в найкоротші терміни. Симбіоз почав перетворюватися в паразитизм, тобто, мирне взаємовигідне співіснування перестало таким бути. Агресія, котра не зустрічала опору, посилювалася. Про Трускавець почали створюватися різноманітні міфи, в яких напівправда змішувалася з відвертою брехнею. Метою було переманити відпочивальників із Трускавця. Вони мали їхати до Трускавця, та в кінцевому результаті відпочивати саме в Східниці. Масовану атаку було розпочато, операція почала давати свої плоди.

Останній рік Східниця зміцнила свої позиції. Після приходу до влади нового селищного голови Івана Піляка, одного з творців східницької асоціації підприємців, стався, без перебільшення, прорив цього курорту у позитивному смислі слова. Замість балаканини – конкретні дії. Свої зусилля об’єднали три найпотужніші готелі селища – про це на сесії ТМР заявив міський голова Трускавця Руслан Козир. У Східниці щось не чути про негатив діяльності попередників Івана Піляка, перегорнули сторінку і пішли далі (бо, як пише Біблія, тільки пес повертається до блювотини). Стартувало "Східницьке літо", яке стало потужним проектом промоції. Нашим задумам типу "На Великдень у Трускавець" навряд чи переграти конкурентів на цьому полі. Один власник східницького готелю створив регіональну газету, яка дуже цікава та популярна, має всі шанси стати одним із кращих видань регіону.

Відпочинковий сезон у Трускавці та Східниці наближається до кінця. Це перший сезон нових команд, нових влад нашого міста та їхнього селища. Це ще не вся битва, тільки один раунд, який ми, Трускавець, програли з рахунком 1:0. З нашої сторони внутрішні протиборства, пошуки винних та крайніх, дозволи на рекламування Східниці в самому центрі курорту, на нововстановленій рекламній аудіовізуальній конструкції на Майдані Незалежності у Трускавці, біля курортного парку. "Східниця запрошує!" – лунає звідти, як насмішка над промоційними заходами трускавецької влади. Зі сторони Східниці – створений бренд селища-курорту, існує непоганий логотип, хороша інформаційна політика та медіапідтримка навіть в трускавецькій провладній пресі. Непогано як на початок. А до того ж – екскурсоводи у Трускавці, які знають, коли і де вставити потрібні слова і які саме, щоб відпрацювати кошти, які їм дають зі Східниці. А до того – обслуга в ряді трускавецьких санаторіїв, яка попри совковий сервіс (нема чого обурюватися, подекуди це факт, а не вигадка) може ще й сказати – "не подобається, то їдьте в Східницю". А до того – міський голова Трускавця не має особистої зацікавленості стосовно розвитку санаторно-курортної сфери міста (бо ж не має відношення до неї, як, для прикладу, Лев Грицак, Олександр Чебаненко, Мирослав Гумега чи Павло Якубенко), а от Іван Піляк зацікавлений у розвитку Східниці особисто.

Без підписання "дорожніх карт", без конкурсів на логотипи та кращі статті, без запрошень друзів із Києва, які повчають, що то таке брендбук і нащо він потрібний, Східниця йде вперед. Чи маємо ми заздрити? Може й так, але варто й поаплодувати. І проаналізувати, чому ж у нас все не так, як у людей? Чому ми відстаємо в цьому плані? Чому намагаємося "зменшити інформаційне навантаження на відпочивальників" (цитата Юрія Яворського із сесійного засідання 14 вересня) шляхом боротьби із рекламоносіями, які ж сприяють наповненню бюджету міста? Чому не контролюємо контент реклами у Трускавці? Де наша трускавецька "служба безпеки", котра могла б реагувати на потенційні загрози? Легко покритикувати незаангажованого журналіста, витягнувши з контексту якусь фразу, натомість руки не доходять до того, щоб промоція міста разом із контрударами проти випадів конкурентів була явищем системним, цілісним та ефективним.

Не сумніваюся, що у владі Трускавця зраділи б, якщо би Східниця висловила якісь претензії до автора цієї статті. Втім, скажу відверто – мені особисто пропонували працювати на імідж саме Східниці і то не де-небудь, а в коридорах трускавецької влади. Можна було б погодитися, бо Східниця є сусідом населеного пункту, звідки походжу, це реально хороша місцина, там є ще великий потенціал. Та не можу собі дозволити діяти так, як окремі провладні журналісти Трускавця, котрим гроші не пахнуть і котрим все одно, чи це кошти обдурених споживачів, чи кошти конкурентів. Зрада – могли б ми кричати авторам пасквілів, які пишуться з метою нас очорнити, та не будемо цього робити – кожен сам обирає свій шлях і тільки час покаже, хто ж правий і тільки Бог найкращий і найсправедливіший суддя, тож нехай Він нас і судить.

Живучи у Трускавці, маємо любити наше місто. Погана та пташка, котра гадить у власне гніздо. Але любити – не означає погоджуватися із всім, що коїться в місті. Не мовчати, а говорити, щоб влада реагувала та виправляла свої помилки – така наша мета. Бо про "боротьбу з маклерами" на залізничному вокзалі (втім, на автостанції теж існує це явище) в мерії ведуть мову ще з кінця минулого року. А бюджет Трускавця втрачає, а Східниця як курорт піднімається, а ми говоримо, а вони роблять. ВОНА (Східниця) ПРАЦЮЄ.

Draw`s impossible? Нічия між Трускавцем та Східницею на даному етапі неможлива в принципі? Можливе лише мирне співіснування? Питання, на які не даємо відповідей. Напевно, потрібна добра воля обидвох сторін і ще щось на додачу.

Володимир Ключак

Свобода слова грошей не коштує

Проблема між можновладцями - так би мовити, владою першою - і засобами масової інформації - четвертою владою - існувала завжди. Суть цієї проблеми зводилася до того, що перша влада давала дозовану інформацію владі четвертій й не сприймала усього, що виходило за межі цього.

За великим рахунком, так залишилось і нині. Щоправда, за радянських часів попри дозованість інформації журналіст міг написати не просто критичну статтю, покритикувати начальника і навіть прокурора, але, найголовніше, сподівався на реакцію після своєї публікації. Нехай вона була показною, але була. Начальнику могли вліпити догану, прокурора зняти з посади, а звичайній людині хоч чимось допомогти. Це все було в рамках дозованої інформації, але будь-хто міг сподіватися на те, що після публікації в газеті його справа нарешті зрушить з мертвої точки, а кривдники будуть покарані.

Ця наївна віра в справедливість у багатьох людей живе й досі. Хоча відійшов у Вічність Радянський Союз, але й нині до мене, як і чверть століття тому, звертається зі скаргами на можновладців чимало людей. Десь у душі вони усвідомлюють, що нічого з цього не вийде, що їхня проблема розв’язана не буде, а винуватця не покарають, але як потопельник хапається за соломинку, так і вони хочуть бачити бодай моральну віддушину в цьому жесті відчаю.

Я, як і вони, знаю, що нині добитися справедливості, а тим паче після газетної публікації, практично неможливо. Можна нажити собі лише ще одного ворога з когорти можновладців, який або не відреагує взагалі на твою писанину, або затягає по судах, кажучи на біле чорне чи навпаки. Знаючи нашу судову систему, можете не сумніватися, на чиєму вона боці - простого смертного чи грошовитого можновладця. В ситуацію могла би втрутитись прокуратура, для якої газетна публікація має стати сигналом до дії. У дев’яти випадках із десяти поважні прокурори вдають, що статей, в яких є натяк на злочин, вони не читали. А нема статті - нема криміналу.

З великою долею іронії я сприйняв рішення Верховної Ради України про доступ до інформації. Тепер, з’ясовується, кожний може достукатися до можновладця за потрібною йому інформацією, а відповідь отримати упродовж п’яти днів. Все це було би смішно, якби не було так сумно...

І зараз існує чудова 34 стаття Конституції України, за якою кожен має право на інформацію, її отримання і розповсюдження. Так само ми маємо право на життя, безкоштовну освіту і медицину. Взагалі українська конституція, як і сталінська свого часу, є однією з найкращих на планеті Земля. Але це утопічна конституція, бо законодавець свідомо не визначив механізмів, як втілювати в життя те чи інше наше, таки конституційне, право.

Але повернемося до останнього закону, вже підписаного президентом (з маленької літери, бо вважаю Януковича антиукраїнським, а не державним діячем) України. Не поділяю захвату своїх колег-журналістів з приводу того, що це крок уперед у поступі свободи слова. Почнемо з того, що слова Віктора Ющенка, буцімто після Помаранчевої революції в Україні запанувала свобода слова, є байкою, як і саму Помаранчеву революцію за всіма класичними ознаками не назвеш власне революцією. Газети залишилися в руках або олігархів, або не вийшли з-під контролю влади. Саме олігархи й влада їх фінансують. Хто платить гроші, той і замовляє музику. Про яку свободу слова ви говорите? А ще на тлі самоцензури журналістів, які бояться власної тіні, аби навіть ненароком не сказати кривого слова про власть імущих.

Але й до цього закону про доступ до інформації, який вступив у дію, існувало й існує чимало гарних законів про інформацію, пресу й засоби масової інформації. Якщо вірити цим законодавчим актам, в Україні інформація просто валяється під ногами, але людям ліньки нагнутись, аби її підняти. Насправді все з точністю до навпаки, і витягнути будь-яку інформацію з можновладця дуже складно. Хіба би був уже останнім дурнем. Таких теж багато трапляється при владі, але й у них спрацьовує інстинкт самозбереження, а тому на заборонені теми вони не теревенять.

Я би повірив, що у нас дійсно є свобода слова, якби будь-яке рішення влади було опубліковане, розміщене на інтернет-сайтах. Повторюю, будь-яке, тобто всі без винятку. Навіщо тоді всі ці закони, якщо можна просто прочитати? Та ще якби була кримінальна відповідальність за приховування інформації, - взагалі супер. Не чиновнику визначати, яка інформація є важливою, а про що можна змовчати. Нехай люди визначають, що їм потрібно. Виклади всю інформацію. Не зробив цього - до в’язниці! Проте народжені в радянському інформаційному просторі навіть не можуть допустити, як це вся інформація може стати доступною всім без винятку людям! А навіщо ви тоді, нешановні можновладці, говорили про доступність і прозорість влади? Хіба би наївний повірив, що таке може трапитись в авторитарному суспільстві.

Мені можуть заперечити, що є таємна і службова інформація. Щодо службової, не повинно бути жодних перепон, бо часто-густо з цієї службової інформації народжуються антинародні рішення. Якби ми знали, що нам готують можновладці, як вони мислять, то багатьох небажаних для громадянського суспільства речей можна було би уникнути вже на цій стадії. Та й таємна інформація не завжди виявляється такою насправді, як і конфіденційна чи особиста стосовно тієї чи іншої особи. Якщо в місті є небезпечне виробництво або міський голова псих чи хворий на сифіліс - то чому про це не повинна знати громадськість?!

Свобода слова в Україні настане лише тоді, коли журналісти будуть свідомі свого високого призначення, а не служитимуть тим, хто їм платить гроші, коли олігархи і влада усвідомлять, що вони повинні будувати громадянське суспільство, а не лише красти гроші в людей, коли самі люди усвідомлять себе великою громадою, яка спільно будує Україну й просто жити не може без свободи слова, як без повітря.

Журналіст нині - принижена особа. Отримуючи мізерну платню, він змушений заглядати в рот роботодавцю. Яка може бути свобода слова, якщо нема вільної думки? Почати треба з найпростішого - довести зарплату журналіста до середньої в промисловості й закріпити це законодавчо. Так само законодавчо має бути закріплено, що зарплата головного редактора не може в рази перевищувати зарплату журналіста. (Зазначу в дужках, що я маю на увазі комунальні й державні газети, а не приватні). Але й це не вихід! Вже від самого журналіста залежить, наскільки розкутою є його думка. Нині ж, на жаль, спрацьовує самоцензура, коли думки - якщо вони є - не можуть бути викладені на папері, бо в іншому випадку можна позбутися роботи. Звідси випливає інший висновок: журналіст повинен мати право для безболісного переходу в іншу редакцію, а для цього слід створювати, власне, незалежні видання - незалежні від олігархів і влади. Хто це має робити? Громада, яка повинна бути зацікавлена, аби події в тому чи іншому містечку висвітлювались з різних точок зору. Справа навіть не в грошах. Насамперед громада має визріти, має усвідомити, що без свободи слова не можна жити, як без води чи їжі. Але, очевидно, наші громади ще не задихаються остаточно від брехні, й такий стан справ їх абсолютно задовільняє. Нарешті мають залишитися поза законом державні й комунальні видання. Не можна за рахунок платників податків обслуговувати владу. Такої ганьби нема в цивілізованих країнах. Боляче буде відпускати ці газети у вільне плавання, але якщо ми будуємо ринкову економіку, на це треба зважитися.

Що стосується влади й олігархів, то наївно було би сподіватись, що вони, усвідомивши важливість свободи слова, дадуть можливість себе критикувати й добровільно відмовляться від втручання в редакційну політику, залишивши лише фінансування. На жаль, наша влада й олігархи ще не відчувають себе насамперед меценатами в істинному розумінні цього слова. Вкравши мільйон, вони дають тисячу гривень на благодійництво, але при цьому журналісти пишуть замовні статті й вихваляють цих псевдомеценатів.

За великим рахунком, громаді не до свободи слова. Люди знаходяться у вічних пошуках заробітку. Часу й сил вистачає лише на те, аби переглянути якусь газету (як правило, місцеву, де події висвітлюються однобоко, з точки зору влади) і подивитись телевізор, де новини на будь-якому каналі подаються з точки зору олігархів. Зазомбованій таким чином людині свобода слова, незалежні видання не потрібні.

Чи є вихід з цієї ситуації? Насамперед він лежить в економічній площині. Фінансово незалежна людина і мислить вільніше. Можновладець уже не зможе найняти журналіста за якихось 800 гривень, як це є зараз у маленьких провінційних містечках, і не змусить за таку символічну платню писати йому оди. Фінансово незалежний журналіст не піде в рабство до олігарха, якщо буде мати альтернативу - писати так, як думає. Тому законодавець повинен подумати, як зробити так, аби будь-який журналіст мав гарантовану мінімальну зарплату, яка повинна бути в рази вищою від офіційної мінімальної.

Свобода слова не коштує грошей, але є дуже дорогою. За її відсутності народжуються диктатури, а люди не можуть добитись елементарної справедливості. За рівнем свободи слова можна судити про економічний рівень тієї чи іншої країни, бо це взаємопов’язані показники.

www.tustan.info

Мер дискредитує Президента?

"Ми, члени Партії регіонів м. Трускавця, Стебника, Дрогобицького району, вкрай стурбовані ситуацією навколо ремонту доріг в м. Трускавець. В цей складний і непростий для нашої країни час, поки Президент і Уряд вишуковують ресурси на об’єкти Євро-2012, на ремонти шкіл і лікарень, на підняття і виплату зарплат і пенсій окремі організації дозволяють собі безцеремонне «розбазарювання» державних коштів у нас на очах.

Так, в м. Трускавець вулиця Суховоля, яка нещодавно була капітально відремонтована, сьогодні демонтується: зрізується практично нове асфальтне покриття лише для того, щоби по новому укласти дорожнє полотно. Трьома новими шарами переукладається вулиця Дрогобицька, яка також нещодавно була капітально відремонтована. Невже в м. Трускавець немає вщент зруйнованих доріг, які потребують хоч би ямкового ремонту? Інакше, ніж відмиванням коштів та підривом авторитету Президента України Януковича В.Ф. охарактеризувати цю ситуацію ми не можемо. Вимагаємо припинити цей економічний шабаш! Закликаємо приєднатись до нашого запиту інші політичні партії та організації, а також небайдужих громадян. Залишаємо за собою право звернутись у адміністративні та силові органи з метою перевірки даних робіт".

Це є документ (його підписали біля півтора десятка знаних у регіоні осіб) від 20 серпня цього року, коли "дорожній скандал" у Трускавці тільки розгорявся. Тепер цей скандал майже затих, адже пан Козир із паном Іванишиним пішли в контрнаступ, використавши матеріали "аудиту" КРУ. Та тема вартує того, щоб ми її розглянули на "Трускавецькому віснику", а саме – чи дійсно Руслан Козир, міський голова Трускавця, дискредитує та підставляє Президента України Віктора Януковича, чи він, навпаки, є вірним слугою Президента, втілюючи в життя постулати Партії Регіонів. Очевидно, що самому Руслану Ярославовичу така постановка питання навряд чи подобається – бо ні так, ні сяк громада його не похвалить. Виходить своєрідна шахова "вилочка". Та без тенденційності глянемо – як же ж є насправді?

Посаду мера пан Козир здобував, будучи висуванцем "Фронту змін". Та це не перша його політична сила. 2002 рік. Під № 22 Козир Руслан Ярославович, мешканець Києва, тоді директор СП ТзОВ "Алків-Т", йде на вибори як кандидат у депутати Верховної Ради України від Всеукраїнської партії "Нова сила" (член цієї партії). Нагадаємо, що 2002 рік – перемога Ющенкової "Нашої України" (за партійними списками) та кучмівської "За єдину Україну" (по мажоритарних округах). Для чого творилися різні "нові сили", думаємо, пояснювати не варто. Та людина має право змінювати свої політичні погляди. Руслан Козир цим правом скористався.

Коли проходили місцеві вибори 2006 року у Трускавці, про Руслана Козира мало хто чув, а вірніше – майже ніхто. Та створена група ПІК, котра підтримувала Ігоря Пілька на противагу Леву Грицаку, в абревіатурі своїй містить початкові літери трьох пов’язаних між собою різними узами людей – Пілько, Іванишин, Козир. Саме Руслана Козира називають одним зі спонсорів цієї кампанії, хоча довести щось зараз не так і легко. Та й чи потрібно?

Втім, про кар’єру пана Козира розповідає і його офіційна біографія. Так, офіційний сайт Трускавецької міської ради подає серед інших і такі дані про теперішнього міського голову: "1996 року заснував власну будівельну компанію, яка невдовзі переросла у багатопрофільне підприємство, що успішно працює до сьогодні у багатьох регіонах України, підтримує активні партнерські стосунки з корпораціями Німеччини, Польщі, Росії, Китаю, Швейцарії та інших країн. 1998 року організував та очолив холдинг, який розвинувся в групу торгівельно-виробничих компаній. На сьогодні група компаній Козира є лідером на українському ринку будівельних матеріалів та послуг. За вагомий внесок у впровадження високих стандартів якості у будівельній галузі компанії відзначені багатьма державними нагородами, грамотами і подяками Кабінету Міністрів України, державних і місцевих адміністрацій. Протягом 1996-2009 рр. підприємства під керівництвом Козира брали участь у будівництвах багатьох об’єктів загальнодержавного значення, зокрема: Монетного двору Національного банку України, об’єктів міжнародного чорнобильського проекту, установ Міністерства фінансів України, підземного торгівельного комплексу на Майдані Незалежності, інших. Руслан Козир є членом Ради Асоціації платників податків України, яку очолює Міністр юстиції України. Рада опікується регулюванням відносин між бізнесом і владою, вдосконаленням взаємодії між державними інституціями і суб’єктами господарювання всіх форм власності".

З цього короткого уривка можна зробити певні висновки, а саме, що зробити в 90-х роках бізнес такого рівня без тісної співпраці із владою не можна було, а, нагадаємо, це була епоха Леоніда Кучми. Очевидно, що допустити до будівництва об’єктів типу Монетний двір чи будівля Міністерства фінансів сторонніх теж не могли. А якщо звернути увагу на те, що пан Козир, такий собі Кінах в мініатюрі, є членом Ради асоціації платників податків України, яку очолює Олександр Лавринович, то стає зрозумілим, що чутки про проект Арсенія Яценюка як кишеньковий проект Партії регіонів навряд чи такі вже безпідставні.

Та не будемо заглиблюватися у суть проекту "Фронту змін", нехай вони собі існують за чиї хочуть кошти, а повернемося до наших баранів, тобто до головного. Дискредитує міський голова Трускавця Президента України чи виконує його вказівки? Якщо поглянути на те, що стан справ у місті за останній рік погіршився, то тут відповідь однозначна – дискредитує. Часто люди звинувачують верховну владу держави у тому, в чому вона не винна, а саме у відсутності правопорядку на місцях, у збільшенні розміру тарифів на ті чи інші послуги, у погіршенні стану доріг, тротуарів, медичного чи соціального обслуговування. Часто відсутність водопостачання чи незадовільне теплопостачання призводить до обурення на адресу перших осіб держави, хоча насправді все це – безпорадність містечкової влади. Цілком очевидно, що у тому наступі на освіту та соціальну сферу, який триває у Трускавці, не винні ні Янукович, ні Литвин, ні Азаров, ні інші перші особи. Як не винні і в відсутності груп продовженого дня для першокласників, у відмиванні коштів на ремонти кращих в області доріг (чому замість ремонтувати вулицю Суховоля не можна було виділити додаткові кошти хоча б для ремонту вулиці Трускавецької у Стебнику?), у намаганні місцевої влади заснути руку в кишеню батькам, у тому, що центральна площа Трускавця перетворилася на суцільний базар-смітник. Так і хочеться тут сказати – однозначно, що Руслан Козир дискредитує Віктора Януковича.

Та, з іншої сторони, навряд чи все, що робиться в місті, залишається непоміченим наверху. Або в області та і в столиці просто закривають очі на всі ці неподобства, які кояться в нашому місті-курорті, щоб перед виборами показати всю неспроможність нібито-демократів ефективно управляти і таким чином готується підґрунтя для поступового взяття влади на місцях Партією Регіонів та її сателітами (не виключено, що із "Фронтом змін" стосовно цього є певні домовленості), або ж насправді міський голова формує собі імідж опонента попереднього мера, який, як відомо, є членом Партії Регіонів, щоб розіграти перед трускавчанами таку собі "вилочку", коли все, що вони оберуть, буде пов’язано з тією ж ПР – прямо або приховано. Тобто, обираєте Грицака, Козира чи когось іншого – все одно обираєте ПР. Тому і стає зрозумілим, чому так радіє міський голова Руслан Козир, коли місто навідують такі люди Президента як Михайло Цимбалюк, Олександр Лавринович чи власники ЗАТ "Трускавецькурорт". Гадаємо, що пік його задоволення припаде на середину жовтня, коли в "Ріксосі" проходитиме Форум – тоді він зможе вдосталь натішитися розмовами зі своїми київськими друзями. Задля об’єктивності додамо, що в Києві мер нашого міста буває не так і рідко, адже бізнес же ж залишився…

Димова завіса націоналізму та любові до громади і до України характерна не тільки для висловлювань трускавецького мера. Навіть Олексій Радзієвський у Дрогобичі любить вкотре нагадувати, що саме за нього в місті Котермака постав пам’ятник Бандері, свій патріотизм декларують такі політики як Михайло Сендак, Петро Писарчук, Ганна Герман, інші люди, які робили все задля перемоги Віктора Януковича. Майже безногий трускавецький Бандера та гасло "Чесна влада – заможна громада" від "Ради міста" (в самій назві ностальгія за радянськими часами) – ось кіт в мішку, на якого купилися трускавчани, обираючи Р. Козир та "його команду". Фактично в місті поряд із декларуванням плекання національної самосвідомості проходять процеси, від яких наші Герої (в тому числі і трускавчани) в гробі перевернулися б, якщо б побачили. Причому ці процеси відбуваються і в освіті (чого вартують лише неафішовані реформи та нові програми від Табачника, які на місцях впроваджують із нечуваним запалом, а в Трускавці і поготів), і в соціальній сфері, а особливо в культурі. Росія для Трускавця афішується як кращий друг, ніж вона є для Криму чи політиків типу Симоненко-Вітренко, а під гаслами промоції курорту, залучення інвестицій і участі в обласних і загальнодержавних програмах проходять процеси викривлення пріоритетів та формування почуття меншовартості (на противагу національній гідності), які полягають в тому, що людьми першого сорту намагаються зобразити власне відпочивальників, все повинно бути підпорядковане їхнім інтересам, а місцеві мають змиритися зі своїм стійлом – нішею тубільців, які повинні виконати волю влади тільки на наступних виборах.

Жорстка політика Партії Регіонів багато кому подобається на противагу вічним суперечкам Ющенка з Тимошенко та галасливим невмінням поділити владу в так званому "демократичному таборі". Діяльність Руслана Козира на посаді міського голови показує, що він є істинним регіоналом стосовно жорсткості, та йому ще надто далеко до політиків високого рівня, котрі воліють не говорити про спадок, а діяти в режимі реального часу. Можливо, саме тому у таких "політиків" як пан Козир, навряд чи є шанс посісти подібний пост вдруге, хоча тільки час покаже, наскільки ми праві чи неправі в цьому. Мусимо визнати, що деякі його дії дійсно є продуманими та ефективними, проте недолуга підлабузницька позиція провладних ЗМІ зводить нанівець в очах громади реальні плюси. Приклад – оперативна ліквідація аварії на водогоні. "Джерела Трускавця" так намагалися угодити меру та показати оперативність та героїзм дій ліквідаторів, що спеціально змістили дату аварії з 17 на 18 вересня (із суботи на неділю), чим фактично принизили тих, хто не половину, а півтора вихідного дня працював на благо всього міста.

Україна поступово відходить від непотрібної та незрозумілої багатопартійності, чітко окреслилися провідні політичні сили. Партія Регіонів серед них – найпотужніша як наразі. Як буде далі – невідомо. Та поки що навіть ті ж "Джерела Трускавця", які щось та й отримали з фонду Ріната Ахметова, не надто критикують провідну політичну силу країни. Не дозволяє собі якісь критичні висловлювання і міський голова Трускавця – йому легше "валити" все на попередників, або на непрофесійних управлінців, ніж відкрити рота, щоб сказати щось проти тих, від кого залежить доля його бізнесу. Така позиція трускавецького мера, швидше за все, влаштовує верхи, хоча їм зовсім небайдуже, які процеси відбуваються у Трускавці, де власний інтерес має надто багато політичних знаменитостей. Будучи в позиції піддослідного кролика або ж бацили під мікроскопом, керманич міста знає – будь-який зайвий рух з його сторони може призвести до непередбачуваних наслідків. Як знає він, що у випадку якоїсь біди друзів у нього поменшає в рази – таке життя. Тому і приходиться йому бути таким собі напіврегіоналом. Який і виконує волю Президента, і водночас дискредитує його.

Володимир Ключак

Справи собачі

Вчора, 20 вересня, у Трускавці здійснювався вилов собак, поінформували нас у товаристві захисту тварин. Як повідомили нас у телефонному режимі активісти товариства, гицель – з Борислава, батько близького друга мера Трускавця. Вилови відбувалися і перед 20 вересня. В наше розпорядження цілком випадково потрапив текст звернення, підготовленого юристом вищеназваного товариства, направлене прокурору Львівської області із паралельним інформуванням про подію місцевих прокурорів у Трускавці та Бориславі Юрія Яремчука та Володимира Павича. Редакція "ТВ" внесла певні корективи у текст звернення, скоротивши його та замінивши прізвище гицля однією літерою – суть звернення від цих правок не змінилася.

"Повідомляємо Вас, що 20 вересня 2011 року між 15.00 та 16.30 на території міста Трускавець Львівської області здійснювався вилов собак (як бродячих, так і господарських, свійських). Як вдалося довідатися представникам нашого Міжрегіонального товариства захисту тварин, собак відловлював мешканець м. Борислава Львівської області, працівник бориславського комунального підприємства "Еко-місто" (за іншими даними – єгер) п. Іриней Л., не маючи для цього виду занять відповідної ліцензії. Собак виловлювали прямо на очах у відпочивальників та мешканців Трускавця в обідню пору, їх вантажили у авто типу "газель" білого кольору з номерними знаками ВС 1251 СК.

На вимогу членів товариства захист тварин пояснити правомірність своїх дій вищеназваний громадянин повідомив, що має усне доручення від трускавецької влади здійснити такі вчинки, адже Трускавець готується до ХІ Міжнародного економічного форуму 13-15 жовтня 2011 року, на який приїде Прем’єр-міністр України Микола Янович Азаров, тому потрібно очистити місто від бродячих собак.

Згідно з чинним законодавством України в частині ЗУ "Про звернення громадян", ЗУ "Про прокуратуру" та інших нормативних актів просимо розглянути наше звернення у відповідний термін та надати нам відповідь із таких питань:

На підставі яких документів міської влади Трускавця (рішення сесії, рішення міського виконавчого комітету, розпорядження міського голови, договори управління житлово-комунального господарства Трускавецької міської ради з відповідними профільними організаціями тощо) здійснюється вилов собак у Трускавці, а конкретно вилов 20.09.2011?

Хто із трускавецьких посадових осіб повинен понести адміністративну та кримінальну відповідальність за жорстоке поводження із тваринами у Трускавці, яких після відлову знищують, адже членам товариств захисту тварин не вдається віднайти жодної із виловлених собак живою?

На якій підставі мешканець Борислава на очах у мешканців та відпочивальників міста Трускавця здійснював свою діяльність по вилову собак, не маючи при тому відповідної ліцензії на виконання даного виду робіт?

Окрім покарання винних в справі антигуманного поводження із тваринами у Трускавці просимо розглянути також наступні питання –

а) бездіяльність посадових осіб Трускавецької міської ради стосовно створення притулку для бродячих тварин та порушення цими посадовими особами чинного законодавства України в частині жорстокого поводження з тваринами,
б) попередження подібних акцій щодо відлову тварин на території Трускавця неліцензованими організаціями чи приватними особами в майбутньому,
в) порушення кримінальної справи за фактом,
г) які кошти передбачені органами місцевого самоврядування, зокрема у Трускавці, на вирішення цього болючого питання,
ґ) інформування населення Трускавця через засоби масової інформації про вчинені прокуратурою дії з цього питання.

Висловлюємо глибоку надію та щире переконання, що втручання прокуратури зможе зупинити свавілля місцевих посадовців Трускавця щодо тотального нищення собак у місті із грубим нехтуванням як чинного законодавства країни в цій галузі, так і принципами міжнародного права стосовно захисту тварин".

На закінчення додамо, що на понеділковій нараді в мерії Трускавця 19 вересня в.о. головного державного санітарного лікаря Трускавецької міської санітарно-епідеміологічної служби Андрій Кістечок повідомив, що минулого тижня був зареєстрований один випадок укусу собаками місцевого мешканця, хлопчика. Питання створення регіонального притулку на території Стебника обговорюється давно, проблема бродячих тварин повинна вирішуватися на рівні регіону, та, як бачимо, співпраця налагоджується тільки стосовно вбивств тварин, як у цьому випадку, коли Борислав із Трускавцем знайшли спільну мову.

Власна інформація

© 2008-2011 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено.
Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно. Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112
Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.