меняется дизайн сайта, возможны перебои в работе сервиса
Трускавецький вісник №113(357)/2011

Інформаційний портал курорту Трускавець  

русский   українська   english

Головна
Санаторії
Готелі
Приватний сектор
Квартири подобово
Нерухомість
Трускавецький вісник
Публікації
Фотогалерея
Каталог сайтів
Контакти

Хто володіє інформацією, той володіє світом!

№1 » №2 » №3 » №4 » №5 » №6 » №7 » №8 » №9 » №10 » №11 » №12 » №13 » №14 » №15 » №16 » №17 » №18 »
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 » №24 » №25 » №26

Трускавецький вісник
№113 (357) 7 листопада 2011 р.

Новини Трускавця та регіону

Пам’яті Ректора

Валерій Скотний Сьогодні, 7 листопада, у Дрогобичі прощаються з ректором педуніверситету ім. І.Франка Валерієм Скотним. Життєва стежина Валерія Григоровича обірвалася 5 листопада, в суботу, на 64-му році життя – під час полювання на Закарпатті у нього стався інфаркт.

Валерій Скотний – учений-культуролог, професор, доктор філософських наук (2003 р.), академік Академії наук вищої школи України, член-кореспондент Української академії політичних наук, заслужений працівник освіти України (2001 р.), почесний доктор Жешівського університету. Народився 22 квітня 1948 року на Вінниччині. Закінчив філософський факультет Київського державного університету імені Шевченка. З 1979 р. після завершення навчання скерований на викладацьку роботу до Дрогобицького педінституту. Цього ж року вступив до аспірантури при Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, після закінчення якої працював асистентом, старшим викладачем, доцентом, завідувачем кафедри філософії Дрогобицького педінституту. З 1988 року ректор інституту (з 1997 завдяки старанням Валерія Григоровича – університет).

Вперше мені довелося зустрітися з Ректором в 1992 році – Валерій Григорович читав нам, студентам-першокурсникам історичного факультету лекції з логіки. Остання наша розмова на тему активізації промоції університету відбулася біля двох місяців тому. Університет у Дрогобичі поніс непоправну втрату, адже нелегко буде замінити таку людину на такій посаді.

Співчуваємо родині та всім, кому близький Валерій Григорович. Нехай добрий Господь простить йому свідомі чи несвідомі гріхи, упокоїть на лоні Авраама, Ісаака та Якова, прийме до Свого небесного Царства. Вічная йому пам’ять…

Чудом обійшлося без людських жертв

Жахлива подія сталася в неділю, 6 листопада, у Трускавці. Автобус однієї із туристичних фірм (ПП Ігор К.), переповнений відпочивальниками, котрі зібралися на екскурсію, біля санаторію "Весна" раптом втратив керованість. Водій не міг загальмувати, бо гальма відмовили. Автобус котився вниз по вулиці Суховоля, біля костелу зробив поворот і почав з’їжджати на центральну площу міста. При цьому, щоб не наїхати на пішоходів (бо тут – пішоходна зона), автобус марки ISUZU наїхав на припарковане авто "Хюндай", а також збив поставлені квітники і виїхав на центральну площу. На щастя, в цей момент не каталися на дитячих машинках діти, а то можна собі уявити, яка трагедія могла б розігратися. Зупинився автобус тільки біля музею історії міста. На місце події виїхала машина ДАІ. Людських жертв немає, та психологічний стан пасажирів авто складний – з автобуса вони виходили поблідлі, пополотнілі і відмовилися далі їхати куди б то не було. Двоє пасажирок, громадянки Російської Федерації, отримали незначні тілесні ушкодження.

"Ти скотина, якщо десь про мене пікнеш, то я тебе знайду вдома і задушу"

"Ти скотина, якщо десь про мене пікнеш, то я тебе знайду вдома і задушу". З такими словами на пенсіонера Г. накинувся водій транспортного засобу маршруту "Дрогобич – Трускавець". Причина – пенсіонер відмовлявся оплачувати за проїзд, мотивуючи це наявністю у нього пільг, шофер вимагав у нього вийти з автобуса. За словами пенсіонера, ветерана праці, шофер брутально його виштовхував і лаяв матом. Врешті-решт за пасажира заплатила якась жіночка і інцидент ніби було вичерпано. Коли ж пенсіонер вийшов з автобуса у Дрогобичі біля синагоги і почав дивитися на номер машини, тоді шофер вискочив із кабіни і сказав йому ті слова, частину з яких ми винесли в заголовок. Подія мала місце 3 листопада біля 17.00, № автобуса ВС 9620.

Пенсіонер Г. вже написав скарги начальнику територіального ДАІ Львівської області М.С. Харію, а також іншим посадовим особам включно з Прем’єр-міністром України Миколою Азаровим. Мешкає пенсіонер на вулиці Івасюка, докладнішу адресу не подаємо у зв’язку із можливою загрозою його здоров’ю чи навіть життю.

Депутат міськради – чемпіон України із жиму лежачи!

Як інформує газета "Нафтовик Борислава", відомий у місті майстер спорту з важкої атлетики, голова ФСТ «Україна», депутат Бориславської міської ради Михайло Гопшта став чемпіоном у змаганнях за кубок України із жиму лежачи в безекіпіровочному дивізіоні. Змагання проводила Українська бездопінгова федерація пауерліфтингу у вагових категоріях від 67,5 до 145 кг без вікових обмежень. Участь в змаганнях взяли спортсмени від 17 до 65 років. Цей поєдинок проходив 21 – 23 жовтня цього року в місті Лубни на Полтавщині. Наш краянин «перетиснув» багаторічних фаворитів змагань - одеситів, киян та силачів інших команд. М. Гопшта виступав у ваговій категорії до 90 кілограмів.

Ще один бориславець, молодий силач, вихованець ДЮСІП «Атлант» Юрій Хайнацький посів у категорії до 100 кілограмів друге місце і став срібним призером. Володарю кубка М. Гопшті присвоєно ще одне високе звання "майстер спорту з пауерліфтингу", а молодому Ю. Хайнацькому - кандидата в майстри спорту.

"Ріксос-Прикарпаття" готується до Новорічних свят

Вже є попередня програма святкування Нового Року в найпрестижнішому закладі нашого Трускавця та всієї Львівщини – готелі "Ріксос-Прикарпаття". Про це інформує офіційний сайт готелю. Шоу-програма включає в себе запальні виступи закордонних і вітчизняних зірок естради, таких як In-Grid (Італія), Лоліта (Росія), "NikitA" (Україна), "Авіатор" (Україна), Стас Конкін (Україна). А ведучими будуть знані Лідія Таран, Андрій Джеджула та Руслан Сенічкін. В програму Новорічного свята – конкурси, вікторини, подарунки, сюрпризи, танцювальний марафон. Вартість новорічного банкету та шоу-програми для дорослих і дітей від 12-ти років і старших – 7 500 грн., а для дітей від 4-х до 12-ти років – 3750 грн. Всім, хто замовить новорічний банкет і шоу-програму та здійснить 100%-у передоплату до 01 грудня 2011 року, – проживання в новорічну ніч безкоштовно!

Фіфті-фіфті

Як повідомила на понеділковій нараді 7 листопада керівник інформаційно-аналітичної служби ТМР Валентина Гук, у Трускавці від’єдналося від централізованого опалення та перейшли на автономне мешканці 3 тисяч квартир, біля 4 тисяч продовжують користуватися централізованим. Послугу з ЦО надає в нашому місті КП "Трускавецьтепло", яке оптимізувало людський ресурс на 50 чоловік, а фонд заробітньої плати порівняно з КП "Наше місто" скоротився удвічі. Водоканал зменшив втрати води, а податків надходить до міського бюджету щораз більше (на 9%). Парк курортний вирізав сухостій. Розпочато за державні кошти ремонтувати вулицю Бориславську, паралельно за міські гроші відремонтують Бандери та Роксолани, підлатають і Котляревського, Мазепи та деякі інші дороги в нашому місті, а також територію біля СШ № 2.

Для соціальних працівників – концерт

Як повідомила на понеділковій нараді 7 листопада начальник відділу культури ТМР Тетяна Татомир, сьогодні в приміщенні Народного дому пройде концерт до Дня соціального працівника (відзначається в Україні в першу неділю листопада). Початок – о 16.00.

А 2 листопада в Трускавці проходив кущовий семінар вчителів християнської етики на тему "Християнські цінності для формування духовного та морального здоров’я школярів".

Будуть євроконтейнери для сміття

Фірма "Ком-Еко-Борислав" розглядає можливість закупівлі та встановлення у Трускавці нових контейнерів для сміття, європейського типу, котрі замінять нині існуючі ємкістю 0,75. Про це на понеділковій нараді в трускавецькій мерії 7 листопада повідомив заступник директора фірми Геннадій Корконішко. Наразі невідомо, чи нові контейнери будуть металеві чи пластикові. Також п. Геннадій поінформував, що у жовтні фірма, котра займається вивезенням сміття із Трускавця, встановила 4 нові майданчики для збору сміття в мікрорайонах міста.

Проблематика міста Трускавця очима його мешканців?

У п’ятницю, 4 листопада, відбувся прямий радіоефір-зустріч трускавецького міського голови. Руслан Козир відповів на 16 запитань мешканців міста та відпочивальників. Серед основних тем, котрі цікавили людей – водопостачання, багато іншомовної реклами, що будемо мати з Євро-2012 і що маємо від Міжнародного форуму, звідки братимуть гроші на рекламну промоцію Трускавця, які результати ревізії та аудиту КРУ. Тому інколи складалося враження, що окремі питання заздалегідь заготовані в кабінетах мерії, як і відповіді на них. Дуже дивно, що ані словом не було сказано про проблему перенесення кінцевої (і початкової) зупинки маршруту "Трускавець-Дрогобич" на автостанцію на Дрогобицькій. Окрім вищезазначених, були підняті питання хаотичної забудови, Генплану, тротуарів на вулиці Річки, неякісного ремонту доріг за кошти державної субвенції, перекопувань тротуарів, стратегічного плану реконструкції комунікацій та інші. В кінці передачі мер привітав всіх працівників соціальної сфери із професійним святом та розповів про структуру соціальних служб у Трускавці. Прямий ефір з міським головою підготувала Леся Боднар, проходив він з 14.00 до 14.40.

Єдиним недоліком передачі, а фактично грубим, цинічним та недопустимим порушенням чинного законодавства України був факт переривання прямої трансляції пленарного засідання сесії Верховної Ради України, проте відповідальність за це мали б понести в Укртелекомі, що підключили місцеве радіомовлення саме під час прямої трансляції (винятки передбачені тільки для Національної радіокомпанії України). Під час передачі лунала і реклама, зокрема і місцевої газети "Джерела Трускавця", тож редакції варто б оплатити цю послугу, щоб згодом ревізія КРУ чи аудит не мали до чого придиратися в майбутньому. А то наступники чинної влади матимуть змогу говорити про порушення чи факт недоотримання коштів міським радіо. Нагадаємо, що двоє із працівників радіо є одночасно і кореспондентами вищеназваної газети.

Власна інформація

Вісті з Борислава

Дороги робили з порушеннями. Відповідно до розпорядження міського голови від 24 жовтня утворено комісію з обстеження якості виконання робіт з ремонту вулиць Трускавецької та Шевченка ТОВ „Автомагістраль-Південь”. Цю комісію утворено відповідно до численних скарг мешканців та неодноразових звернень депутатів міської ради до міського голови. До складу комісії ввійшли представники Служби автомобільних доріг у Львівській області, представники ТОВ „Автомагістраль-Південь”, представники Бориславської міської ради, КП „Еко-місто” та депутати міської ради. Комісія виявила ряд грубих порушень. Зокрема, як зазначається в Акті комісії, по вул. Шевченка, де на даний час ТОВ „Автомагістраль-Південь” проводить поточний ремонт дороги, встановлено факт звуження дороги на 40 см. Ширина дороги від будинку по вулиці Шевченка, 42 до будинку вул. Шевченка №222 (це становить близько 1 км.) зменшена на 40 см. з 8 м. до 7,6 м., що не відповідає розмірам затвердженим будівельним паспортом та технічною документацією на цю дорогу. В результаті звуження дороги збиральні колодязі ливневої каналізації потрапили під встановлені бордюри, що не дозволить їх експлуатувати комунальним службам міста. Також по цій вулиці виявлено, що закінчення бордюр не мають надійного щеплення та повідокремлювалися. За оцінками комісії, закінчення бордюр були встановлені в болото, а не на наперед підготовлену поверхню. Крім цього, у бордюрів немає плавних переходів по висоті. Щодо вулиці Трускавецької, то виконання робіт становить 6,428 млн. грн. Кошти у сумі 0,207 млн. грн. є на даний час неосвоєними. Тому ТОВ „Автомагістраль-Південь”, згідно висновків комісії, має виконати асфальтування вул. Трускавецької до перехрестя вул. Грушевського на вищезазначену суму. Дефектний акт на виконання цих робіт був затверджений та направлений у Службу автомобільних доріг у Львівській області. Окрім того, на одній ділянці по цій вулиці утворилася яма у вигляді траншеї глибиною 5-7 мм., оскільки не було плавного переходу з однієї вулиці на іншу. Також, як і по вул. Шевченка, у бордюрів не має плавних переходів по висоті. За результатами роботи комісії вирішено провести засідання „круглого” столу за участі Служби автомобільних доріг у Львівській області, ТОВ „Автомагістраль-Південь” та міської ради, на якому шукатимуть рішення з усунення недоліків.

Проблеми із вивезенням твердих побутових відходів. До Бориславської міської ради неодноразово звертались мешканці міста Борислава щодо незадовільного вивезення сміття. Переповнені контейнери – це вже звичний краєвид для Борислава. Як повідомив головний санітарний лікар м. Борислава Орест Біль, міська санепідеміологічна служба оштрафувала директора ТзОВ «Ком-Еко-Борислав" за невиконання зобов'язань по санітарній очистці в місці. У місті, де проживає близько 40 тис. мешканців, минулого тижня протягом 3-4 днів вивіз твердих побутових відходів здійснювала тільки одна машина. За ці дні сміття було забрано тільки з вул. Тернавки та мікрорайону Коваліва. Як пояснив директор ТзОВ «Ком-Еко-Борислав" на підприємстві не було більше машин, оскільки вони перебувають в ремонті. Щодо Трускавця, де підприємство також здійснює вивіз сміття, то їх проблеми з відсутністю транспорту не торкнулися. Вивіз сміття з Трускавця здійснювався регулярно на Бориславське сміттєзвалище.

Новий підхід до вирішення проблеми теплопостачання. Місто Борислав втрачає можливість запровадження нових технологій в галузі теплопостачання. ПАТ „Укрнафта” відмовила місту в наданні дозволу на видачу технічних умов на підключення до місцевих газопроводів супутнього газу. Місто Борислав - єдине місто, яке розташоване в зоні нафтовидобутку і потерпає від надмірної загазованості, спричиненої довготривалою експлуатацією нафтового родовища. Саме питання загазованості міста Борислава багато разів піднімалось на всіх урядових рівнях. На даний час техногенно-екологічні проблеми не вирішені, а численні наукові та моніторингові дослідження компонентів довкілля підтвердили їх загрозливий та небезпечний характер. Існує постійна небезпека створення вибухової концентрації вуглеводних газів на територіях житлових масивів міста. Такі прецеденти мали місце, наслідками яких були людські жертви та руйнування споруд. Великого резонансу набув трагічний випадок у 1972 році коли вуглеводні гази стали причиною руйнування двохповерхового будинку і смерті 9 людей. З приходом нового керівництва Бориславської міської ради пріоритетним напрямком їхньої роботи стали певні кроки з впровадження нових технологій та залучення інвестицій, зокрема, в галузі теплопостачання та пошук альтернативних джерел енергії. Бориславський міський голова Володимир Фірман, зазначає, що в умовах економічної кризи, постійного зростання цін на енергоносії, збиткової діяльності комунальних служб міста, потрібно шукати альтернативи. З цією метою було вирішено вивчити питання впровадження когенераційних установок на котельнях КП „Бориславтеплоенерго”. Було розроблено відповідний проект та проведені техніко-економічні розрахунки і пропозиції по влаштуванню когенераційних установок. Між містом Бориславом та ПАТ „Укрнафта” було підписано Протокол про наміри постачання супутнього газу. Когенераційна станція працюватиме на супутньому газі, який виникає при видобуванні нафти на Бориславському родовищі, для отримання теплової та електричної енергії. Головна перевага – перетворення енергії відбувається з більшою ефективністю, так вартість місцевого супутнього газу менша від імпортного і коефіцієнт корисної дії в них більший від КПД діючих котлів. На сьогоднішній день в м. Бориславі з супутнього газу ефективно відбирається тільки фракція газоліну. „Місто готове купувати в ПАТ „Укрнафта” супутній газ на взаємовигідних умовах. І зрештою, ми підтримаємо політику держави і будемо використовувати свій, а не імпортний газ. Але основне – ми здійснимо кроки з дегазації, безпека людей – є пріоритетом для нас….”, - сказав міський голова. За словами першого заступника міського голови Руслана Зелінського термін окупності впровадження установок складе два з половиною роки, собівартість теплової енергії, виробленої когенераційними установками становитиме 341,73 грн./Гкал наприклад для бюджетних установ сьогоднішня вартість 1 Гкал становить 1010,33 грн./Гкал з ПДВ/. Окрім теплової енергії дана установка вироблятиме електроенергію, яку планується використовувати для насосної станції водозабору рибник КП „Бориславводоканал”. Об’єм електроенергії складе 1 МВт. За годину. Запуск такої установки дозволить вирішити вкрай наболілі для цілого міста питання – зменшення тарифів на теплопостачання та водопостачання, дасть можливість уникнути постійних відключень Львівобленерго від електроенергії водоканалу, призведе до зменшення загазованості. Крім цього, можна зменшити навантаження на місцевий бюджет, адже для реалізації такого проекту держава забезпечує стовідсоткове фінансування. Це підтвердилось і на виставці з нагоди 20-ої річниці Незалежності „Барвиста Україна” – наш проект отримав високу оцінку Президента України, так як передбачає використання українського обладнання та енергоносіїв. Отже, запровадження когенераційної установки – це енергетична незалежність і зниження витрат на тепло, зменшення загазованості та покращення екологічної ситуації.

Професійні свята. Бориславський міський голова Володимир Фірман з нагоди відзначення Дня працівників соціальної сфери підписав розпорядження про нагородження грамотами працівників соціальної сфери міста. 4 листопада міський голова В.Фірман, заступник міського голови С.Оленич, депутат Львівської обласної ради В.Голобутовський відвідали управління праці та соціального захисту населення міської ради, де взяли участь у святкових зборах колективу, приурочених Дню працівника соціальної сфери.

До 200-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича. В читальному залі центральної міської бібліотеки м. Борислава відбувся літературно-музичний альманах «Мислитель, поет, священик. Побудитель Галичини», приурочений 200-річчю від дня народження М.Шашкевича, в рамках відзначення року М.Шашкевича на Львівщині. Організатори – центральна міська бібліотека для дорослих та учні ЗОШ № 7 під керівництвом вчителя української мови та літератури Людмили Никифору. В програмі альманах присутні змогли доторкнутись до творчості Маркіяна Шашкевича. Зокрема, декан Бориславський, доктор богослов’я, о. Роман Василів зазначив, що Маркіян народився для того, щоб український народ вести до світла. Відзначив те, що Шашкевич не тільки поет, це – громадський діяч, священик, він був будителем України. Священик УГКЦ св. Анни Петро Підлубний охарактеризував життя Шашкевича як горіння в ім’я свого народу. Серед учасників заходу – письменники, громадські діячі та молодь. Бібліографічний огляд книжкової експозиції провела бібліотека Тетяна Кекіс.

Відділ внутрішньої політики Бориславської міської ради

«Нехай дорога стелиться до ніг…»

«… а як надокучать нам діла,
І як стане нам вулиця тут і там мала,
То підемо шукати доріг нових,
І нас знову не спинять ні дощ, ні сніг.
І нехай дорога стелиться нам до ніг…»

Незважаючи на негоду і холодний ранок, вихованці гуртків БУТ («Вокальний ансамбль», хор духовного співу «Хвиля», «Вивчення англійської мови», «Англомовний світ»), а також їх батьки, педагоги (Роксолана Мартинюк, Ольга Кравчук) разом із духовним наставником отцем Василем вирушили в дорогу. Цього разу вона простелялася нам на прощу до Зарваниці.

Для християн усього світу Зарваниця добре відома чудотворною іконою і цілющим джерелом, біля якого з'являлася Божа Матір. Зараз на цьому місці споруджено комплекс церковних споруд, що належать Українській Греко-Католицькій Церкві.

Дорога не видалася довгою, адже вирушали з оптимізмом, хорошим настроєм, в очікуванні свіжих вражень та емоцій, що відразу спонукало всіх до спілкування між собою.

По дорозі до Зарваниці юні прочани зупинилися у Рогатині, де народилася Настя Лісовська – легендарна Роксолана.

проща до Зарваниці проща до Зарваниці проща до Зарваниці

У Зарваниці ми побували у Парафіяльній церкві, де відбули Святу Літургію та приклалися до чудотворної ікони Божої Матері. Опісля ми вирушили до новозбудованого храмового комплексу, зведеного на честь Зарваницької Божої Матері, який помітно вже за кілька кілометрів до самого села, завдяки високій дзвіниці.

За легендою, саме сюди в 1240 р. прибився після зруйнування Києва монголами монах, знайшовши пристанище в лісистій місцині під горою на березі Стрипи. Втомлений скитальством, він заснув – і у сні йому явився образ діви Марії з Ісусом на руках. Монах це місце, де зарвав його сон, назвав Зарваницею. Невдовзі спорудив капличку, в якій вмістив ікону богоматері. Люди, дізнавшись про чудо, почали оселятися тут.

Про славу Зарваниці почув хворий князь теребовлянський Василько і послав своїх слуг за іконою і ченцем, але той відповів, що князь сам повинен прийти до каплички. Його на ношах принесли сюди – і князь нібито зцілився. На знак подяки за одужання він побудував церкву, в яку перенесли чудотворну ікону.

Цей комплекс вразив усіх нас своєю величчю та духовністю.

Цікавою виявилася розповідь нашого екскурсанта Ірина, після якої ми пройшли Хресну Дорогу та омилися у Святому джерелі.

Зворотній шлях був не менш цікавим: на Тернопільщині екскурсанти зупинилися біля Бережанського замку, збудованого родиною Сенявських у 16-18 ст.(іменований «Східним Вавелем»), який зараз є пам’яткою архітектури.

Подорожувати люблять усі!

Адже кожна така подорож дарую нових друзів, збагачує знаннями про рідний край, наповнює серця духовністю.

Ольга Кравчук, Роксолана Мартинюк,
педагоги БУТ м. Трускавця

«… Розгортаю життя, як сувій полотна»

Нещодавно у Дрогобичі, в приміщенні бібліотеки ім. Чорновола за ініціативи та організації старшого наукового працівника музею «Дрогобиччина» Любові Васильків, провідного бібліотекаря Галини Михайляк і громадської організації «Союзу українок» відбувся вечір пам’яті, присвячений талановитій майстрині української вишивки, члену Української Хельсінської групи, провідному діячеві ОУН, відомому громадському діячеві, політв’язню Ірині Сеник.

Основний акцент в життєвій творчості покійної Ірини Михайлівни було поставлено на вишивці, де перепліталися радість з журбою, відчай з впертою жагою до життя, кохання та біль розлуки. Адже кожен період життя п. Ірини має свій колір, про що відзначила сама поетеса у збірці «Метелики моїх спогадів».

Устами школярів полилися віршовані рядки поезій. Тут мали місце і поезії землячки покійної п. Сеник, Ірини Буцяк - «Присвята пані Ірини» (нескореній та невтомній), і вірші самої Ірини Михайлівни, яка розгортає перед читачем своє життя, як сувій полотна, на якому переплітаються поезія з вишивкою, де мерехтять чорні хрестики страждань і терпінь, і майоріє червона стебнівка палкого кохання.

вечір пам’яті, присвячений Ірині Сеник вечір пам’яті, присвячений Ірині Сеник
вечір пам’яті, присвячений Ірині Сеник вечір пам’яті, присвячений Ірині Сеник

Як розповіли організатори зустрічі, першим періодом життєвого шляху невтомної львів’янки п. Ірини був сірий. Навчання у приватній гімназії, тісна співпраця з Митрополитом Андреєм Шептицьким, яка вплинула на формування релігійної свідомості юної гімназистки. Згодом – навчання у Львівському педуніверситеті на факультеті іноземних мов (англійська філологія) та перший арешт за участь у національно-визвольному русі за звинуваченням у зраді батьківщини. Покарання відбувала в таборах Іркутської області.

Далі йде чорна полоса заслань в таборах суворого режиму, як особливо небезпечної рецидивістки (таке тавро їй присвоїв Івано-Франківський радянський суд). Не дивлячись на інвалідність після перенесеної п. Іриною важкої операції, відбувала покарання в далекій Мордовії. Тяжко хворіла під час 5-річного заслання в Казахстані, «смакувала» карцер у тюрмі на Лонцького у рідному Львові, перебуваючи по шию у крижаній воді. І єдиним порятунком в неволі були голка з риб’ячої кістки, відрізаний уламком скла сувій полотна та випороті зі старих хусток нитки для вишивання. І папір з ручкою, що фіксували її думки, які виливалися зі зболеної душі поетичними рядками.

У період синього просвітку («…той, що ближче до неба»), п. Ірина зустрічає своїх побратимів і знаходить сенс у житті. Згодом Указом Президента вона була нагороджена орденом Княгині Ольги третього ступеня, одержала нагороду «За мужність» першого ступеня. Їй присвоїли статус реабілітованої (адже провела в неволі 34 роки свого життя). Та найбільшим надбанням, як стверджує Заслужена майстриня народної творчості України Ірина Сеник, є її поезії та вишивки.

З піднесенням та натхненням читали школярі ЗОШ №1, ЗОШ №8, ЗОШ №17 вірші поетичних збірок борця за волю України Ірини Сеник «Біла айстра любові», «Нездоланні духом», «Сувій полотна», «Загартована юність», «Книженка бабусі Ірини для чемної дитини».

За участь у конкурсі віишивки, присвяченої світлій пам’яті борцеві за волю України Ірині Сеник та майстерним володінням технікою вишивання юних талантів (учнів першої, восьмої та сімнадцятої шкіл) було нагороджено почесними грамотами та відзнаками.

Під час завершення міроприємства присутні мали змогу послухати розповідь союзянок, котрі безпосередньо знали почесну громадянку Борислава та Львова п. Ірину Сеник, про останні роки її життя, про те, якою гостинною та щирою вона була. Освіченою та інтелігентною. Вишуканою квіткою, яку шанують не тільки в Україні, а й у світі. Під час розповіді Галина Михайляк та Любов Васильків роздали усім присутнім по вирізаному паперовому кленовому листочку, на яких красувались рядки віршів поетичної творчості нескореної бунтарки, надзвичайно сильної духом жінки Ірини Сеник.

На фото: Галина Михайлів та Любов Васильків під час заходу; юні таланти зачитують поезії Ірини Сеник; під час нагороджень за кращі роботи; вечір пам’яті невтомній бориславчанці, членові ОУН, заслуженій майстрині України, яка 34 роки свого життя провела в неволі, Ірині Сеник.

Вікторія Лишик

Є ідеальні наміри

Рік після виборів. Інтерв'ю з міським головою Дрогобича Олексієм Радзієвським

Олексій Радзієвський Наступного тижня мине рік, відколи Олексій Радзієвський був приведений до присяги і приступив до виконання обов’язків міського голови Дрогобича. Перепала йому далебі не найкраща «спадщина», причім буквально за всіма параметрами – фінансовими, соціально-економічними, управлінськими і т.д. Окрім внутрішніх чинників, далися взнаки ще й зовнішні: верховна влада, «спускаючи низам» бюджет-2011, безпрецедентно обмежила фінансові можливості органів місцевого самоврядування. Відтак, без перебільшень можна сказати, О.Радзієвському довелося стартувати за форс-мажорних обставин.

Сьогодні, майже рік опісля, оперуючи фактами, можна подати діяльність міського голови в цілком привабливих кольорах, а можна, за бажання, очорнити так, що й Папа Римський не наважиться відбілити. Залежно, зрозуміло, якими саме фактами оперувати. Адже, висловлюючись образно, кожна людина, не те що правитель, вишиває свій рушник червоними і чорними нитками. На цій грішній землі ще не було янгола, котрий би потрафив «вишити» інакше. Та й взагалі: чи можливе існування янголів на цій грішній землі? Якось відомий польський гуморист і сатирик Станіслав Єжи Лец сказав: «Я боюся янголів, зі своєї доброти вони погодяться стати чортами».

Автор цих рядків далекий від думки ідеалізувати теперішнього міського голову О.Радзієвського, у котрого, напевно, як і в автора цих рядків, гріхів більше ніж реп’яхів. Але ж один мудрий чоловік недарма сказав: ідеальних людей на світі нема, є тільки ідеальні наміри.

У контексті цієї сентенції можна однозначно сказати, що в «грішника» О.Радзієвського є ідеальні наміри, які він, внаслідок об’єктивних і суб’єктивних обставин, на жаль, не може повною мірою реалізувати. Це, поза всяким сумнівом, його як людину, котра від природи і, очевидно, від виховання наділена високим почуттям відповідальності за свої слова і вчинки, неймовірно гнітить і що власне, на превеликий жаль, за версією автора цих рядків, позначилося на його здоров’ї. Пригадую, світлої пам’яті відомий мислитель і публіцист Василь Іванишин говорив: «Всі думають, що я такий мудрий і знаю, що буде завтра. Але я зовсім не мудріший від тих, хто так каже. Просто я дивлюся на українську дійсність із дзвіниці, а вони спостерігають за нею з підвалу. Ось і весь секрет моєї мудрості». Цілком очевидно, щоби об’єктивно оцінити діяльність міського голови за порівняно невеликий відтинок часу, треба дивитися на це з дзвіниці і бачити не тільки позитивні чи негативні факти, але й зуміти відстежити тенденції.

Зрештою, як влучно зазначив відомий публіцист Дмитро Донцов, окремі факти не мають особливого значення. Значимими є лише тенденції, які визначають напрям руху, орієнтують і змобілізовують на досягнення певних цілей.

Цілком очевидно, що й на діяльність О.Радзієвського треба дивитися не в розрізі фактів, яких є безліч – як позитивних, так і негативних – а саме в розрізі тенденцій. Тільки таким чином можна об’єктивно дати оцінку діяльності міського голови та його команди за порівняно невеликий відтинок часу.

Окремо взяті факти є суперечливі, але тенденції є переконливі. Абсолютно переконливим у контексті тенденцій є те, що міська влада буквально з перших днів керівництва О.Радзієвського повернула собі ті родові ознаки, якими наділила її природа. Міський голова однозначно дав усім зрозуміти: владу можна не любити, але поважати треба. Себто він блискавично реанімував такі поняття як відповідальність і послух, які були абсолютно знівельовані за часи попереднього правління. Такий стан влади, ставши тенденцією, є запорукою стабільності життєдіяльності будь-якого територіального утворення – Дрогобич це чи Київ або Нью-Йорк.

Відтак, аналізуючи діяльність міського голови та його команди за цей порівняно невеликий відтинок часу, варто, очевидно, орієнтуватися не на окремі факти, які є суперечливі, а на тенденції, які є промовисті. Ми, дрогобичани, маємо сьогодні передбачувану, послідовну, динамічну владу, котра спроможна дати містові поштовх для розвитку. Такий поштовх, незважаючи на численні негативи, сьогодні є, і це, поза всяким сумнівом, – заслуга міського голови Олексія Радзієвського.

- Олексію Васильовичу, рік тому ви визначили курс, яким має рухатися корабель на ймення «Дрогобич». Чи задоволений «капітан» тим, як пливе корабель, і, головне, які шанси в цієї посудини, яку ви прийняли зі значними пробоїнами, до завершення каденції дістатися заповітної гавані?

- Визначення стратегії розвитку будь-якого міста, в тому числі й Дрогобича, далеко непроста і неординарна справа. Прийняттю такого рішення передували численні зустрічі з різноманітними верствами громади – як за територіальною, соціальною, професійною та іншими ознаками. Це було головним моїм завданням і моєї команди під час передвиборчої кампанії. Адже, щоби, як ви сказали, визначити курс корабля, треба було знати думки і прагнення не окремих «стратегів», які всі розуми поїли, а якомога ширшого кола громади. А відтак, збалансувавши ці прагнення, приймати рішення щодо курсу. Ці зустрічі, як лакмусовий папірець, дали розуміння того, чого громада, яких рішень і дій чекає від майбутніх керівників міста. На перший план однозначно випливало питання створення комфортних умов проживання у мікрорайонах, окремих квартирах. Тобто спектр проблем, пов’язаних із діяльністю житлово-комунального господарства.

Проаналізувавши ситуацію щодо зазначених проблем, ми дійшли висновку, що їх неможливо розв’язати, не змінюючи нічого в системі функціонування «комуналки». Точніше, було розуміння того, що житлово-комунальне господарство потребує не те що суттєвих змін, а суцільної реорганізації. Тому, перебравши важелі правління містом, ми прийняли рішення щодо ліквідації домоуправ як соціально небезпечного явища. Як структур, які не те що не приносять ніякої користі громаді, але відверто шкодять її інтересам, які своїми цинічними відписками на звернення мешканців створюють у місті вибухову ситуацію.

Далеко не просто було реорганізувати цей механізм, про що точилися балачки не один рік. Але одне говорити, а зовсім інше – зробити це. Ми це зробили. Пройдено всі процедурні етапи. До речі, коли реорганізовували і, відповідно, вивчали фінансове господарство, побачили дуже багато серйозних зловживань з боку керівництва цими ліквідованими структурами. Вони встановлювали собі захмарні посадові оклади. Уявіть собі: на зарплату працівникам домоуправ використовувалося до 90 відсотків комунальних платежів. Це був явний перекос. Мешканці, відмовляючи собі в чомусь, платили за послуги, а вони майже всі ці кошти використовували собі, коханим, на зарплати. Посадові оклади цих керівників були вдвічі, а то й утричі більші ніж у міського голови. Скажіть, які послуги вони могли надати квартиронаймачам, якщо майже всі, заплачені ними кошти, проїдали? Це, знаєте, як у тому посланні запорізьких козаків турецькому султанові: який же ти в Бога лицар, коли голою задницею їжака не вб’єш?

Один із таких «лицарів», котрий керував структурним підрозділом у кількості 15 осіб, узагалі встановив «рекорд». Він призначив собі посадовий оклад розміром більше як сім тисяч гривень. А якщо додати сюди ще й преміальні, заохочувальні і т. ін., то чоловік отримував тисячу доларів на місяць і ніякі проблеми його не хвилювали.

Ми ліквідували це неподобство. На базі домоуправ створено житлово-експлуатаційне об’єднання з потужною ремонтною службою. Перед ними поставлено жорстке завдання: налагодити, максимально вдосконалити цю архіважливу галузь, зробити все для того, щоби дрогобичани почували себе на своїх вулицях, у домівках затишніше і комфортніше.

Другим важливим напрямком на тому етапі, який ми за рік пройшли, стала низка організаційних моментів. Наприклад, у ратуші на початок нашої каденції працювало близько двохсот чиновників. На наше тверде переконання, потреба в такій кількості була явно завищена. Була низка підрозділів, які дублювали один одного, а спитати за ті чи інші «гріхи» не було з кого. Це називається: у семи няньок дитя без ока. Відтак ми провели тридцятивідсоткове скорочення кадрів. Для того, щоби впорядкувати процес обслуговування громадян. Для того, щоби чиновник зрозумів, що він є найнятим громадою працівником. І щоби відповідно до цього розуміння він щоденно працював.

Не все вдалося зробити в цьому плані. Цей процес триває. Але перелом у свідомості керівного складу все-таки відбувся. Ми поступово повертаємо владу обличчям до людей і вимагаємо, щоби питання, які турбують громаду, вирішувалися на належному фаховому рівні.

Я не виключаю того, що в наступному році проведемо ще один етап скорочення штатів. І, можливо, тоді кількість працівників ратуші буде цілком достатньою для оперативного управління містом.

Третій важливий напрямок, на якому було зосереджено багато зусиль і енергії, передусім особисто міського голови, – залучення інвестицій із усіх можливих джерел: місцевих, з обласного, з державного бюджетів, а також інвестицій міжнародного характеру. Надзвичайно важко цього було досягти, коли бюджетний процес уже було запущено, коли Дрогобич унаслідок зрозумілих усім причин випав із поля зору ешелонів влади, як на державному, так і на обласному рівнях.

Але ми подолали ці труднощі. Хай не в тій мірі, на яку сподівалися, але все-таки інвестиційний клімат у Дрогобич повернувся. Місто вдалося включити у перелік територій, які братимуть участь у проведенні Євро-2012, зуміли «вибити» кошти на ремонт основних шляхопроводів міста, знайшли кошти для завершення багаторічного довгобуду – 5-тої школи тощо.

У 2012 році ми активно продовжимо цю практику – залучення інвестицій із усіх можливих джерел. Крізь призму пройденого за рік шляху і набутого досвіду ми чітко бачимо головні напрями своєї діяльності, і я думаю, що команда з ними впорається.

Ось так у загальних рисах я би охарактеризував цей період, відколи наша команда стала біля штурвала отого корабля, який називається «Дрогобич».

- Хтось із мислителів сказав, що злочинно ставити перед собою цілі, які нижчі від твоїх можливостей. У цьому плані вас важко запідозрити у гріху. Але ж, ставлячи перед собою максимально високі цілі, з огляду на непередбачуваність дій верховної влади та інші чинники, ви ризикуєте викликати на себе гнів виборців?

- Такий ризик, безумовно, є. Для того, щоби щось зробити за тих непростих умов, які є, керівник просто приречений приймати непопулярні рішення. Наприклад, ліквідація домоуправ, скорочення управлінського апарату міста далеко не у всіх викликали захоплення. Вони зачепили особистісні інтереси багатьох, але задля того, щоби не стало ще гірше як було, це конче треба було робити.

Вважаю, цей ризик є більш оправданий, ніж те, що було раніше: просто сидіти і нічого не робити задля громади. Дуже часто навіть помилка, допущена в роботі, є більш шляхетною, ніж нічогонероблення. Взагалі в бездіяльності благородства нема ніякого. Таке явище чи, точніше, таких «діячів» влучно охарактеризовано вустами нашого народу: ні в поле брати, ні вдома лишити.

Ми оголосили війну не тільки бездіяльності, безініціативності, безвідповідальності, але й таким соціально небезпечним явищам, як хабарництво, тіньова економіка і таке інше. Певна річ, така принципова позиція в багатьох викликає роздратування і неприязнь до влади. Але ми дали зрозуміти, що Дрогобич – наш рідний дім. Тут живуть наші батьки, діти, внуки і треба проявляти про них турботу, а не дбати тільки про самих себе.

Як можна було спокійно дивитися на те, що 80 відсотків бізнесу перебуває у тіні? Як можна було не реагувати на те, що до нашого приходу виплата зарплати в конвертах вважалася не відхиленням, а нормою? Розумію, що для бізнесу це не зовсім зручно – розраховуватися з працівниками за офіційними стандартами, але нам удалося підприємців переконати і переламати ситуацію.

А, скажімо, невиплата зарплати взагалі – це вже не відхилення, а злочин і гріх перед Господом Богом, перед власним сумлінням. І ми не маємо морального права спокійно дивитися на те, що, наприклад, такий флагман нашого міста як завод автомобільних кранів – підприємство, що знаходиться у приватній власності – уже декілька місяців не виплачує зарплату своїм працівникам. До честі керівника цього підприємства Миколи Барана, котрий адекватно відреагував на позицію міської влади з цього приводу, він зумів вирішити цю проблему. До числа таких грішників належать також ВАТ «Прикарпатбуд», яким керує генеральний директор чи генерал, як його називають, пан Михаць, та меблеве підприємство «Карпати» (так зване підприємство глухонімих), де працівники, інваліди з дитинства, вже чотири чи п’ять місяців не отримують зарплати. Таким чином ці люди, які й без того обділені долею, позбавлені можливості відчувати себе повноправними членами дрогобицької громади.

На який би ризик викликати на себе гнів ми не наражалися, але з такими явищами, які виходять за межі не те що права, але й Божих законів, ми боротимемося усіма доступними нам засобами.

- Олексію Васильовичу, аналогічні жорсткі заяви звучали з ваших уст і на предмет того, що виведете на чисту воду тих, хто за попередньої каденції розбазарював громадське майно та чинив інші неправедні речі. Вам забракло переконливих доказів чи, може, Радзієвський змилосердився і оголосив амністію?

- Ніякого милосердя до таких неподобств не може бути. На жаль, відповідно до вітчизняного законодавства, не все так просто і швидко робиться. Ми скерували відповідні подання у прокуратуру, міліцію і так далі. Вони працюють над цими питаннями, але на фінішну пряму ще не вийшли. Цей процес триває. Але моя позиція щодо зловживань посадовців є незмінною: винуватці за це мають бути покарані. Інакше нам ніколи не подолати цієї ганебної практики.

- Ви неперевершено вмієте робити з ворогів друзів. Скажіть, ви робите це щиро чи з розрахунку – щоби не заважали працювати?

- Дуже цікаве запитання… Розумієте, я пройшов дуже великий життєвий шлях… Особливо багато в цьому плані почерпнув, коли був народним депутатом. Резонно кажуть, вік живи – вік учись. Мені стали зрозумілі певні речі, над якими раніше особливо не замислювався.

Час воєн, час протистоянь, на моє тверде переконання, минув. Сьогодні настав час творення, час порозуміння, час уважного ставлення один до одного. Це розуміння дало мені можливість зробити декілька неординарних кроків. Я не ставив собі за мету зробити з ворога друга. Але в мене було велике бажання надати можливість людям ініціативним, які хочуть добра для громади, реалізувати їхні бажання на практиці. І тільки тому, знаючи, наприклад, ділові якості пана Лужецького, котрий є депутатом міської ради, хоч і він є депутатом від опозиційної політичної сили, я відкинув ці умовності і запропонував йому посаду директора Інституту розвитку міста. І вважаю, що зробив правильно. Тому що ця людина переконливо доводить, що щиро хоче працювати на благо нашого міста і громади. Чому я мав би не надати йому таку можливість?

Або якщо взяти, наприклад, ситуацію з моїм радником Вірою Іванівною Байсою. Чому я мав продовжувати протистояння і створювати таку ситуацію, щоби ми воювали один із одним? Ті часи минули. Ми повинні творити на благо громади. І Віра Іванівна, яка завжди була в самій гущі громади, в багатьох питаннях мені підказує. Гріх було не використати цей колосальний досвід спілкування з громадою, яким вона володіє, заради корисних цілей.

Узагалі сьогодні в результаті тих уроків, які я засвоїв, у мене нема войовничого ставлення до будь-кого – незалежно від політичної приналежності чи навіть від того, що хтось колись зіпсував мені настрій. Я відкрита людина, намагаюся бути демократичним і створювати умови для всіх, хто бажає творити добро. Ці вироблені внаслідок життєвого досвіду принципи Радзієвського-2 чи, якщо комусь так буде прийнятніше, Рад-зієвського-3 (маю на увазі ту арифметичну кількість разів, коли мені випадало керувати цим прекрасним містом) переросли в стійку тенденцію.

- У Конфуція є такий вислів: «Не стріляй по горобцях з гармати». Інколи, проте, буває, що ви нераціонально застосовуєте цю тяжку артилерію. Чи не означає це, що навіть Радзієвський, який володіє залізною витримкою і вовчим терпінням, змушений час од часу випустити пару?

- Бувають, на жаль, такі випадки, коли тебе дістають настільки, що мусиш відреагувати. Не треба забувати, що я теж жива людина, маю свої емоції, свій характер, свої переживання. Тому інколи буває, що не можу себе стримати. Кажуть, що навіть кінь, котрий має чотири ноги, не те що Радзієвський, котрий на двох, теж спотикається. Буває, від окремих політиків чи політиканів почуєш таке, що явно зашкалює, не вписується у жодні рамки не те що нормального співіснування, але й здорового глузду. Тому й доводиться реагувати. Але у принципі, ще раз повторюю, я відкрита людина для співпраці з тими, хто прагне добра нашій громаді. Можливо, для тих, хто мислить і бачить себе лише в епіцентрі вузькопартійних інтересів, я є незрозумілою людиною. Поза тим, висловлюючись фігурально, у гнізді Радзієвського завжди знайдеться місце навіть тим горобцям, по яких я мав необачність стріляти з гармати.

І ще одне. Хочу сказати, що в тих цивілізованих містах і державах, де мені довелося побувати, і зокрема востаннє у Страсбурзі, де я як постійний представник брав участь у Конгресі місцевих і регіональних влад Європарламенту, панують зовсім інші параметри громадянського співжиття, які визначають правила поведінки і людські взаємини. Безумовно, вони поважають Закон, вони слухаються, бо, зрештою, послух є однією з визначальних християнських чеснот. Як кажуть пастирі, будеш слухатися своїх батька і матір, свого начальника, свого президента, і в тебе все буде гаразд.

Одне слово, в тих цивілізаціях, де я побував, існують свободи, але є жорсткі вимоги до кожного члена суспільства. Але навіть близько нема такого свавілля, яке дозволяють собі окремі політикани, у тому числі нашого міста. Особливо це дратує у тих випадках, коли знає, що має рації, але боїться це визнати і продовжує городити огорожу на слизькім.

- Які ще, так би мовити, відкриття, окрім того, про що вже сказали, ви зробили для себе під час перебування у Страсбурзі?

- У тому світі, не тільки в Страсбурзі, діють зовсім інші стандарти. Життя окремо взятої людини знаходиться в епіцентрі всіх без винятку владних структур, котрі найняті громадою задля здійснення функції забезпечення повноцінного життя громади. Цій меті підпорядковано весь комплекс дій влади, тому що, повторюю, життя окремо взятої людини є для них найбільшою цінністю.

А чи все ми робимо в нашому Дрогобичі, щоби наблизитися до цих стандартів? Ось де незоране поле для нашої діяльності. Якщо будемо щиро прагнути цього, тоді й місто ставатиме охайнішим, затишнішим і привабливішим для наших гостей, які приїжджають сюди з надією, але, на жаль, часто покидають його з розчаруванням. Не можна випускати з такими негативними почуттями наших гостей, особливо, якщо вони володіють фінансовими можливостями і за інших обставин охоче інвестували б у розвиток нашого міста серйозні капіталовкладення. Отож вихід один – створювати такі обставини.

- З перших днів свого правління ви зуміли знайти порозуміння із депутатським корпусом. Але раптом на одному із сесійних засідань, яке розглядало приватизаційні питання, трапилося таке, що засідання не могло дійти консенсусу майже два тижні. Чи не означає це, що Радзієвський втратив контроль над діяльністю представницької влади?

- Під час цього засідання я перебував на лікарняному. Окремі депутати повели сесію в тому напрямку, що вона затягнулася в часі. Думаю, це прикре непорозуміння. Адже ми з самого початку нашої діяльності відмовилися від такої ганебної практики, коли якесь дріб’язкове питання могло розглядатися на сесійних засіданнях місяцями. Депутати повинні рахуватися з інтересами громади. Це головне їхнє покликання. І відповідно до цього покликання мають працювати динамічно, як ми це завжди робили. Протягом дня розглядали 50 чи 60 життєво важливих для життєдіяльності громади питань. І я вважаю, що це було і буде нормою. Коли приймаються абсолютно обґрунтовані рішення, а наступного дня, засукавши рукави, беремося за виконання цих рішень. Така модель роботи є для мене прийнятною і, очевидно, зрозумілою для громади.

- Олексію Васильовичу, як відомо, у вас нещодавно, на жаль, виникли проблеми зі здоров’ям. Однак, не завершивши до кінця лікування, ви поспішили на роботу. Як ми в нашому Дрогобичі можемо запровадити високі цивілізаційні стандарти щодо цінності життя окремо взятої людини, коли сам міський голова себе не береже?

- Так не можна казати, що я себе не бережу. Але обставини змушують мене працювати в такому режимі. Справа в тім, що зараз ми знаходимося на такому етапі розвитку, що треба постійно тримати руку на пульсі. Поза тим, я намагаюся дотримуватися рекомендацій лікарів і сподіваюся, що зі здоров’ям окремо взятої людини, якою є скромна персона Радзієвського, все буде добре.

- Ви торкнулися такої християнської чесноти як послух, яка, за великим рахунком, є фундаментом для творення, про яке ви теж говорили. Очевидно, ніхто інший як церква може бути вашим надійним союзником у культивуванні першого і досягненні другого?

- Безумовно. У нашому місті є багато конфесій, але Господь Бог один для всіх. Діяльність кожної конфесії сприймаю як належне. Щиро кажучи, у мене є бажання допомагати кожній із них у здійсненні дуже важливої місії. Не тільки тому, що вони допомагають у здійсненні моєї місії як міського голови, а передусім тому, що, долаючи наслідки ери безбожництва, які завдали незміренно великої шкоди і лиха нашій нації, закладають у наші серця духовні підвалини, без яких немислимі будь-які перетворення, будь-які досягнення на шляху вдосконалення життєдіяльності і взаємин усього людства, української нації і дрогобицької громади.

На жаль, як міський голова за теперішніх обставин далеко не все можу зробити, щоби допомогти тій чи іншій церкві в здійсненні її місії. Тому щиро вдячний їм за терпіння, яке теж є однією з наріжних християнських цінностей. Так само вдячний я за прояв розуміння і терпіння нашим шановним освітянам, медикам і працівникам культури, які, внаслідок «обрізання» фінансових можливостей місцевому самоврядуванню, яке сталося після ухвалення Держбюджету-2011, потрапили в скрутне фінансове становище. Внаслідок виключно об’єктивних причин у нашої команди не було жодних можливостей виправити ситуацію. Тому ми звернулися до керівників і колективів цих галузей із проханням потерпіти рік, максимум півтора. Щоб дали можливість нашій команді знайти вихід із цієї непростої ситуації. Я упевнений, що ми цей вихід знайдемо і забезпечимо цим стратегічним гуманітарним галузям належні умови життєдіяльності і перспективи для розвитку. Ще раз щиро дякую нашим гуманітаріям за розуміння і терпіння.

- Для того, щоби корабель на ймення «Дрогобич» дістався заповітної гавані, не все, вочевидь, залежить тільки від «капітана», але великою мірою від усієї команди. Чи цілком покладаєтеся сьогодні, Олексію Васильовичу, на свою команду, передусім на тих, хто обіймає посади у вищому і середньому ешелонах?

- Згідний. Цей фактор безпосередньо впливає на досягнення поставлених цілей. Сьогодні може дати результат тільки командна гра. Ми фактично відкрили нову сторінку в організації керівництва містом, здійснили перші реформи, без яких неможливий був поступ. Цього без своєї команди, про яку хто б сьогодні що не говорив, я би не зробив. Це є очевидний факт, так само як є фактом те, що ці перетворення дали імпульс для розвитку.

Тепер головне втримати «корабель» у цьому фарватері, на цій ватерлінії. Я намагаюся створити обстановку високої вимогливості до кожного підлеглого. Для мене результативність їхньої роботи означає здатність працювати в жорстких умовах, здатність покласти на вівтар цієї державної роботи все – інтелектуальні можливості, своє здоров’я. Відверто скажу, що є певні проблеми на цьому «кораблі». Я самокритично оцінюю ситуацію і бачу, де треба здійснити відповідні організаційні втручання, зробити, так би мовити, ін’єкції задля того, щоби процес оздоровлення взаємин і співпраці між владою і громадою набув незворотного характеру.

Петро Мацан,
газета "Галицька зоря"

Тарас Метик: "Дрогобич – не провінція!"

Минув рік з часу проведення виборів до місцевих рад, тож виборці нарешті бажають почути звіт виконаної роботи депутатів. Взагалі такий звіт громада міста очікує почути в публічних місцях, де кожен виборець зумів би задати своє питання про наболіле. На жаль, у силу незрозумілих причин такі зустрічі, у яких депутати б звітувалися за кожен місяць виконаної роботи перед мешканцями свого виборчого округу є на даний час великою рідкістю.

Передусім це стосується депутатів мажоритарних округів. Характерно те, що серед 50 депутатів, обраних за партійними списками фактично всі є досить відомими в регіоні політиками, підприємцями, лікарями тощо, що займали чи досі займають високі посадові місця чи виконують управлінську роль у своїй сфері. Тому першим на ключове запитання дає нам відповідь секретар Дрогобицької міської ради, депутат від осередку КУНу Тарас Метик.

- Тарасе Михайловичу, громада міста бажає почути звіт про Вашу депутатську діяльність за рік роботи. Отже, що зроблено Вами як депутатом з часу отримання депутатського мандату?

- Мені, як секретарю міської ради, а також секретарю, на якому лежить обов’язок гуманітарної сфери багато довелося робити. У першу чергу – це об’єднання та нормальна співпраця всього депутатського корпусу для того, щоб залишити гарний, потужний слід у Дрогобичі для громади, та щоб місто набуло гарних обрисів. Тому стояло питання не роз’єднувати 16 політичних партій, які утворили депутатський корпус, а їх об’єднувати, тобто налаштовувати на нормальну співпрацю, а не бавитися у політичні ігрища, які були у попередньому скликанні. Тому я все робив для того, щоб депутати відчули себе депутатами, які мають залишити слід. Бо люди від них цього чекають.

Обов’язок, який був покладений на мене – це гуманітарна сфера. Це виразилось тим, що проведено чимало гуманітарних заходів. Вони робилися не для мене чи для "галочки", а для того, щоб місто відчуло, що ми прагнемо європейського розвитку, тобто щоб Дрогобич став європейським містом. Звичайно, за цей рік не все вдалося зробити те, що я планував. Зокрема, це стосується конкурсу фестивалю дрогобицької ковбаси (на День міста – Ю.Ф.). Але це – не моя вина. Це сталося з вини тих виробників, які не зуміли заявити про себе, продемонструвати те, що ми справді вміємо виробляти якісну ковбасну продукцію. Але ми того не покинемо, і будемо продовжувати, і кожне свято буде набувати таких цікавих варіантів. У мене нема виборчого округу, оскільки йшов на вибори від партії, а тому хотілося б, щоб всюди був належний лад. Тішуся від того, що на вулиці Підвалля вдалося зробити нехай маленький, але приємний подарунок – це ігровий майданчик для дітей, де є пісочниця, гойдалка, лавка. Спочатку там був занедбаний майданчик, але ми обсадили його зеленню, що входило в програму "100 000 дерев для міста". Тепер сюди приходять батьки з дітьми, бабусі з внуками і відпочивають. Це – плюс. Неприємно, коли ввечері там починають збиратися молодики, що розпивають спиртні напої, а інколи й наркомани.

- Гаразд, але все-таки хочеться знати, чи змінився, на Вашу думку, Дрогобич за один рік? Який поступ помітний у його розвитку з часу приходу до влади О. Радзієвського, а відтак і всього депутатського корпусу?

- У першу чергу, це – дороги. Болюча тема, бо з такими дорогами ми в Європу не ввійдемо. Однак все-таки дещо вже зроблено. Навіть той же стадіон, що будується для міста Дрогобича – це вже є плюс у роботі. Відремонтовано також пам’ятник Степану Бандері; зараз проводиться реконструкція церкви Святого Юри. А найголовніше - те, що при цьому бідному бюджеті, (а вина у цьому лежить на верхніх ешелонах влади, які забирають з бюджету левину долю того, що ми отримуємо) ми зберегли бюджетну структуру. Мається на увазі освітянську, охорони здоров’я, культосвітню структури. Втратити це було легко, а от потім відновити було б дуже важко. Ось це ми й зберегли. І це не тільки моя заслуга, а й усього депутатського корпусу. Сьогодні буду це відстоювати, бо Дрогобич має майбутнє. Наш Дрогобич – місто не провінційне, воно має піднятися.

- Ви вболіваєте за Дрогобич?

- Я не вболіваю за Дрогобич, я болію за Дрогобич.

- Що ж, дякую за інтерв’ю. Бажаю Вам успіхів, міцного здоров’я та здійснення всіх Ваших благих намірів.

Варто також додати, що саме Тарасу Метику з перших днів роботи належить ініціатива спрощення, вірніше толерантності новообраної влади до журналістів. Це – його принципова позиція, тож за цей рік відбулося чимало зустрічей влади з журналістами всіх ЗМІ незалежно від того, до якого інформаційного ресурсу належать представники засобів масової інформації: друкованих чи інтернет-сайтів. Можливо також і те, що така заслуга не належить до депутатської діяльності, але важко пригадати такого посадовця в місцевому політикумі, який би лобіював так питання вільного, без акредитації доступу кожного журналіста до першоджерел інформації у владних кабінетах ратуші. І за це йому – великий плюс.

Юрій Федчак,
"ДрогобичІнфо"

Нуль

Минув рік після виборів 31 жовтня 2010 року. Попри гучні обіцянки нова влада Дрогобиччини, за великим рахунком, спрацювала на велике Зеро, у багатьох випадках не лише не поліпшивши ситуацію, а значно її погіршивши.

Особливо великі надії мешканці Дрогобича покладали на старого-нового мера Олексія Радзієвського. Чи не найголовнішою була його обіцянка створення нових робочих місць. Але підприємства, які раніше наповнювали міський бюджет, зупинилися. Так що не лише люди не мають роботи, а й саме функціонування Дрогобича опинилося під великим знаком запитання.

У Бориславі сподівалися, що нова влада виконає свою чи не основну обіцянку - забезпечить місто нафтовиків цілодобовим водопостачанням. І знову обіцянки колишніх власників гуртівень, але з водою в багатьох випадках стало ще гірше.

Мабуть, найменше сподівань на нову владу було в мешканців Трускавця, де вибори ледве-ледве виграв Руслан Козир. Попри його обіцянки на кшталт сталінських “жити стане краще, жити стане веселіше”, люди вже доволі швидко заговорили, що “за Грицака проблеми розв’язувались, а тут...”.

Абсолютний нуль і в Стебнику, хоча мерові та його команді амбіцій не позичати, але їхні дії все більше нагадують те, як “керував” містом попередній голова.

Мабуть, не слід уже говорити про те, як загроблює Дрогобицький район нова держадміністрація, яка на чолі з Михайлом Сендаком працює рік і три місяці. Тут мова йде лише про те, скільки становитимуть дотації - 95 чи всі 100 відсотків.

Я далекий від думки стверджувати, що за рік можна збудувати рай в окремому місті. Але вже неозброєним оком видно, що хвалені менеджери, які буцімто прийшли до влади на Дрогобиччині, такими насправді не є. Формально вони отримали більшість голосів, але фактично за них проголосувала меншість. Щоби втримати владу, вони агресивно переконують мешканців, що ще трішки - і рай таки буде вже за їхньої каденції.

Нема нічого небезпечнішого для демократії, ніж агресивна меншість, яка чіпляється за владу. Тоді результат її діяння, як правило, нульовий...

Анатолій Власюк,
часопис "Тустань"

Тарифи невпинно повзуть вгору

Не пригадуємо, який це був рік, не пригадуємо, яка це була пора року, та добре пам’ятаємо бій барабанів під міською радою, хлопців із львівської "Опори" в білих балдахонах, гнівні виступи опозиціонерів, театралізовані дійства. Все це було не так давно, в Трускавці. Причинами протестів опозиції, а згодом збирання підписів у людей та розгляду справи у суді були підвищення тарифів на комунальні послуги.

Проте якщо глянути на діяльність чинної влади, то без перебільшення можна сказати, що за рік тарифи зросли більше, ніж за цілу каденцію попереднього міського голови. І не тільки тарифи. І це не перебільшення. Майже щомісяця за щось нам приходиться платити більше – то за воду, то за тепло, то за вивезення сміття, то за електрику. І цей перелік можна продовжити. Підприємці більше платитимуть за землю, батьки – більше за харчування дітей, а всі ми разом – більше за комунальні послуги.

Станом на 1 січня 2011 року тарифи у Трускавці були такими: квартплата за 1 м. кв. орієнтовно 1,105 грн. (тариф коливається в залежності від будинку), тариф на вивезення сміття – 4,366 за мешканця багатоповерхівки, 1 кВт. електроенергії коштував 24,36 коп., 1 м. куб. газу – 72 з половиною копійки. Одна гігакалорія тепла обходилася людям в 319,51 гривню, а вартість водопостачання становила 2,46 грн. за 1 метр кубічний при наявності лічильника. За попередні роки ніколи тариф не піднімався дуже сильно, для прикладу, вартість вивезення сміття навіть була зменшена в 2010 році за рахунок того, що сміття вже не везуть до Стрия, а його вивозить компанія "Ком-Еко-Борислав". З 2006 по 2010 рік тарифи на водопостачання, теплопостачання та квартплату піднімалися тільки один раз на кілька чи кільканадцять відсотків. Що ж маємо тепер, в листопаді 2011?

Вартість електроенергії зросла до 28,02 чи і до 36,48 копійок за кіловат (залежно від кількості спожитої електроенергії). Може зрости і вартість газу. Та це ті послуги, до яких міська влада непричетна. Що ж маємо із тарифами, котрі безпосередньо затверджує рада чи виконком? З лютого суттєво зросла плата батьків за перебування їхніх дітей у дошкільних установах. Після введення нової нормативної грошової оцінки за землю підприємцям буде вкрай нелегко. Тариф на водопостачання та водовідведення підняли у жовтні і це підняття далеко не останнє. Зросла платня за ввіз сміття – до 5,63 грн. на мешканця багатоповерхівки (для приватного сектору значно більше). Тариф на теплопостачання планують підняти до 410 грн. Та найбільше зросте квартирна плата. На ній ми і зупинимося детальніше.

З 31 жовтня по 11 листопада проходять громадські слухання стосовно підвищення квартирної плати. Згідно Постанови Кабінету Міністрів №869 від 1 червня 2011 року «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» нові тарифи розроблені побудинково, тож і проводять слухання "блоками". Та "слухання" не проводяться, щоб вислухати людей, адже тарифи піднімуть все одно. І то немало. А при цьому ще й скоротиться кількість послуг, які надаватиме ЖЕК (тепер – КП "Трускавецьжитло"). Тож на слуханнях мешканці будинків – звичайні статисти. Чи їх є 100 з будинку чи немає жодного – без різниці.

Старі тарифи, котрі діють з 2008 року, потрібно піднімати, це кожен розуміє. Та чи аж настільки? В даному випадку справа зовсім не в тарифах від "Трускавецьжитла", а в підході теперішньої влади до мешканців як до "заможної громади", на котрій можна і треба заробляти, яку треба обдерти, наче липку. Міський голова полюбляє багато говорити про неефективність колишніх керманичів міста, про катастрофічний стан в КП "Наше місто", про борги і "площину управлінських рішень". Та за цими пустопорожніми словами десь далеко ховаються промовисті факти – кількість чиновників зросла, кількість дармоїдів не зменшилася, а збільшилася, як і збільшилася їхня зарплата, а їхнє утримання покладено виключно на плечі громади.

За прикладами далеко ходити не треба. Якщо в КП "Наше місто" був один генеральний директор і мав двох заступників, існував один абонентський відділ і була одна бухгалтерія, то тепер в КП "Парк курортний" є директор, в "Трускавецьжитло" є директор, в "Трускавецьтепло" теж є директор і в кожного з них є заступники і в усіх цих установах є свої абонентські відділи та свої бухгалтерії. Якщо хтось думає, що з ліквідацією КП "Наше місто" нема генерального директора цього підприємства і інших штатних одиниць, то той помиляється – КП "Наше місто" тепер очолює людина Руслана Ярославовича, котра має заробітну плату зовсім не меншу, ніж була в Юрія Алієва чи Олексія Балицького. Та ті принаймні працювали, управляли, а чим займається тепер це комунальне підприємство і його керівники? І з чиєї кишені йдуть гроші на їх утримання?

Якщо порахувати, що заробітна плата керівників та їхніх заступників у новоутворених комунальних підприємствах коливається в межах від 3 до 5 тисяч гривень, то можна тоді зрозуміти, чому тарифи мають зростати і так сильно. До речі, якщо за часів попереднього міського голови Лева Грицака видатки міського бюджету на управлінський апарат були на п’ятому місці всіх видатків, то за часів Руслана Козира вони займають аж третє місце (раніше на третьому місці були видатки на потреби ЖКГ, благоустрій тощо, тепер ці видатки суттєво скоротилися). Простим смертним невідомо, що чиновники в міській раді отримують крім заробітної плати ще й постійні премії, надбавки та інші кошти, а сама кількість чиновників невпинно зростає. Дуже не хочеться згадувати слово "корупція", та на запитання "для чого було вводити посаду третього заступника, для чого було створювати управління розвитку курорту і для чого було створювати інформаційно-курортний центр та множити інші структури, якщо ефективність їхньої роботи коливається в межах нуля?" відповіді немає. В той же час потрібну для міста комунальну ГГРЕС просто ліквідували де-факто, хоча де-юре вона ніби і є.

Та повернімося до росту тарифів, котрі повзуть вгору невпинно і вже не повільно. З усіх комунальних структур мешканці найменше претензій мають до КП "Трускавецьжитло". Не тому, що не виникають проблеми, а тому, що новий керівник Олександр Ткаченко зі своєю командою працює ефективно. Справляються з роботою і Іван Вачко з "Курортного парку", і Руслан Крамар з "Трускавецьтепло". Розформування КП "Наше місто" на окремі одиниці важко оцінювати по гарячих слідах, хоча саме так і оцінюють цю "реформу" в мерії. Однозначно, що взяття кредитів для нових комунальних підприємств, потреба забезпечити високу платню їхнім керівникам, потреба здійснювати хоча б якісь ремонтні роботи чи профілактичні заходи зумовлюють ріст тарифів. І все одно комунальна сфера залишатиметься в нелегкому стані – не тому, що у Трускавці "була погана попередня влада", а тому, що питання ЖКГ як наразі неврегульовані на державному рівні. Це і стосовно невідповідності ціни на газ для населення та комунальних підприємств, і стосовно бардаку із автономним опаленням, і відносно послуг від ЖЕКів (ефективність, доцільність, якість виконаних робіт, співвідношення цін тощо).

В той же час простому мешканцю Трускавця важко зрозуміти, чому місцева влада хоче жирувати на ньому, нещасному та скривдженому, котрий заробляє по 300 – 500 гривень, котрий мусить їздити за продуктами до Дрогобича, а на новий одяг чи взуття і не має коштів, котрий давно перестав мріяти про отримання якоїсь допомоги, бо впевнений, що її дають тільки своїм". І невтямки йому, чому раніше влада могла хоча б частково компенсувати витрати різними шляхами (навіть поповненнями статутних фондів комунального підприємства, що тепер дуже критикують), а тепер проблеми простої людини нікого не цікавлять. Інакше кажучи, влада нахабно, безсоромно, навіть жартуючи, лізе у нашу з вами кишеню. І то по кілька разів на рік. Згадаймо – тариф на перевезення пол. Місту було піднято на 50% саме за Р. Козира, а тепер ще й скоротять маршрут "Дрогобич – Трускавець" до автостанції, щоб витягнути з нашої кишені зайву копійчину.

Тарифи зростають, ростуть і ціни, а слова Руслана Козира "легких часів не буде" не вселяють жодного оптимізму. Суцільна чорна смуга, як на свіжо відремонтованих дорогах. Гірко! – і це не весільний вигук, а констатація факту.

Володимир Ключак

Дрогобичу загрожують дебілізація та ракові захворювання

Одинадцята сесія Дрогобицької міської ради, яка відбулася 28 жовтня, не віщувала нічого незвичайного. Й справді, під орудою Олексія Радзієвського, який вів засідання після хвороби, вона пройшла без особливих суперечок, а депутатам не знадобилося навіть обідньої перерви, бо всі питання порядку денного були розглянуті до неї.

І все ж в око впали деякі цікаві деталі. Наприклад, що фактично так званої більшості у Радзієвського все-таки нема. Або: до так званого “клубу Радзієвського” потрапити “чужим” надзвичайно важко. Помітив я й поступове сповзання Сергія Гориславського від критики міського голови до мало не його захисника, що вперше виявилося на передачі телеканалу ZIK “Хто тут живе?”, а на сесії знайшло своє подальше продовження. Нарешті вже звичним стало те, що можновладці насамперед захищають свої інтереси й інтереси собі подібних, але ніяк не громади й простих людей.

Але про все за порядком.

“Більшість” Радзієвського не слухає?

На сесії розглядалися звичні питання - приватизаційні, земельні. Родзинкою могла би стати доповідь секретаря міської ради Тараса Метика “Про виконання депутатських запитів, звернень”. Могла, але не стала. З другої спроби вдалося проштовхнути питання про встановлення плати з власників рекламоносіїв та про збільшення статутного фонду житлово-експлуатаційного об’єднання, бо на попередній сесії депутати за дані рішення не проголосували. Відчувалося, що під чітким керівництвом Олексія Радзієвського досягнуто компромісів, і “правильні” рішення були прийняті. На пропозицію того ж ЖЕО в особі його керівника й одночасно депутата міської ради Богдана Недбальського визначили площі прибудинкових територій комунального житлового фонду міста.

Попри показову керованість процесом Олексієві Радзієвському та його прихильникам не вдалося набрати більшості голосів з низки питань. Причому в одних випадках не допомогли натяки міського голови, а в інших - навіть його прямі прохання. Слід віддати належне мерові, бо жодного разу він не висловив свого невдоволення таким ходом голосування. Можливо, причина до банального проста: ці питання не були принциповими для нього особисто, як, скажімо, тоді, коли мова йшла про приватизацію “Тустані”, “Хвилі” та “Берізки”, для чого довелося мобілізувати додаткові резерви.

Депутати прийняли звернення до керівництва країни щодо політичних репресій і долі Юлії Тимошенко, хоча проти цього виступив Олексій Радзієвський. Він нагадав про свою поїздку до Страсбурга, де це питання розглядалося. А далі в стилі лідерів Партії регіонів міський голова наголосив, що хоча це питання болюче і “тривожить нас”, не можна спрощено до нього підходити. “Не маємо права втручатися в роботу судів”, - підкреслив він. На його думку, це питання вже двічі розглядали на сесії міської ради, так що нема сенсу розглядати його втретє.

Богдан Іванців зауважив, що Європа і світ кричать про політичні процеси в Україні. “Справа не в Юлії Тимошенко, а в Україні, - підкреслив він. - Ми робимо крен в бік Росії. Ми вже там були, а нам треба йти в Європу".

Михайло Ваврин нагадав події 11 жовтня в Києві, учасником яких він був і про що писала “Тустань”. Тоді винесли присуд Юлії Тимошенко, а учасників мирного походу громадян побила міліція. “Ми не відміняємо рішення суду, а відкриваємо очі президенту”, - наголосив він.

Володимир Кулина сказав, що відповідне рішення про звернення прийняла комісія з регламенту, а вже кожен має визначитись, як голосувати. На його думку, ті сили, які нині закликають опозицію до об’єднання, могли багато зробити для України, коли були при владі.

Відверто Олексія Радзієвського підтримав лідер дрогобицьких регіоналів Сергій Гориславський, адже відома позиція цієї політичної сили щодо Юлії Тимошенко, але його слова про те, що партія влади наводить у країні порядок, викликали сміх у сесійній залі.

На думку Олега Хруща, хто стукає, тому й відчиняють. “Нам самим вирішувати, як голосувати з цього питання, - сказав він, - але це дійсно не питання Тимошенко, а України”.

Мабуть, і самі організатори звернення не сподівалися на успіх своєї затії, але 27 г-лосів депутати все-таки набрали - і чергова “жовта картка” буде надіслана Януковичу з Дрогобича.

“Чужий” серед “чужих” у “Клубі Радзієвського”

Вже втретє поспіль у нашій газеті ми змушені писати про так званих “тушок” серед депутатів міської ради. Як відомо, про це на попередній сесії говорив Михайло Ваврин, хоча й не назвав конкретних прізвищ. Але так виходило, що мова йде про Богдана Звіра та Романа Курчика, які змінили свою думку щодо приватизації “Тустані”, “Хвилі” та “Берізки”. Якраз їхні голоси були вирішальними, і на попередній сесії прийняли рішення виставити ці об’єкти комунального майна на конкурс.

Фактично Богдан Звір і Роман Курчик у своїх виступах стисло переповіли те, про що сказали в своїх інтерв’ю, які були опубліковані в минулому номері “Тустані”. Щоб не повторюватися, зазначимо лише, що суть їхніх виступів зводилася до того, що ніякі вони не “тушки”, а просто мають свою думку.

Як на мене, ці виступи були дещо декларативними, показовими, адже сесію вів Олексій Радзієвський, якому був посланий однозначний сигнал: ми з вами, Олексію Васильовичу. Що ж, імовірна опозиція втратила два “штики”, програла битву, але не війну. А час, як правильно зауважив Богдан Звір, усе розставить на свої місця.

До речі, саме Богдан Звір хотів закріпити свій успіх у мера, особливо після того, як Олексій Радзієвський сказав Андрієві Яніву з усією серйозністю поставитися до одного із запитів Богдана Звіра, бо це “порядний депутат”. Однак вартувало Богданові Звіру підняти питання про безоплатне відвідування педагогами спортивного залу дитячої спортивної школи, так званий “клуб Радзієвського” вказав йому на місце, не прийнявши відповідне рішення. Вирішальною стала точка зору Олександра Коростельова, який зауважив, що у сусідніх містах подібної практики не спостерігається. Проти була й бюджетна комісія. Не допомогли й декілька поспіль гарячих виступів Богдана Звіра. Розчарований депутат спересердя виголосив, що, мовляв, коли мова йшла про зменшення платні за рекламоносії, то тут знайшли порозуміння, а вчителям відмовляють. А що він думав? Нема чого зі своїм статутом іти в чужий монастир, а в так званому “клубі Радзієвського” він завжди почуватиме себе саме “чужим” серед “чужих”.

Кістку з панського столу кинув мер. Він сказав, що разом з директором інституту розвитку міста Михайлом Лужецьким вони вишукають якихось три-чотири тисячі на рік, аби педагоги могли безоплатно займатись у спортивному залі. Ображений Богдан Звір сказав, що знайдуть інше приміщення. Але куди дінуться бідні педагоги й хто захоче на дурняк віддавати їм спортивний зал?

Комісія Гориславського - дитяча іграшка?

Сергій Гориславський від відвертого ігнорування Олексія Радзієвського й такого ж відвертого протистояння з ним стає мало чи не основним союзником міського голови. Вперше ця тенденція намітилась на передачі телеканалу ZIK “Хто тут живе?”, де Сергій Гориславський мав виступати в ролі опонента Олексія Радзієвського, а фактично разом з Вірою Байсою встав на його захист.

Це продовжилось і на сесії, про яку ведемо мову. Підтримка мера стосувалась не лише в питанні щодо Юлії Тимошенко, а й коли Сергій Гориславський дякував Богданові Недбальському й Олександрові Коростельову, які допомогли йому в розв’язанні однієї з проблем, викладених в депутатському запиті. Це все було би смішно, якби не було так сумно, адже за виконання службових обов’язків цим панам гроші платять, й немалі. А подяка чільним членам так званого “клубу Радзієвського” виглядала як прогинання спини перед самим міським головою.

Але зірковий час Сергія Гориславського наступив тоді, коли з благословення Олексія Радзієвського він очолив депутатську комісію, яка має вивчити стан справ у “Тустані”, “Хвилі” та “Берізці”. Це була ініціатива самого Сергія Гориславського, але без згоди мера така комісія навряд би чи мала право на життя, тим більше, що про це Сергій Гориславський говорив і на минулій сесії, де мера не було, й ініціатива зависла в повітрі. Сенс у роботі цієї комісії відпав від того часу, коли ласі шматки були виставлені на приватизацію. Що вже там вивчати? Невже невідомі мало не мільйонні борги кожного підприємства? Чи, може, хочуть притягнути до кримінальної відповідальності Дем’яна Мусійчука, який керує готелем? Так проти нього вже порушували подібні справи - і нічого. Навіть від роботи відсторонити не можуть, не кажучи вже про інше.

Але комісія є, бався, Сергійчику, дитячою іграшкою, бери участь у загальній грі, правила якої встановив Олексій Радзієвський, можливо, якісь крихти і тобі перепадуть. І треба було влаштовувати переворот серед дрогобицьких регіоналів, турнувши з теплого місця ставленика Радзієвського, щоби повернутися до нинішньої ситуації? Питання риторичне й відповіді не потребує.

Чи допоможе “батько рідний”?

“Тустань” уже писала про проблеми мешканців вулиці Холмської, які потерпають від невідомого випромінювання, що йде з третьої квартири будинку N 15.

Доповідав з цього питання перший заступник міського голови Олександр Коростельов. Складалося враження, що школяр добросовісно виконав домашнє завдання, але в учителя виникає підозра, що хтось йому підказав, чи навіть усе безбожно списано.

Олександр Коростельов зауважив, що комісія не встановила в квартирі N 3 жодних передавальних пристроїв. Була лише телевізійна антена, яка працювала на прийом. На горищі знайшли ще дві антени. Наступного дня, а було це 20 жовтня, антени й кабелі на горищі демонтували. Він запевнив, що має домовленість з мешканцями будинку, що якщо знову щось буде встановлене в злощасній квартирі, то вони напряму телефонуватимуть йому, і проблема буде розв’язана.

До речі, представники цього будинку дві години провели в коридорі, бо їх не допустили на сесію. Спочатку це, за їхніми словами, зробив черговий на вході, а потім завідувачка одного з відділів міської ради Анна Гринчишин, яка сказала, що їхнє питання розглянуть наприкінці сесії. Й стояли бідні люди поважного віку і хворі, чекаючи своєї черги. Навіть коли Богдан Іванців сказав про це на сесії, депутати не зглянулись і не впустили їх до сесійної зали.

Світлана Височан від імені мешканців будинку заявила, що поки прибула комісія на чолі з Олександром Коростельовим, пан Терехов, який мешкає в третій квартирі, все поховав. Але, з іншого боку, існують акти санепідемстанції, які підтверджують незаконність встановлення цих пристроїв, а люди на собі відчувають їхню дію, коли м’ясо відстає від кісток, по тілу бігають “мурашки”, іде кров з носа, а все тіло стає в’ялим.

Ситуація доволі прозора, але складається враження, що всі сліди ведуть до ратуші. Мешканці будинку підозрюють, що хтось звідси підказує в буквальному розумінні цього слова, як має діяти пан Терехов, а тому буцімто грізні комісії для нього насправді не страшні, бо він устигає демонтувати апаратуру. А якщо врахувати, що свою сім’ю він вивіз з квартири і ніхто там не живе, то сумніви ще більше закрадаються в душу.

Виступаюча звернулася до Олексія Радзієвського, назвавши його “батьком рідним”, аби він допоміг зберегти людям здоров’я і саме життя. Звісно, мер пообіцяв зробити все від нього залежне. А якщо цим всім заправляє якийсь високий чин зі Львова чи Києва, якому начхати на людське життя, то чи зможе йому протистояти міський голова?

Доповідав Олександр Коростельов і про станції стільникового зв’язку в Дрогобичі. За його словами, всього є 35 базових станцій, з них 6 у Стебнику. Абсолютна більшість з них належить “Київстару”. Доповідач стверджував, що чим рідше вони стоять, тим потужніші, а в Україні встановлена норма 2,5 мікроватта на квадратний сантиметр, тоді як в США, Росії та Європі ця норма доходить до 10 одиниць. То, може, встановимо не 35, а 350 станцій улюбленого “Київстару”, аби люди не відчули опромінення, а просто загнулися?

Бадьора доповідь Коростельова не витримує жодної критики. Складається враження, що він більше дбає про інтереси “Київстару”, ніж про здоров’я і саме життя дрогобичан.

Того дня, коли доповідав Олександр Коростельов, у газеті “День” з’явилася стаття українських вчених, які пишуть про шкідливість стільникового зв’язку. Стаття має промовисту назву “Стільниковий зв’язок і гени людини”. Зокрема, там сказано: “Дослідженнями дії ЕМВ (високочастотні техногенні електромагнітні випромінювання - А.В.) нової системи UMTS (3G) (а вони теж є в Дрогобичі, й Олександр Коростельов стверджував, що чим новіша система, тим менше випромінювання вона несе - А.В.) було встановлено: розриви нитки ДНК відбувалися вже при величині опромінювання всього 1/40 від рекомендованих норм. Саме це вказує на те, що UMTS (3G) має генотоксичність приблизно вдесятеро більше, ніж ЕМВ GSM (старої системи, що теж є в Дрогобичі - А.В.), що, безумовно, приводить до високого ризику ракових захворювань. Доцільно підкреслити, що факт розривів нитки ДНК відбувався вже за величини опромінювання набагато нижчої від рекомендованих норм, і це вказує на присутність в ЕМВ, принаймні, ще одного чинника. Цей чинник ми будемо називати інформаційною компонентою ЕМВ, яка також негативно впливає на здоров’я користувачів електронної техніки”.

Олександрові Коростельову було найлегше скласти шпаргалку з інструкцій “Київстару”, запудрити мізки депутатам своїми навколонауковими висновками. Але що, дозвольте запитати, насправді готує нинішня влада дрогобичанам? Різкий ріст ракових захворювань? Дебілізацію наступних поколінь, адже зміни відбуваються вже на генному рівні? Можливо, хоч тепер у ратуші задумаються, адже в Дрогобичі живуть їхні родичі, діти, внуки. Чи шурхіт зелених узагалі затьмарив розум?

Наступна сесія має відбутися після звіту мера за рік перебування при владі.

Анатолій Власюк,
часопис "Тустань"

Свобода слова по-байсівськи

Психологи стверджують: щоби самоствердитися, треба обійняти вісім чоловік або одному дати в морду.

Схоже, Віра Байса належить до другого типу. Де би вона шукала вісьмох дрогобичан, які би неправильно її зрозуміли, коли б вона їх обіймала, бо так і задушити можна?!

Напередодні чергової сесії Дрогобицької міської ради, яка відбулася у п’ятницю, 28 жовтня, радниця Олексія Радзієвського накинулася на мене з криками: “Мразь! Я тебе згною!”.

Звідкіля у доньки греко-католицького священика слова з енкаведистського лексикону? Ті ж психологи стверджують, що під час хвилювання й агресивних дій людина, не усвідомлюючи цього, видає найпотаємніше. То по який бік барикад усі ці роки насправді була Віра Байса?

Оскільки Віра Байса чинить зі мною так не вперше, то хотів би нагадати їй, що в Кримінальному кодексі є відповідна стаття, в якій говориться про перешкоджання журналістській діяльності.

Що ж викликало напад дикої агресії “борця за справедливість”, як пише “Галицька зоря”? В минулому номері “Тустані” була опублікована стаття “Зв’язкова Байса на захисті інтересів Радзієвського”. В ній ішлося про поведінку Віри Байси на передачі телеканалу ZIK “Хто тут живе?”, де обговорювалися статки й маєтки міського голови Дрогобича. У багатьох дрогобичан розвіялися залишки ілюзій щодо того, ким насправді є Віра Байса.

Своєрідно відреагував на цю передачу сам Олексій Радзієвський, назвавши її геббельсівською пропагандою, хоча не навів жодного факту неточностей, перекручень чи відвертої брехні журналістів.

Але навіщо ходити далеко, якщо Радзієвський має під боком Геббельса в спідниці. Саме з легкої руки Віри Байси свого часу на площі Ринок палили газету “Тустань”, бо там було надруковане те, що не хотіла бачити ця псевдо-демократка, і пропонували спалити самого автора цих рядків. Чи, може, хтось думає, що минув термін давності?

Радзієвський назвав цю передачу замовною, хоча теж не вказав, хто би міг це зробити. За його логікою, й інші 50 передач цього циклу, мабуть, були замовними, бо розповідали про мерів міст, голів райдержадміністрацій, інших високопосадових осіб.

Щоби не забути, зазначу, що в традиції цієї передачі запрошувати на червоний диван експертів. Так що не виключено, що Віра Байса може знову постати в центрі нашої уваги.

Щодо участі її в цій передачі, де вона фактично захищала інтереси свого шефа, то це стало приводом для рішення Координаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини відкликати її з цього органу. Відповідне засідання з цього приводу мало відбутися вчора, 2 листопада.

У листі, надісланому засобам масової інформації, керівник КРБНДС Дрогобиччини Михайло Ваврин, який, до речі, раніше плідно товаришував з Вірою Байсою, а тепер їхні дороги, схоже, кардинально розійшлися, пише: “25 жовтня 2011 року президія Кординаційної ради Блоку національно-демократичних сил Дрогобиччини своїм рішенням зобов’язала голову Дрогобицької міськрайонної партійної організації НРУ замінити представника партії у КР Байсу В.І. за порушення статутних вимог (пункт 4.2.3, 4.2.4, 4.2.5, 5.1), що проявилось у невиконанні рішень КР, підриві її авторитету та несприянні єдності дій КР іншою особою”.

Я не збираюся втручатись у внутрішню діяльність КРБНДС Дрогобиччини, але невже там не бачили дій Віри Байси раніше? Чи сподівалися, що вона виправиться й, чого доброго, покається?

Якщо з Вірою Байсою я впораюсь самотужки, бо її театральні моновистави викликають огиду і сміх, то іншу проблему повинні розв’язувати міська влада, дрогобицька громада і журналісти. Я маю на увазі свободу слова чи, вірніше, її відсутність у Дрогобичі.

Насамперед подбати про свободу слова мала би влада, бо це є прямим виконанням її службових обов’язків, за що їй гроші платять. Треба просто виконувати відповідні закони про засоби масової інформації та про інформацію. А з виходом у світ Закону України “Про доступ до публічної інформації” відповідальність влади зросла ще більше.

До речі, пафосно прокоментувала цей закон на сторінках “Галицької зорі” Віра Байса. Якщо вірити її словам, то тепер люди отримають інформацію про все, що їх цікавить. За логікою, радниця міського голови насамперед мала би поцікавитися, чому рішення сесій і виконкомів не публікуються на сторінках “Галицької зорі”, не друкуються на офіційному сайті міської ради.

Можливо, тоді би не виникла ситуація, коли мешканці вулиці Сагайдачного змушені були виборювати своє право на здоров’я і саме життя, вимагаючи демонтувати антену стільникового зв’язку на приміщенні ДТСААФ? Прочитали би спокійно відповідне рішення міськвиконкому, і справа до встановлення антени взагалі би не дійшла.

Проте владі вигідно замовчувати інформацію, а в пошані залишаються ті засоби масової інформації, які гладять можновладців за шерстю, а не проти. Скажімо, Олексій Радзієвський на тій же сесії міської ради не зміг приховати своїх іронії та презирства щодо газети “Тустань”. Це його проблеми. Ну, не всі ж можуть бути такими “правильними”, як люба його і Байси серцям “Галицька зоря”.

Другою важливою стороною у розв’язанні проблеми свободи слова в Дрогобичі мала би стати громада. Але вона неорганізована, не знає своїх прав. Саме громада є джерелом влади у Дрогобичі, а можновладці повинні виступати слугами народу. На жаль, у Дрогобичі все з точністю до навпаки, і ті, хто живе на кошти платників податків, почуваються справжніми панами над знедоленим людом. Допоки громада не усвідомить себе, власне, громадою, а не розрізненими людьми зі своїми проблемами, про свободу слова не може бути й мови. А без свободи слова неможливе розв’язання економічних і соціальних проблем Дрогобича, бо влада й надалі прийматиме рішення таємно від людей, посилаючись на брак коштів і дивовижним чином збільшуючи власні статки.

Нарешті чи не найголовнішим чинником у розв’язанні проблеми свободи слова мали би стати дрогобицькі журналісти. Але вони живуть на мізерну зарплату й знаходяться під каблуком у власника або головного редактора. Спрацьовують самоцензура, боязнь написати не так, “як треба”. Я їх не виправдовую, хоча й розумію, в якому становищі вони опинились.

І все ж поволеньки Дрогобич виборює славу європейського міста. А без свободи слова цього не можна зробити. Чим швидше влада це зрозуміє, тим цивілізованішим буде ставлення громади до неї.

Ми запрошуємо до розмови на цю тему всіх зацікавлених осіб, в тім числі й Олексія Радзієвського, який за рік так і не зважився дати інтерв’ю “Тустані”, хоча декілька разів ми йому пропонували це зробити. Та й Віра Байса, яку я свого часу вивів на люди із інформаційного забуття (каюсь!) може це зробити.

Якщо ж у можновладців не буде доброї волі, то перефразовуючи знамениті слова, можу сказати, що свобода слова - поняття вічне, а Байса і Радзієвський - самі знаєте хто...

Анатолій Власюк,
часопис "Тустань"

Із нарад у міського голови

Минулого вівторка відбулася традиційна щотижнева нарада з керівниками відділів та служб Бориславської міської ради. Міський голова проінформував, що в жовтні у місті побувала комісія, що вивчала питання щодо переносу дитячої лікарні у відремонтоване приміщення шкірного диспансеру. Перевіряючі визнали, що нинішній будинок дитячої лікарні є непридатним для використання. А для його відбудови потрібні значні кошти, та їх взяти нізвідки. Рішення міської влади перенести лікарню у будинок шкірного диспансеру цілком виправдане. Там уже відремонтовано другий поверх і тривають роботи на першому.

Головний лікар центральної міської лікарні проінформував про напад із п'ятниці на суботу на травматологічне відділення ЦМЛ, де хулігани вибили двері й нанесли ушкодження черговому лікарю. На жаль, такі випадки непоодинокі. Через те, що водостоки засипало листям, водою залито три палати у хірургії.

Висловлено чимало претензій щодо якості робіт з асфальтування, що їх проводить підприємство «Південьавтомагістраль».

Як інформував начальник фінансового управління, бюджет за дев'ять місяців виконано лише на 83,5 відсотки. Економити потрібно у всьому, особливо складним буде листопад, бо немає грошей на виплату зарплати працівникам бюджетної сфери.

Начальник відділу освіти проінформував про заходи, що відбуваються в школах. З нового року на освітян чекає багато нововведень. Зокрема, з першого класу буде введено у програму уроки інформатики та іноземної мови. Підготовка до цього розпочинається вже відтепер.

Про роботу у своїх сферах та виконання доручень міського голови з минулої наради доповіли усі керівники відділів міськради.

Наступна нарада з керівниками комунальних підприємств розпочалася із невеселих новин щодо пасажирських перевезень. Зокрема, скоротила маршрут «двійка», причина, як інформував представник «Транспортника», в тому, що на кінцевій зупинці ніяк не розвернутися маршрутним автобусам. Дотепер не обслуговується і сьомий маршрут. Інтервал руху «двійки» інколи година часу.

Міський голова був категоричним: як «Транспортник» узяв на себе зобов'язання, він повинен їх виконувати. І які б причини не наводилися, основна - небажання людей працювати. Якщо ж не буде наведено належний порядок, то доведеться запросити перевізника з іншого міста, який забезпечить нормальне обслуговування усіх маршрутів.

Знову ж говорилося про незадовільне асфальтування доріг. Висловлено чимало претензій і щодо роботи КП «Бориславтеплоенерго», що, як наголосив міський голова, замість того, аби працювати для людей, протиставляє себе міській громаді, міській раді. Якщо так буде далі, то може постати питання заміни керівників цього комунального підприємства.

Про роботу доповіли керівники міськводоканалу, усіх ЖЕКів, КП «Вододар», ДКП «Бориславсвітло».

Газета "Нафтовик Борислава"

На книжковій полиці

Книга "Перестережливе свідоцтво" авторства католицького священика о. Стівена Шайєра вийшла друком у львівському видавництві "Авіум" в 2011 році. 40 сторінок, кишеньковий формат – здавалося б, чим вона може привернути увагу? Автор розповідає про автокатастрофу, котра сталася з ним в 1981 році і як він опинився на грані життя та смерті. Священик після цієї події переглянув своє ставлення як до життя в цілому, так і до своєї священицької місії. Він відкрито говорить про те, що багатьом духовним пастирям варто припинити занедбування духовних практик та не поширювати в Церкві єресь модернізму. Книгу варто прочитати як духовним наставникам різних конфесій, так і мирянам, котрі дбають про свій духовний ріст.

© 2008-2011 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено.
Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно. Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112
Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.
 © 2007-2017 Информационный портал курорта Трускавец