меняется дизайн сайта, возможны перебои в работе сервиса
Трускавецький вісник №119(363)/2011

Інформаційний портал курорту Трускавець  

русский   українська   english

Головна
Санаторії
Готелі
Приватний сектор
Квартири подобово
Нерухомість
Трускавецький вісник
Публікації
Фотогалерея
Каталог сайтів
Контакти

Хто володіє інформацією, той володіє світом!

№1 » №2 » №3 » №4 » №5 » №6 » №7 » №8 » №9 » №10 » №11 » №12 » №13 » №14 » №15 » №16 » №17 » №18 »
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 » №24 » №25 » №26

Трускавецький вісник
№119 (363) 25 листопада 2011 р.

Новини Трускавця та регіону

Анонс акції проти СНІДу

1 грудня, у Всесвітній День боротьби зі СНІДом та порозуміння з ВІЛ-інфікованими людьми, о 17 годині в нашому місті біля бювету № 1 відбудеться акція «Червона стрічка як міжнародний символ боротьби зі СНІДом». На заході, який проводять відділ у справах сім’ї, молоді та спорту і міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, будуть розповсюджуватись інформаційні матеріали та соціальна реклама з профілактики ВІЛ-СНІДу та пропагування здорового способу життя. Адже, хоча у Трускавці офіційно немає росту захворюваності на ВІЛ-СНІД, і ця проблема здається нам далекою абстракцією, на обліку в міській лікарні зареєстровано сім чоловік. До того ж наше місто-курорт знаходиться у зоні ризику та вразливості до цієї недуги, оскільки у Трускавець постійно приїжджають сотні-тисячі гостей з усього світу. І якщо загалом на планеті спостерігається тенденція зниження захворюваності на СНІД, то цим не можуть похвалитися Росія і Україна, де сумні показники зростають. З 1 листопада в міській поліклініці працює кабінет довіри (306 каб.), де в понеділок, вівторок і середу з 9.00 до 11.30 можна безкоштовно і анонімно здати кров на аналіз ВІЛ-СНІДу. А в школах міста цими днями МЦСССДМ також будуть організовані тренінги «Твоє життя – твій вибір» за участю колишніх наркозалежних.

В Бориславі розпочато акцію "Ввічливий водій"

На всіх бориславських маршрутах розпочато акцію "Ввічливий водій", інформує наше джерело з посиланням на заступника міського голови Руслана Зелінського. Кращого водія Борислава буде нагороджено цінним призом, котрий пообіцяв поспонсорувати керівник МПП "Транспортник" Володимир Кузбит. Цікаво, що в конкурсі визначатимуть і найбільшого грубіяна за шоферським кріслом.

Що цікавого в Дрогобичі: анонси

- У суботу, 26 листопада, в Дрогобичі в приміщенні Львівського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Юрія Дрогобича відбудеться урочиста академія з нагоди 200-річчя від дня народження видатного українського письменника-просвітителя о. Маркіяна Шашкевича, на якій слово благословення виголосить владика Ярослав Приріз – адміністратор Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ. З доповіддю «Маркіян Шашкевич – провісник Незалежності й Соборності України» виступить професор шашкевичезнавець Михайло Шалата. Заплановано виступи ректора Дрогобицької духовної семінарії о. Мирона Бендика, поета, лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка Романа Лубківського, історика, голови Шашкевичівської комісії Феодосія Стеблія, історика Української церкви Олега Турія і концерт мистецьких колективів та окремих виконавців. А наступного дня, в неділю, відбудеться відкриття пам’ятної таблиці Маркіянові Шашкевичу на приміщенні новозбудованої церкви Преображення Господнього, що на вул. Стрийській. До ювілейних заходів у Дрогобичі побачить світ книга Михайла Шалати «Будителі» - про Маркіяна Шашкевича, Антона Могильницького, Миколу Устияновича та Івана Вагилевича, чиє 200-річчя теж припало на 2011 р., а також восьме, дрогобицьке, перевидання «Русалки Дністрової» (після Будапешта, Угорщина, Тернополя, Києва (три), США, Канади і Львова) зі вступною статтею владики Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ Ярослава Приріза, під редакцією, з післямовою і коментарями Михайла Шалати.
- 26 листопада в Дрогобичі вшанують пам’ять жертв Голодомору. Скорботна хода зі свічками розпочнеться о 15.45 від кількох дрогобицьких храмів та буде проходити за такими маршрутами: церква св. Володимира та Ольги по вул. Горішня Брама - вул. Горішня Брама - вул. Бориславська - вул. Солоний Ставок - вул. Жупна - вул. Данила Галицького - церква св. Трійці - пл. Ринок; церква Воскресіння по вул. Самбірській - вул. Самбірська - вул. Січових Стрільців - вул. Т. Шевченка - вул. Ярослава Осмомисла - пл. Ринок; церква мучеників Северина, Віталія та Якима по вул. Коновальця - вул. О. Гончара - вул. Володимира Великого - вул. П. Орлика - вул. Лесі Українки - майд. Шевченка - вул. Т. Шевченка - вул. С. Бандери - пл. Ринок; церква Спаса по вул. Стрийській - вул. Стрийська - вул. І. Мазепи - пл. Ринок. Під час руху колон до учасників приєднуватимуться вірні інших дрогобицьких парафій, які зберуться біля своїх храмів. Усі колони зійдуться о 16.45 на пл. Ринок, де відбудеться панахида, викладення свічок та віче. «Цим заходом дрогобицька молодь хоче не лише вшанувати пам'ять жертв Голодомору, а й нагадати людям про причини страшної трагедії в житті нашого народу та про ті проблеми, які є в нашій державі щодо визнанням Голодомору, як геноциду окремими високо посадовцями», - наголосив один з організаторів акції Олег Дукас. Захід організовують ГР “Відсіч”, студентське братство “Каменяр”, ГО “Молодіжний прорив”, ГО “Небайдужі дрогобичани”, Зарваницька ініціатива, МГО “Україна жива”, ОУМ «Спадщина». Контактний телефони: 093-15-333-83.
- У неділю, 27 листопада, в Центрі душпастирства молоді Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ (вул. Шевченка, 29/1, колишній будинок офіцерів) відбудеться зустріч заробітчан та їхніх родин. В цей же день і там само (Центр душпастирства) о 16.00 відбудеться презентація книги відомого літературознавця, викладача філологічного факультету ДДПУ Ярослава Радевича-Винницького "Двомовність в Україні: теорія, історія, мова виживання". Організовують презентацію разом із Центром душпастирства молоді СДЄ УГКЦ товариство "Просвіта" та ГО "Віра і справедливість".
- У понеділок, 28 листопада, в приміщенні редакції тижневика "Каменярі" (Дрогобич, вулиця Гончарська, 11, 4-й поверх) відбудеться круглий стіл "Сміттєпереробний завод: перспективи та реалії". Початок – о 15.00. Редакція тижневика запросила на захід представників влади нашого регіону.
- 10 грудня (субота, за два тижні) на факультеті менеджменту та маркетингу ДДПУ відбудеться День відкритих дверей.
- в середині грудня буде призначено нового виконувача обов’язків ректора Дрогобицького педуніверситету. На даний час в.о. є проректор Юрій Кишакевич, якого призначила на цю посаду Вчена рада університету терміном на 40 днів. Нового в.о. ректора ДДПУ призначить Міністерство освіти та науки України терміном як мінімум на один рік, за цей час потрібно буде зробити ротації у Вченій раді, щоб вона обрала зручного для влади ректора освітньої установи.

В Бориславі крадуть все, що потрапить під руку

Як інформує часопис "Нафтовик Борислава" з посиланням на Бориславський МВ УМВСУ у Львівській області, в період із 1 по 11 листопада ц.р. у Бориславі скоєно дванадцять крадіжок. Зафіксовано також шістнадцять випадків погроз фізичною розправою, дві дорожньо-транспортні пригоди, вісім випадків нанесення громадянам міста тілесних ушкоджень, два випадки втрати речей, дев'ять фактів пошкодження майна, два шахрайства, три випадки настання смерті та ще шість злочинів, віднесених до категорії інших порушень закону. Завдяки проведеним оперативно-розшуковим заходам розкрито злочини за чотирма фактами крадіжок. Співробітники міліції встановили осіб, які погрожували фізичною розправою, нанесли громадянам міста тілесні ушкодження та причетні до вчинення шахрайських дій. За дев'ятьма випадками умисного пошкодження майна, двома дорожньо-транспортними пригодами та ще шістьма злочинами, які віднесені до категорії інших порушень закону, проводяться дослідчі перевірки.

Серйозною проблемою для діяльності телекомунікаційних операторів зв'язку у Бориславі стали крадіжки кабелів. У ніч на друге листопада невідомі зловмисники на ділянці через р. Тисьменицю між вулицями В. Сосюри та 600-річчя Борислава викрали близько 100 метрів волоконно-оптичного кабелю ОКЛБ-16 волокон мобільного оператора Український мобільний зв'язок МТС. По вул. Сосюри у ніч на 2 листопада було також вирізано 40 метрів кабелю із діючої Лінії зв'язку ЦТП № 1 Львівської філії ПАТ «Укртелеком». За фактом крадіжки проводяться оперативно-пошукові заходи. Сума завданих збитків встановлюється.

Контейнер для збору сміття ТзОВ «Ком-Еко-Борислав» викрали невідомі особи ромської національності із вул. Дрогобицької. Цілком ймовірно, що добротна металева конструкція за якусь мить перетворилася у непридатний металобрухт, за який «винахідливі» зловмисники отримали кільканадцять гривень. Виручені за вкрадений контейнер гроші жодною мірою не можна співставити із затратами, які повинно буде понести «Ком-Еко-Борислав» для відновлення викраденого контейнера, а також із незручностями, які виникнуть перед мешканцями вул. Дрогобицької через його відсутність. За фактом крадіжки проводяться оперативно-пошукові заходи. Живого коня, курей та індиків викрав невідомий зловмисник із приватного подвір'я в одному із мікрорайонів міста. У ході проведення оперативно-пошукових заходів з'ясувалося, що коня та курей із подвір'я господині забрав її колишній співмешканець, чим спричинив їй збитки на загальну суму 5500 грн. За цим фактом проводиться перевірка.

Посеред білого дня невідомий зловмисник проник до господарської будівлі по вул. І. Ґонти. Проте скористатися цим злодій не зміг, оскільки його помітив власник. Побоюючись зустрічі з господарем, зловмисник утік, прихопивши із собою слюсарні інструменти. За фактом крадіжки проводять оперативно-розшукові заходи.

А от власнику гаража по вул. С. Бандери не пощастило. Невідомі зловмисники проникли в його приміщення у ніч на 8 листопада, зламавши дужку замка. Окрім слюсарного інструменту, із приміщення гаража злочинці викрали зарядний пристрій для акумулятора, два нові колеса та два сидіння до автобуса «Еталон», 20 літрів дизпального, будівельний фен, електродриль та болгарку. Загалом власнику завдано шкоди на загальну суму 6000 грн. За фактом крадіжки порушено кримінальну справу. Триває слідство.

У Східниці підростають майбутні брати Клички?

Селище-курорт Східниця може стати відомим не лише завдяки цілющим джерелам, але і спортивним досягненням братів-близнюків Негребінчиків. Про це інформує часопис "Нафтовик Борислава". 17-літній учень Львівського спортивного училища Тарас Негребінчик та його брат-близнюк Назар (навчається у Львівському інституті фізкультури) – боксери. Тарас за останні 7 років провів 104 боксерські поєдинки, з яких переміг у 80 (в 22 – достроково). Він – триразовий переможець першості України з боксу, восьмиразовий переможець першості області, багаторазовий переможець всеукраїнських та міжнародних турнірів, володар Кубка імені Андрія Котельника, кандидат у майстри спорту. У доробку Назара титулів дещо менше, та він теж пов’язує своє майбутнє із професійним боксом. Тож побажаємо нашим землякам успіхів та щасливої долі на рингу.

Шашки: в пошуку кращих серед юних

У вівторок, 22 листопада, в Будинку учнівської творчості стартував міський класифікаційний шашковий турнір «Спортивний кубок осені 2011» серед учнів 5-11 класів шкіл міста. Змагання, які проводить відділ у справах сім’ї, молоді та спорту та головний суддя Володимир Винницький, триватимуть до 16 грудня. За результатами турніру визначатиметься класифікація шашкістів та присвоюватимуться спортивні розряди. Так, хто набирає 60% очок, виконує норматив ІV розряду. Як розповів головний суддя, турніру передували відбіркові змагання за швейцарською системою. А вже 12 кращих учасників будуть грати за коловою системою з годинниками.

“Ладканка” виступила на “Червоній руті”

Минулого тижня у Києві проходив молодіжний конкурс української пісні “Червона рута”. Участь у ньому брав фольклорний ансамбль Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка “Ладканка”.

Учасницями гурту є майбутні педагоги - здебільшого сільські дівчата. Василина Мураль, наприклад, - родачка села Вовче Турківського району. З гурту лише вона може похвалитися добре збереженими народними традиціями у селі, де народилася, каже, що ще живуть у Вовчому носії автентичного фольклору. Частково збереглися народні традиції й на Закарапатті. “Ладканку” на фестивалі у Києві представляли ще Тетяна Андрусишин, Іванна Галадій, Романа Гринчак, Марія Грицик, Ольга Копач, Ірина Лилик, Марія Сенета.

На “Червоній руті” дівчата співали обжинкову ладканку “Зажурилося поле”, весільну ладканку “Через річеньку” та ладканку на зелені свята “Ой ти, наш любий татку”. За участь у фестивалі учасниці фольклорного гурту “Ладканка” нагороджені грамотою.

Власна інформація

У медичних закладах Дрогобича страйкова готовність

Працівники галузі охорони здоров’я м. Дрогобича готові вдатися до радикальних дій, щоб добитися для медичних закладів міста статусу регіональних, - про це заявив учора на засіданні міського Комітету опору диктатурі представник страйкового комітету працівників охорони здоров’я Дрогобича Тарас Кучма.

З його слів, дрогобицька медицина нині перебуває в критичній ситуації, яка зумовлена тим, що галузь катастрофічно недоотримує фінансування, що проявляється не лише в тому, що другий місяць медичним працівникам не виплачують зарплату, але й тому, що вона мізерна, за виконану роботу не оплачують в повному обсязі.

«Дрогобицька лікарня онкодиспансер, шкірвендиспансер, поліклініка обслуговують цілий регіон, - а зарплату отримують, ніби обслуговували лише Дрогобич», - наголосив Тарас Кучма.

Він вважає, що необхідно медичним закладам міста, яка є регіональними де-факто, надати статус регіональних де-юре. «На цьому ми будемо наполягати з допомогою будь-яких методів, - каже Тарас Кучма, - в тому числі й радикальних».

Нагадаємо, що за словами першого заступника Дрогобицького міського голови Олександра Коростельова, бюджет у сфері охорони здоров’я не виконується виключно через те, що інші адміністративні території не компенсовують кошти Дрогобичу за пролікованих їхніх хворих. Дрогобицький район у цьому році замість 10 необхідних мільйонів гривень за пролікованих хворих компенсував тільки половину – 5 мільйонів. На сьогодні сума боргу інших адміністративних територій Дрогобичу сягнула 10 200 тис.грн., а до кінця року може зрости приблизно ще на 2 млн.грн. Цих коштів якраз і не вистачає відділу охорони здоров’я, щоб забезпечити виплату зарплат, розрахуватись за енергоносії, медикаменти та ін.

«Надзвичайно важко з цим боротися, – каже Олександр Коростельов. – Адже медичні заклади зобов’язані приймати усіх хворих – і з міста, і з сіл Дрогобицького району та інших територій. Та й головні лікарі, завідувачі відділами лікарень зацікавлені в іногородніх хворих, щоб зберегти наявну кількість ліжкомісць».

На думку посадовця, для Дрогобича не потрібно такої кількості ліжкомісць, які є в міських лікарнях. Але їх зменшення призведе до скорочення штатів і зменшення багатьох інших показників. Та цього не хочуть ні головні лікарі медичних закладів, ні завідувачі відділеннями, ні медичні працівники.

«Ще раз будемо порушувати питання об’єднання міської і районної медицини, тому, що іншого не дано», - наголосив заступник дрогобицького мера.

Іван Тихий

Раймунд Ярош (1875-1937 рр.) – власник курорту Трускавця і бургомістр міста Дрогобича

Незважаючи на свою відносно достатню фотографічну ілюстрованість, історія “австрійського”, а згодом і польського «Триміста», як його прийнято називати останнім часом у розумінні поєднаної культури Дрогобича, Борислава та Трускавця сьогодні “відчуває” виразний брак конкретної інформації про життя та діяльність постатей, які фактично творили це «Тримісто» на етапі його еволюції від “провінційних та непривабливих містечок”, до одного з найпотужніших центру нафтової торгівлі, урядницько-банківської еліти та відпочинкової столиці Галичини в Габсбурґській імперії.

В цьому контексті маловивченим залишається життя політичної (магістратської) та економічної (промислово-підприємницької) еліти «Триміста», котра у період другої половини ХІХ – пер. пол. ХХ ст. поєдналась в одне ціле і сформувала, здебільшого, єврейську та польську грошову еліту, яка, у свою чергу, зуміла взяти під свій контроль усе життя Дрогобича-Борислава-Трускавця, нерідко стаючи творцем міжнаціональних конфліктів, кланових війн і як не дивно творцем особливої культури, яка в міжвоєнний період приваблювала мистецьку, політичну та наукову еліту зі всієї Європи. Свого часу відпочиваючи в Трускавці відома актриса німецького театру та кіно, котра народилася в Дрогобичі Елізабет Бергнер писала у листі до свого режисера-постановника: «дорогий наставнику, я уважно перечитала твій спогад про відпочинок у Закопаному, проте хочу тебе запевнити, хто не оздоровлювався в Польському Трускавці, той у зрілому віці не може модерно творити, ось координати до моєї тітки Елеонори…», далі записано адресу та час написання листа. Подібних фактів культурного звеличування нашого регіону в період «далеких 20 – 30-х рр.» можна знайти у тогочасній дрогобицькій і трускавецькій пресі, листуванні та фото чимало, щоправда дослідження витоків становлення цієї культури досі ніхто системно не продукує.

Раймунд Ярош - власник курорту Трускавця і бургомістр міста Дрогобича Раймунд Ярош - власник курорту Трускавця і бургомістр міста Дрогобича

Чи не єдиним представником польської національної громади, який умів більш-менш врівноважено лобіювати в дрогобицькому магістраті та навіть Варшавському сеймі інтереси та потреби різних національних громад (польської, української, єврейської та німецької), був Раймунд Ярош – бургомістр міста Дрогобича, представник радикальної «групи промисловців», опозиціонер до так зв. політичної «вовчої групи» Я. Файєрштайна, а згодом власник міста Трускавця.

Попереднику Раймунда Яроша, бургомістру Дрогобича Яну Нєвядомському, як представнику «старої» дрогобицької політичної еліти, котра не звикла до подібних методів впливу, було нелегко керувати містом. Тому готуючись до нових виборів у 1909 р., бургомістр Я. Нєвядомський не покладав надії на підтримку серед українських виборців. Проте вибори 1909 р. Ян Нєвядомський все ж таки програв молодому дрогобицькому політику та нафтовому магнату Раймунду Ярошу. Тогочасна преса подейкувала, що Раймунд Ярош прийшов до влади у нечесний спосіб, банально усунувши від влади більш чесного серед міщан Я. Нєвядомського. Згодом преса часто порівнювала урядування цих двох представників нової та старої епохи, зокрема в плані вкладання бюджетних коштів в надсучасні проекти, пов’язані з видобутком бориславської нафти та мінеральних трускавецьких вод. Сьогодні є всі підстави вважати кандидатуру Р. Яроша «вигідним політичним проектом» для польської національної громади в часі держави Габсбурґів, котра всіма можливими способами намагалась протидіяти силі Я. Файєрштайна.

Громадськість міста характеризувала Якуба Файєрштайна, як “анальфабета, який заледве міг поставити свій підпис”, чи як політика “позбавленого найпримітивніших ознак культури, людину уперту, неприступну для тих осіб, які виходили за межі його власного “Я”. Це була людина “темних авантюр”, які часто укривались його нафтовим капіталом, а відтак, рекламувались пресою, як заслуги. Володіючи значними капіталовкладеннями в бориславсько-урицькому нафтовому басейні, клан Якуба Файєрштайна, до якого входив також Натан Левенштайн, фактично утримував владу в м. Дрогобичі і його околицях. За їх клопотанням часто призначалися міські гласні, голова кагалу та інші посадовці, про що відверто, проте безпорадно, заявляла самбірська преса. Чиновників, які не задовольняли цю політичну партію, часто усували з посад. Місцева преса, поліція та податкова система станом на 1908 р. вже були в руках нової сили. У 1909 р. в дрогобицькій газеті “Тиждень” було опубліковано інформацію про те, що на засіданнях ґмінної ради, при вирішеннях бюджетних питань завжди панував незрозумілий суспільству дух Якуба Файєрштайна, “рука” якого впливала на всі прибуткові рішення урядників, незважаючи на те, що він не був бургомістром міста. Преса, однак, зуміла не побоятись такої антидемократичної системи в магістраті і відверто дорікаючи, називала політику Якуба Файєрштайна “індивідуалістичною” часто навіть при підтримці “karabinow mauzerskich”. Спонукання нафтовій корумпованій лотереї, а не справедливому нафтовому бізнесу, контроль за схемою фінансової монополії дозволяли групі Якуба Файєрштайна швидко змінити політичний баланс у місті, що, зрештою, завершилось кривавими виборами у 1911 р. Зауважимо, що ще у жовтні 1895 р. відомий економіст та аналітик нафтового бізнесу Станіслав Щепановський застерігав економічну еліту Дрогобицько-Самбірського регіону, що слід забезпечувати стабільність та контроль за цінами на місцеву нафту, оскільки “від її сталості залежить чи буде промисловість – промисловістю, а не – лотереєю”. Боротьбу за чесну лотерею, і як писала новим месією для громади став Р. Ярош, енергійний християнин з унікальним набором мотивів для співжиття з різними «станами» суспільства.

Ян Нєвядомський помирає в кінці серпня 1914 р. З настанням цієї тривожної для всього міста новини новий бургомістр Раймонд Ярош зібрав членів ради магістрату на поминальну нараду, присвячену пам’яті Яна Нєвядомського, якого було пом’януто хвилиною мовчання. Згодом Раймунд Ярош виступив з короткою прощальною промовою, в якій перелічив чималі заслуги свого попередника перед громадськістю міста. Було висловлено співчуття родині Нєвядомських та прийнято рішення, що в разі згоди родини Нєвядомських магістрат повинен повністю профінансувати похорон відомого політика та підприємця. Під час похорону Я. Нєвядомського зібрався кількатисячний супровід трьох національних громад, які від костьолу Св. Бартоломія проводжали Яна Нєвядомського в останню подорож. В тій хвилі молодий Ярош виступив перед громадськістю: «ми будуємо культуру, запорукою якої є пам'ять про нащадків…». В 1937 р. подібні слова будуть проголошені під час поховання самого Яроша.

Отже, останнім бургомістром Дрогобича наприкінці «ери Габсбургів», а згодом і в часі Другої речі посполитої був Раймунд Ярош (роки життя 1875 – 1937). В основному Р. Ярош відомий, передовсім, як успішний підприємець, власник курорту Трускавець, президент міста в 30-х рр. ХХ ст. На відміну від майже всіх бургомістрів Дрогобича, про Р. Яроша нагромадилась певна біографічна література, зрештою, лише він удостоївся статті в польському біографічному словнику з усієї понад столітньої еліти триміста. Щоправда, період його діяльності до 1918 р. насвітлений в історіографії фрагментарно.

Р. Ярош народився 17 березня 1875 р. у невеличкому містечку Кальварії Зебжидовській в Малопольщі, в сім’ї повітового судді Рудольфа Яроша і Марії з Клименсевичів. Рано втративши батьків, він важко працював на місцевому ринку, підраховуючи кількість податкових бюлетенів за оренду торгових лавок. Згодом завдяки сестрі батька він вступає і навчається в Кракові, де успішно закінчує середню школу і факультет права Яґеллонського університету, в якому він знайшов вірних друзів та компаньйонів на все свої політичне та підприємницьке життя.

У 1898 р. Р. Ярош одружився з Еммою Зоеллнер, у костьолі міста Розвадова, що над Сяном. У їх подружжі народилось три сини Роман, Олександр, Станіслав, а також дочка Софія. Вдалось з’ясувати, що молодший син Станіслав трагічно загинув дитиною під час ІІ світової війни. Також відомо, що дочка Софія була одружена на відомому офіцері польського війська Єжи Богуцькому.

У 1899 р. Р. Ярош розпочинає трудове життя в Товаристві Взаємних Страхувань і в 1902 р. переїжджає з бідним сімейним бюджетом до Дрогобича. У 1905 р. він знайомиться Едмундом Крашевським відомим Львівським фінансистом, який позичає йому кошти на перші капіталовкладення для кредитування, згодом Р. Ярош очолює в Дрогобичі місцеву філію згаданого Товаристві Взаємних Страхувань, зосереджуючи увагу в основному на страхових акціях фірм нафтового промислу. Вибір молодого підприємливого страховика виявився вдалим: Ярош швидко розбагатів і став помітною постаттю на тлі місцевого бізнесового і громадсько-політичного життя, яке все більшу узурповувала не польська, а єврейська еліта, з якою він розпочав відверту боротьбу на акційних аукціонах. Невипадково Станіслав Славомір Ніцея називає країну в якій жив на той час Р. Ярош «країною щасливих випадків, а у житті тієї епох , вдале знайомство та особиста вмотивованість давала щасливі перспективи для кар’єри пересічного провінціала».

Невипадково Р. Ярош, був обраний до місцевої повітової ради, а в 1907 р. – до міської ради. У 1909 р. він очолив магістрат Дрогобича, якому був вірний протягом всього свого життя.

Безсумнівно, що Р. Ярош вповні скористався зі свого уряду, провівши в 1911 р. найбільш успішну підприємницьку акцію, коли йому вдалося утворити спілку яка очолювала управу курортом Трускавець. У 1928 р. керуючи цією спілкою він вдало Проводить аукціон і викуповує усі акції спілки стаючи тим самим єдиним 100 відсотковим власником курорту. Зусилля не були марними, позаяк курортне селище почало швидко розвиватися, перетворившись згодом на містечко-оздоровницю, відому у всій Центрально-Східній Європі і не тільки.

Вочевидь, до початку Першої світової війни бургомістра Яроша більше цікавили проблеми розвитку Трускавця, а не Дрогобича, в якому мешкала його сім’я. Так, ще у 1912 р. він збудував залізничну гілку Дрогобич-Трускавець, яка сприяла не стільки розвитку Дрогобича, як курорту (вдалось з’ясувати, що проекти залізничних вокзалів були однаковими). Трускавець безпосередньо був сполучений з такими великими містами, як Львів, Краків, Варшава, Познань та ін. Прокладений новий шлях з центру курорту до залізничного вокзалу дав можливість побудувати нові вілли. Новозбудовані зручні комунікаційні шляхи та вілли спричинили новий наплив курортників. Якщо 1910 року Трускавець відвідало близько 3500 гостей, то 1913 року зареєстровано понад 5 тисяч. Цього ж, 1913 року за великі успіхи розвитку курорту – особливо його лікувальної бази, президент Львова нагородив Трускавець еталоном пошани викарбуваний на срібній медалі.

Хоча, зрозуміло, що бургомістр піклувався і про Дрогобич, передовсім, про його благоустрій і про престиж міської влади. Незадовго перед початком війни була розібрана міська ратуша, яка знаходилася в аварійному стані і не задовольняла потреб міста з розвиненими промислово-фінансовими установами. На жаль, її не вдалося збудувати до початку війни і тривалий час посеред площі Ринок бовваніла не розібрана ратушна вежа, якої не торкнулася перебудова.

Саме в часі урядування Р. Яроша в Дрогобичі відбулася подія, криваві наслідки якої «прославили» місто на цілий світ. Про подію нагромадилась велика література, в тому числі й тогочасна, проте роль бургомістра в них на сьогодні все більш стає зрозумілою завдяки опублікованим в пресі Дрогобича та звітам засідань ґмінної ради магістрату. Зрештою відсутність в уряді бургомістра представників згадуваної корумпованої групи Я. Файєрштайна засвідчує крах програми узурпації влади. Р. Ярош скоріш за все очистив магістрат від кривавих кривдників, які свого часу допікали Я. Нєвядомському. Водночас Р. Ярош продовжував добру традицію українця бургомістра Дрогобича Ксенофонта Охримовича, залучаючи до уряду представників різних національних громад перш за все поляків і українців.

Особовий склад уряду Раймонда Яроша в Дрогобичі станом на 1911:

Заступник бургомістра: Марцелі Френкель
Асесор, 2-й заступник бургомістра: Ісидор Таубенфельд
Асесори: Кароль Арвай, Ян Яхно, Анджей Лобос, Маркус Штернбах
Секретар: Микола Кєдаш
Практикуючий концепт: Юліан Войтович
Офіціали: Адольф Нємцов, Ян Лялька,
Канцелярія: Іван Лялька, Ян Маріан Ґінтнер, Стефан Кушнір, Томаш Войєк
Касир: Микола Кулічко
Касир ліквідності: Леон Шуцманн
Контролер каси: Вінцент Фельнер
Інженери міста: Франц Єллонек, Ісидор Шульц
Директор газового управління: Іван Лауринов
Асистент інженера: Якуб Строчинський
Довірений маґістрату: Езехіль Шустер
Інспектори поліції: Якуб Метаномський
Міські лікарі: Еміль Тєґерманн (док. мед.), Оскар Гоффнер
Ветеринар: Володимир Чубатий

А також: 2 акушерки, 7 делегатів від передмість, 1 сержант поліції, 2 агенти поліції, 8 капралів поліції, 32 полісменів, 1 керівник пожежної частини, 2 капрали пожежники, 16 пожежників, 4 конвоїри, 7 патрульних, 4 двірники, 1 садівник, 1 візничий, 1 вартовий канцелярії, 1 машиніст, 1 слюсар, 1 майстер по газу, 2 кочегари, 11 лампадників, 7 нічних вартових, 7 водіїв, 3 лісничих, 1 доглядач цвинтаря, 1 кат (виконував функції вловлювача безпритульних собак).

Першу світову війну у 1914 р. уряд Р. Яроша зустрів у наступному складі:

Секретар: Микола Кєдач (док. пр.)
Комісар ради: Адольф Нємцов
Офіціали: Іван Лялька, Ян Маріан Ґінтнер, Стефан Кушнір, Юліан Войтович, Томаш Войєк
Касир: Микола Кулічко
Касир ліквідності: Леон Шуцманн
Контролер каси: Вінцент Фельнер
Інженери міста: Франц Єллонек, Ісидор Шульц
Асистент будівничого: Якуб Строчинський
Директор газового управління: Іван Лауринов
Інспектор з газу: Еліаш Шепф
Асистент інженера: Якуб Строчинський
Довірений маґістрату: Якуб Фель (док. пр.)
Міські лікарі: Еміль Тєґерманн (док. мед.), Оскар Гоффнер (док. мед.)
Ветеринар: Володимир Чубатий

Раймунд Ярош - власник курорту Трускавця і бургомістр міста Дрогобича Раймунд Ярош - власник курорту Трускавця і бургомістр міста Дрогобича
Раймунд Ярош - власник курорту Трускавця і бургомістр міста Дрогобича Раймунд Ярош - власник курорту Трускавця і бургомістр міста Дрогобича

В пресі 20-х рр. ХХ ст. часто згадується приїзд до Дрогобича рідного брата Раймунда Яроша професора палеонтології Яна Яроша, який допоміг Р. Ярошу глибше пізнати природні задатки Помярків. Вони часто виїжджали і ночували тут в 1919 – 1921 рр. Зрештою завдяки своєму братові Раймонд Ярош в кінці 30-хх рр. створив Природничий музей на Помярках, якому надав ім’я покійної дружини Емми Ярош. Мало кому відомо, що тут було зібрано унікальну колекцію видів флори та фауни. Реєстр цих експонатів засвідчив, що тут зберігалося 14, 5 тисяч метеликів та жуків, понад 1000 експонатів мінералів, кількасот посудин із рідкісними екземплярами грибів, моху і пор. Фонд Р. Яроша лише в 1936 р. закупив для музею понад 700 томів літератури з біології, медицини та курортної справи.

Відомо і про особисте милосердя Дрогобицького Бургомістра, котрий системно відкривав сиротинці та роздавав особисто милостиню. У 1918 р. Р. Ярош засновує фонд милосердя Дрогобича. Цікаво, що кожного року в місті Дрогобичі поблизу пам’ятника А. Міцкевичу стояла спеціальна будка у якій від цього фонду волонтер роздавав кожному бідному по 1 злотому з рахунку Р. Яроша. За такі кроки «не прихованого» піару місцева преса і громадськість «Триміста» полюбила Р. Яроша до кінця його життя. У цьому контексті особливе піднесення спостерігається у 1934 р., коли на кошти фонду Р. Яроша в Дрогобичі було відкрито шпиталь для душевно хворих.

У своїх спогадах про міжвоєнний Дрогобич, дрогобицький єврей Ісаак Авіґдор, син дрогобицького равина писав: «Ярош часто бував у нашому будинку, і кожного літа мій батько Якуб Авіґдор отримував від нього безплатні білети та путівки до курорту Трускавець, які призначались для равинів, студентів юдаїзму, а також бідних євреїв. За час 20-ти років праці мого батька яко равина Дрогобича, тисячі єврейських хворих скористалось цим безоплатним подарунком мого батька та його приятеля Яроша».

До всього Р. Ярош завжди був видним педантом, завжди одягнений у вишуканий одяг та взуття, від відомих варшавських та французьких модельєрів.

Впродовж 1922 – 1927 рр. Р. Ярош особисто стежив за виконанням проекту відбудови дрогобицької Ратуші. Відтак дрогобицький архітектор Францішек Єлонка, який роками працював з Р. Ярошом в магістраті Дрогобича, особисто звітував бургомістру.

У 1932 р. ґмінна рада одноголосно прийняла рішення про обрання Р. Яроша президентом міста Дрогобича, надавши йому, у якості подарунку земельний пляц по вул. Панській в Дрогобичі, де неподалік знаходився його славнозвісний палацик-вілла збудована ще до Першої Світової війни. Варто зауважити, що Р. Ярош також володів кількома віллами і в Трускавці, в яких часто приймав відомих відпочиваючих з усього світу.

Вдалось віднайти унікальні фотографії 1921 р., коли в середовищі урядницької еліти, адвокатів, фінансистів та добрих колег Р. Ярош організував товариство мисливців під назвою «Dzik».

У 1933 р. Р. Ярош ствердив програму розвитку реклами курорту спрямовану для удоступлення відвідувачам міста елементарної інформації про місто і курортне середовище. Невипадково першим кроком стала публікація у 1933 р. першого ілюстрованого путівника по курорту Трускавець та його околицях з відповідними картами, інформацією для проживання, транспортні сполучення та ін. До видання цього путівника долучився головним чином син Раймунда Яроша Роман. Цікаво, що тут вперше було опубліковано докладний показник приросту відвідувачів за період 1922 –1931 рр. Як виявилось чисельність відпочиваючих збільшилась з 4903 курортників до 14659., тобто втричі.

У 1935 будучи надто хворим, аби управляти всіма справами Р. Ярош дарує Трускавець своєму синові Роману. Цього ж року Р. Яроша особисто відвідав президент Естонії Констанцій Пієста, який привселюдно оголосив нагородження Раймонда Яроша естонським орденом Св. Хреста з орлом другого класу.

У 1936 р. в Трускавці друкується «Одноднівка трускавецька» ("Jednodniowka truskawiecka") – збірник праць науково-популярного характеру присвячений 25-літтю діяльності президента Дрогобича Раймонда Яроша. Цей проект організував комітет громадян міста Дрогобича та Трускавця. Дрогобицький лікар Максиміліан Курцрок, який очолював у різний час дільниці бальнеології в Трускавці, опублікував цікаве інтерв’ю з бургомістром, про його життя та діяльність, під загальною назвою: «Я все здобував важкою працею…».

По смерті Раймунда Яроша преса освятила його подружжя з Еммою символом шляхетності і багатства, постійної праці та християнської моралі. Анджей Хцюк, знаний редактор часопису «Zdroje truskawieckie» писав: «Хвилина мовчання настала на дрогобицькому ринку, який завмер у роботі, часі, споглядаючи у минуле очолене великим презелентом міста».

Численний аналіз пресового матеріалу сьогодні дозволяє констатувати що Раймунд Ярош був символом культурного процвітання «Триміста», невипадково громади Дрогобича, Трускавця та Борислава після його смерті назвала його іменем усі головні вулиці. Раймонд Ярош зупинив агресію нафтових кланів і змінив ментальну сутність «Триміста», культурні надбання, якого досі витримують випробування часом.

На фото: власник Трускавця та бургомістр Дрогобича Раймунд Ярош – офіційний портрет; під час полювання поблизу Трускавця; під час зустрічі з американським послом в Польщі (1931); Ярош в товаристві свого сина Романа, генерала Тадеуша Піскора та його дружини Марії під час їхнього відпочинку в Трускавці(1930); курортний парк Трускавця в 1930-х.

Богдан Лазорак,
викладач кафедри всесвітньої історії
історичного факультету ДДПУ ім. І. Франка

Про добро та зло – велике та мале

Днями українці відзначали “помаранчеву” дату – сьому річницю подій, які круто мали змінити життя простих людей. На краще, зрозуміло. Позаяк Помаранчева революція бажаного результату для простих громадян нашої держави не принесла, то й святом річницю подій на Майдані вважає мізерна кількість українців. Відзначити дату до столиці цьогоріч їхали хіба вже ті, для кого “помаранчева” революція стала символом і має якесь магічне значення.

Разом нас багато

помаранчева революція Події семирічної давнини звели на трон нових лідерів. Крім “царів” нова керівна формація держави обросла новими “князями” й “боярами”. На очах у простого народу “двір” нового правителя багатів, а простий люд ставав щораз більшими злиднями. Українців заколисували обіцянками про курс на “європейський вектор”, перспективу життя, де понад усе є “демократичні цінності”, іншими байками. Але обіцяного не сталося, люди на яву бачили зовсім інше – багаті ще більше багатіли, а бідні ледве зводили кінці з кінцями. Зовсім дивно поводився й “цар”: злочинці у тюрмах не сиділи, як було обіцяно, їх, натомість, нагороджували орденами й медалями, робили “героями” України.

Наступні вибори до найвищого законодавчого органу нашої держави мали уже нових фаворитів, лозунги були уже також іншими. Українців закликали об’єднатися бо “бандити знову рвуться до влади”. Новим силам не дали розгорнутися, бо ті “розпорошували” нашу міць, побороти ворога обіцяли спільно – партійними блоками й мегаблоками. Але дива знову не сталося – життя простих людей яким було, таким і лишилося, багатіли лише ті, у кого були нафта й газ, фабрики й заводи, хто вмів іншим способом “крутитися”. Оточення “царя” нахабно зосередило в своїх руках важливі вузли життєдіяльності країни й розбрелося по інших блоках, амбітніші з них створили свої партії . Сам правитель зовсім втратив рейтинг, хоч для окремих збідованих українців він і далі залишався символом нації, виною невдач котрого бачили в його оточенні. Було очевидним: на наступних виборах президентом йому уже не бути.

Між “Ю” та “Я”

Президентські вибори 2010 року мали двох фаворитів – “біло-синього” Віктора Януковича та “помаранчеву” Юлю Тимошенко. Хоч окремі українці й далі вірили невдасі Вікторові Ющенку, а інші бачили главою нашої держави радикальнішого Олега Тягнибока, основну масу “свідомих українців” поволокли за “спасителькою нації” Юлею. Визнаючи для ока промахи й невдачі “леді Ю”, агітатори, котрі називали себе “національно-демократичними силами”, переконували, що треба голосувати за “менше зло”, бо інакше – крах Україні.

Але цього разу Україна більшістю голосів обрала Віктора Януковича, котрий ще якихось п’ять літ тому для значної кількості людей на тлі “помаранчевого” Віктора Ющенка був “страшилкою”. Не допомогли ані обіцянки про “світле майбутнє” з жінкою-президентом України у “спільному європейському домі”, ані лякання про “загибель нації” у разі обрання президентом “донецького” Віктора Януковича, ані переконання “ще раз повірити” тим, хто стояв на Майдані. Україна мала нового керівника – “біло-синього” вихідця з шахтарського Єнакієва.

Час збирати каміння

Чому так сталося, що навіть у Галичині велику кількість голосів на президентських виборах здобула людина, котра, начебто, “не вписувалася” в ідейні переконання “західняків” і не мала в своїй виборчій програмі чогось такого, чим могла би привабити жителів цього регіону? Однією із причин могла бути здатність українців до експериментів – наступний вибір робити на противагу попередньому. Доказом цього є хоча б вибори мерів у містах нашого регіону. Іншою причиною є, безумовно, розчарування в тих, кому так вірили й на кого покладалися. Тут аргументів є більше, аніж достатньо. Це і вихідці з оточення Ющенка, котрі захопили свої частки поділеного “короваю”, спеченого на “помаранчевому” весіллі , це і Юлині “лозинські”, котрі свою частку “короваю” – лісові угіддя й інші багатства – силою “успадкували” від народу, це і ті, хто вдовольнився крихтами, що впали з весільного столу – лідери міні– і мікропартій без самих партій, керівники нових проектів, що вписалися у нові державні та комерційні структури, інші пристосуванці, що знаходять собі місце під сонцем при будь-якій владі.

Але чи не найвагомішою причиною зміни у нашій державі її керівництва з неочікуваним для багатьох результатом було те, що українці починають самостійно мислити й тверезо аналізувати ситуацію. Назовні випливають щораз свіжі факти діяльності колишніх лідерів Майдану, не кажучи уже про “польових командирів”. Волосся дибом стає не стільки від фінансових афер, скільки від злочинів проти українців й людства загалом. Можна сперечатися, наприклад, існував “свинячий” грип насправді чи це була велика світова афера задля збагачення, але факт спекуляції навколо нього в Україні просто шокує. Тодішній керівник українського уряду Юлія Тимошенко просила у держави мільярд (!!!) гривень, начебто, для боротьби зі “свинячим” грипом. Верховна Рада України урізала непомірні апетити прем’єрки, але виділила, усе-таки, “для спасіння української нації” 600 тисяч – за ці кошти були куплені вакцини.

А тепер про наслідки діянь “меншого зла” у цій лише справі: з усіх вакцин, куплених за гроші злиденного українського народу, було використано лише близько десяти їх відсотків. Інші ж треба було утилізувати, а для цього ще пішли немалі кошти. Мало того, ті, хто мав нещастя рятуватися від “свинячого” грипу заморськими вакцинами від Юлії Тимошенко, за інформацією українських медиків, хворіли невідомими хворобами. Як твердять окремі авторитетні представники вітчизняної медицини, виготовлені за кордоном й завезені в Україну вакцини від так званого “свинячого” грипу є біологічною зброєю для знищення кількості населення на землі. Це є втіленням теорії “золотого мільярда”, за якою наша планета, нібито, є перенаселеною, тому треба зменшити кількість людей на планеті. Разом з тим, так звані “пташині”, “свинячі” та інші афери є проектами для збагачення окремих світових кіл та їх представників у країнах “третього сорту” під покровительством Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ). Аргументом для доказу є хоча б факт, що “пташині” й “свинячі” афери, чомусь, оминули Білорусію…

Українці, котрі здатні мислити не шаблонно, ділячи усіх лише на “своїх” та “ворогів”, починають усвідомлювати, що “райський куточок” з його “демократичними цінностями”, куди Україну заманюють у якості борошна для нового весільного “короваю”, є нічим іншим, як новим імперським утворенням, проти якого колишній Совєтський Союз – дитячий садочок. Бал там правлять уже не моральні цінності, як за всіх часів, навіть за совєтських, у нашій Неньці-Україні, шанують там не батька й матір та Господа Бога, а “його величність” євро. За “демократичні цінності” там мають пропаганду й навіть возвеличення збочених схильностей, звичними там є аборти й евтаназія, храми там порожні, їх приміщення продаються за безцінь.

На жаль, цей “привид бродить Європою”. На нещодавніх виборах у Польщі значну частину голосів здобула відверта антихристиянська сила, метою якої є, у разі абсолютної більшості у сеймі, зняти в державних приміщеннях усі хрести. В Україні також потрохи вводять елементи для “європеїзації” громадян. Наприкінці вересня, зокрема, у Верховній Раді більшістю депутатів був прийнятий законопроект за № 8507 «Про документи, що засвідчують особу і підтверджують громадянство України», який передбачає введення в Україні на вимогу Євросоюзу біометричних паспортів. Проти такої новації виступили правозахисники та більшість церков України, адже це є початком дистанційного контролю людиною. З точки зору Церкви біометричні паспорти є першим етапом чіпування людини, а в Одкровенні Івана Богослова воно є передбачене як одна з ознак останніх часів та приходу Антихриста.

Прийнятий 257-ма голосами народних обранців закон про фактичний початок чіпування в Україні ветував Віктор Янукович – “більше зло” для багатьох українців, тих, кого так ваблять європейські “демократичні цінності”. У разі прямування шляхом “меншого зла” Юлії Тимошенко чи подібних “провідників”, Україну, таки, втягнуть у “спільний європейський дім” з його масонськими проектами для знищення справжніх людських цінностей – спільною армією, єдиною штучною вірою, грошами, іншим…

Сумно аж за край

Нещодавно у Верховній Раді 238-ма голосами наших обранців скасовано квоти на українську музику в музичних програмах та зменшено на національний аудіовізуальний продукт – з 50-ти до 25 відсотків. Навколо цієї події розгорнувся шквал критики, обурень та емоцій під загальним контекстом – “наступ на українське”.

Справді, дивна ситуація склалася в Україні: народ, який склав понад 300 тисяч (!) пісень різного жанру, слухає зі своїх “брехунців” іншомовну “попсу” й дивиться по телевізору шоу за участю гастролерів з інших держав, що пропагують чуже, не наше. То яка ж причина такої ситуації? Невже лише одне бажання – знищити українську мову й нашу пісню?

Насправді, серед причин того, що коїться на медіа-ринку, є одна проста й банальна: музичний харч, як і будь-який інший, споживають ті, кому він смакує. Інша річ, яким чином у людини розвивається смак. А так само важливо, чи є в достатній кількості вишукана їжа, щоб людина не втратила апетиту й не посмакувала що-небудь, аби “напхатися”. Чи багато є, для прикладу, добрих українських пісень, складених, як не за останній рік, то хоча б за останні десять років? Чи знаєте таких можновладців, що за них “розпиналися” у час виборів наші “націонал-демократи”, котрі вклали гроші у розвиток українського медіа-простору, а не в інший прибутковий бізнес? І насамкінець: хіба не самі українці плюють на рідну мову й топчуть українську пісню? Для прикладу, у тому ж Трускавці, де, буцімто, керують “демократи”, представники яких тепер при владі, усіляко сприяють процвітанню в місті іншомовного продукту, натомість тричі намагалися прогнати бандуриста, що співав українських пісень в курортному парку.

Зрештою, так було завжди, і так буде: попит регулює пропозицією. Хто заважає українцям бойкотувати радіо– й телепередачі й не вмикати “зомбоскриньку”?

Василь Кирилич,
газета "Франкова криниця Підгір’я"

Голодомор: комуністи мають відповісти…

голодомор Наша планета зробила черговий оберт і знову наблизила нас до осені - тієї пори, яка завжди була для хліборобів порою нового врожаю й нової певності за майбутнє.

Для тих, кого ми сьогодні вшановуємо, осінь 1932-го розверзлася прірвою смертельного відчаю й безнадії. А землю, яка могла б прогодувати мільйони, почали вкривати трупи скоцюрблених від голоду. Вічна їм пам'ять і Царство Небесне! Хай наситить їх «хліб життя», завдяки якому вони ніколи не голодуватимуть; хай напоїть їх небесна вода, після якої вони не матимуть спраги повіки!

Віра наша дає нам певність, що з душ невинно убієнних стерто земні муки й відновлено Божу справедливість. А нас - тих, що зосталися у цій земній долині печалі, - й надалі терзають гіркі запитання. Адже нам, здається, ніколи не буде зрозуміло, для чого вони пережили такі страхітливі муки. До того ж учинено їм подвійну кривду, бо їхню трагедію так довго замовчували, а то й заперечували, що навіть чимало нащадків увірувало, що її взагалі не було. То чого очікують від нас душі невинно убієнних сьогодні?

Хтось із нас напевно скаже: «Справедливої відплати». Але ми всі розуміємо, що в живих уже немає ні замовників злочину Голодомору, ні його виконавців. Та й чи справді ми віримо, що душі жертв, ніби привиди з фільмів жахів, не заспокояться доти, доки не побачать у пеклі своїх мучителів? Важко було б собі уявити, щоб мученики Голодомору, сидячи одесную Небесного Отця, потребували нашого мстивого гніву.

Хтось інший із нас може уточнити: «Потрібне засудження злочинної системи». І з цим я цілком згоден, бо сам бачу, що ностальгійні портрети кривавого вождя могли з’явитися лише тому, що злочини комунізму не було ні засуджено, ні спокутовано.

Отже, сьогодні, в день ушанування жертв Голодомору, скажімо собі беззастережно: будь-яке ностальгійне загравання зі страхітливими тоталітарними ідеологіями минулого – передусім фашизмом та комунізмом - є зневаженням мучеництва їхніх жертв і прокладанням шляху до нових злочинів. І перш ніж комунізм, поряд зі своїм братом-близнюком - нацизмом, - буде проклято в офіційному вироку, хай буде він навіки засуджений нашим розумом і нашим серцем.

Засудження комуністичної системи нам потрібне не для того, щоб виправити минуле, - втраченого вже не повернеш. Воно потрібне нам для оберігання нашого майбутнього, щоб сатанинське минуле не проросло в ньому знову. Але що ми маємо засудити в комунізмі, щоб нас не терзали його метастази, а душі убієнних відчули, що їхня жертва була недаремною? Яке будяччя повинні ми виполоти зі своєї душі, щоб не бути більше носіями гріха комунізму?

Передусім остережімо себе від спрощення. Так, комуністичні кати, як і кати нацистські, мали свої конкретні імена, національність та партійні квитки. Вони мали матерів, молоко яких вони збезчестили, і мали дружин чи дітей, любові яких були негідні.

Але одна річ - покарати винуватців комунізму, а інша - подолати його злоякісні пухлини, що причаїлися в нас самих. Подолання комунізму - це не «полювання на відьом», у якому мисливець виступає з позиції праведника. Критично подивімось і у свій бік: чи можуть бути суддями ті, хто вільно чи невільно цю систему підтримував? Воістину не зможуть подолати гріх комунізму ті, що, навіть маючи «чисті» біографії, все-таки носять зерна комуністичного гріха в самих собі!

Більшовизм розпочинався з прагнення оберегти права простих людей і не допустити несправедливості щодо них. Він розпочинався з праведного гніву, викликаного як кривдою з боку багатіїв, так і безкарністю злочинців. Але щоб досягти своїх прекрасних цілей, більшовизм пропонував, здавалося б, прості «рецепти»: уневажни ти право власності, перерозподілити награбоване, відповісти насильством на насильство, відкинути Божі заповіді як застарілі «вигадки попів».

Люди були співтворцями комуністичної системи, бо вважали виправданими і знищення «буржуїв» чи «куркулів», і «войовниче безбожництво», і боротьбу влади з «ворогами народу». Кожна рука, піднята для схвалення дій влади, була цвяхом у тіло розп'ятого народу. Кожне замовчане слово протесту оберталося співучастю в злочині. Кожен начебто виправданий, а тому неподоланий страх «маленької» людини зливався в одну величезну повінь жаху, яким повнилась скривавлена територія комуністичного експерименту.

Чи подолані ці ілюзії, які, обіцяючи визволення людини, обернулися трагедіями ҐУЛАҐу й Голодомору? Нинішні реалії засвідчують, що ні. Сьогодні кривда від новітніх нуворишів знову зашкалює, що робить бунт проти них виправданим і майже неминучим. І, відповідно, давнє ідеологічне «будяччя», зазнавши належних метаморфоз, знову пишно розцвіло в наших душах.

Тому кожен, хто закликає до зневаження Божих заповідей сьогодні, обіцяючи встановлення Божої справедливості завтра, насправді лукавить і зводить людей на манівці. І доки ми не зрозуміємо, чому насильницький бунт більшовиків не вивільнив, а закабалив людину, доти не сміємо розпочинати новий цикл гніву й насильства. Бо єдиний бунт, що милий Господу, - це бунт людини проти її власної готовності колаборувати зі злом і його в своєму серці відтворювати. Ісус, напевно, сказав би: «Не те кривдить вас, що дістає вас іззовні; а те кривдить вас, що породжене демонами вашої душі». Ось чому, поминаючи сьогодні невинних жертв Голодомору, дивімося в самий корінь проблеми цього злочину. Й відкриймо свій слух до голосів мучеників Голодомору, якими вони могли б звернутися до нас сьогодні.

«Я – бідна селянка. Я вмерла, бо той чоловік, що відібрав у мене останній харч, боявся піти проти волі свого начальства. Тому кожен, хто сьогодні чинить кривду з чийогось наказу, розпинає мене на хресті голоду знову».

«Мене назвали «куркулем» і «ворогом народу». Майно моє відібрали і всю мою родину прирекли на голодну смерть. До того ж кожен, хто побажав, міг зневажити мою людську гідність і потоптати мою честь. Тому кожен, хто сьогодні мітить ярликом «вороги» якусь групу людей, топче їхні людські права й проголошує їх гідними нашої зневаги, знову ставить тавро на моє стражденне чоло».

«Мене, малу дитину, позбавили життя, бо відібрали те, що їм не належало. Тому кожен, хто сьогодні відбирає в інших те, що йому не призначено, - чи то у вигляді хабара, чи позбавлення пільг, чи заниження зарплати, - позбавляє мене життя знову»...

Продовжити низку таких пересторог та озвучити голоси, що їх могло б почути наше сумління, - наш обов'язок сьогодні. Адже Голодомор починається з того «будяччя», яким засмічена людська душа і яка заглушає чисту пшеницю Божого Слова.

Тим, хто сьогодні сидить біля Господнього престолу, достеменно відомо, яким раєм була би Земля, якби люди жили за Божим законом. Вони знають: порушення цього закону справді спричиняє небесну кару, але не тому, що цього хоче безжальний Небесний Суддя, а тому що люди самі готують собі погибель. Чи ж не тому дві тисячі літ тому цей Суддя і послав на Землю Свого Сина, щоб спасти людей від демонів їхнього єства?

Отож, наше земне завдання - не лише просити Бога, щоб невинно убієнні в часи Голодомору довіку перебували з Богом у Його Царстві, а й зробити все від нас залежне, щоб не наблизилась нова мука до тих, кому випало жити на цій Землі сьогодні.

Бог обіцяв записати у наших серцях Свій одвічний і праведний закон. Він не зможе цього зробити, доки ми ці серця перед Ним не відкриємо. Ми вшануємо жертв Голодомору лиш тоді, коли не дозволимо собі ставати творцями пекла у своєму краї.

Мирослав Маринович,
тижневик «Каменярі»

Давній Трускавець: який він?

Historia est magistra vitae. Так говорили стародавні римляни і вони мали рацію, адже історія дійсно є вчителькою життя. Та, на жаль, Україна і мала, і має величезні проблеми із тим, що називається "об’єктивна та неупереджена історія". Приклад із новітніми книгами з історії нашої держави для ХІ класу більш ніж показовий. Як і досі не вдається нашим історикам-науковцям отримати доступ до всіх архівів СБУ та МВС, де можна було б дізнатися багато цікавих речей.

Та для кожного історія держави розпочинається з історії рідного краю, рідного міста чи села. Яким був давній Трускавець, що необхідно зберегти і залишити нащадкам, як донести історію для учнів шкіл, як прищепити любов до краєзнавства? На ці та інші питання спробували відповісти учасники науково-практичної конференції, котра проходила 23 листопада на базі НВК "СЗШ № 2-гімназія" в Трускавці. Організатори заходу на тему "Історія міста Трускавця. До проблеми методики викладання теми "Наш край" на уроках історії України" – історичний факультет Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Я. Франка та відділ освіти Трускавецької міської ради. Окрім викладачів педуніверситету та вчителів історії шкіл Трускавця на конференції побували учні ХІ класу, краєзнавці, працівники музеїв міста.

Леонід Тимошенко На початку конференції декан історичного факультету ДДПУ професор Леонід Тимошенко коротко розповів про істфак, його історію (історичний факультет в Дрогобичі діяв з 1940 по 1959, а був відновлений у 1992 році), сьогодення (4 кафедри на факультеті IV рівня акредитації, потужний професорсько-викладацький склад), про добре реноме в світі історичної науки (тісні зв’язки "від Парижа до Волги") та про краєзнавчу роботу, котра бурлить в науковому середовищі істориків Дрогобича (часописи "Старожитності Дрогобиччини", ряд наукових збірників, монографії та актуальні дослідження, готується потужний збірник з історії Самбора та Самбірщини тощо). "Тільки тоді факультет буде успішним, якщо працюватиме як наукова інституція", - завершив вступне слово до учнів-випускників Леонід Володимирович, а згодом перейшов до короткого викладу цікавої теми "Найдавніший Трускавець у світлі писемних згадок, легенд і артефактів". 1427 рік – саме таку дату вважає цей солідний науковець відправною точкою історії тогочасного села, котре було у приватному володінні Коритка. На це є підстави, про це свідчать документальні джерела, зокрема, за даними польського історика Оскара Галецького про з’їзд червоноруської шляхти саме в цьому році (тоді вперше згадується Трускавець). На межі XV – XVI століть Трускавець перейшов із приватної власності в державне володіння, став належати до дрогобицького староства. Торкнувся професор і питання походження назви міста-курорту, це є тема окремої статті. Також Леонід Тимошенко висловив обурення, що виходять псевдоісторичні книги, як вийшов про Трускавець сумнозвісний фоліант авторства "літописця В’ячеслава", котрий виводить назву поселення від … етрусків.

Багато спогадів про минуле нашого краю виходить у Польщі, інколи ці публікації носять навіть антиукраїнський характер, натомість українці майже не видають таких спогадів і це теж проблема. Леонід Тимошенко одну із книг, котра вийшла нещодавно в Польщі, продемонстрував присутнім – це "Учні Шульца" авторства Вєслава Будзинського. Активно діє в Польщі і Товариство Дрогобицької землі.

Наступні теми доповідей, викладених в науково-популярній формі, були такими: "Соціально-правове становище жителів Трускавця у XV – XVIII століттях" (Ігор Смуток), "Церкви Трускавця у ІІ половині XVІІ – І половині XІХ століття" (Юрій Стецик). "Раймунд Ярош – власник Трускавця і голова міста Дрогобича" (Богдан Лазорак), "Визвольний рух у Трускавці та його околицях" (Василь Ільницький), "Методичні засади краєзнавчих досліджень (на прикладі Трускавця та його околиць)" (Світлана Біла). Ми не зупиняємося детально на тому, що розповіли провідні науковці історичної науки Дрогобича в цих своїх виступах, бо нами досягнуто домовленості про розширені публікації вищезазначених матеріалів у нашому виданні, котре пропагує знання трускавчанами історії свого краю. Коротко скажемо лише найцікавіше: у Трускавці були дві церкви, святого Миколая та Пресвятої Трійці, місцезнаходження другої досі невідоме; з 1843 по 1904 роки церква Миколая не мала статусу парафії, а була капеланією; Трускавець може гордитися не лише знаменитим Романом Різняком-Макомацьким, а й головою Дрогобицького районного проводу ОУН-УПА Володимиром Данилишином та головою Турківського районного проводу Романом Габшієм; в XV столітті війт Трускавця іменувався тивуном або ватаманом, а дещо привілейованішими від сільського господарства заняттями були млинарство, корчмарство, котре перебувало в руках євреїв, та служба у королівському війську ("вибранці"); досить неспокійним періодом для Трускавця були роки 1620 – 1720; прізвища, котрі зустрічалися у Трускавці в XVII столітті, майже не зустрічаються у XVIII – ХІХ століттях. Надзвичайно цікавою була розповідь про власника Трускавця Раймунда Яроша, тим більше, що поєднувалася вона з коротким слайд-шоу давніх фотографій.

Кілька слів на завершення зустрічі сказали і вчителька історії СШ № 3 Тетяна Богуцька та відомий краєзнавець Микола Іваник, котрий, зокрема, висловив сподівання, що у Дрогобичі та Бориславі підтримають проект "Знані українські родини", а газета "Джерела Трускавця" готова надати шпальти для публікацій на цю тематику. Завершилася зустріч істориків у неформальній обстановці за горнятком кави. Продовження теми студій над історією Трускавця читайте в наших публікаціях у грудні.

Володимир Ключак

У Трускавці продовжують відстрілювати собак

У середу, 23 листопада, у Трускавці знову здійснювали відстріл собак, причому забороненою речовиною – діталіном. Про це нас поінформували представники Товариства захисту тварин у Трускавці. Відстріл здійснювався мешканцем Борислава на території поблизу Стебницького кільця (перехрестя вулиць Стебницької, Стуса, Мазепи та площі Чорновола) приблизно о 7.30 23.11.2011. Представниця Служби захисту тварин п. Лідія Крамар одразу ж повідомила про інцидент у міський відділ МВС, проте правоохоронці не поспішали виїжджати на місце події. Інформацію про випадок отримали і в міській прокуратурі. Поінформовано львівську обласну організацію товариства захисту тварин. Вилов собак здійснювали в четвер, 24 листопада – по вулиці Сагайдачяного.

Відлови та відстріли собак у Трускавці тривають вже довший час, проте особливо небувалого розмаху нищення бродячих та господарських собак набрало в місті після приходу до влади міського голови Руслана Козира. Тільки в 2011 році представники захисту тварин зафіксували понад півтора десятка випадків вилову та відстрілу собак гицлями зі Львова, Борислава та інших міст.

Нагадаємо, що Прем’єр-міністр України Микола Янович доручив МВС «жорстко припиняти» випадки знущань над тваринами, про що повідомила прес-служба Кабінету Міністрів України. Глава Уряду вимагає застосовувати всі можливі правові механізми як для профілактики, так і для покарання осіб, причетних до жорстокого поводження з тваринами.

Також Прем’єр-Міністр Микола Азаров доручив керівникам відповідних центральних органів виконавчої влади та головам обласних державних адміністрацій провести консультації з громадськістю щодо вирішення цієї проблеми, вивчити і використати міжнародний досвід з вирішення проблеми безпритульних тварин, залучити до роботи волонтерів та міжнародні профільні організації. Та у Трускавці до голосу громадських організацій чи до думки Служби у справах захисту тварин ніхто й не збирається дослуховуватися. Натомість є інформація про доручення від міської влади Трускавця "оформити по повній програмі" захисників тварин, котрі є найбільш активними. Це, зокрема, стосується пильного спостереження за захисниками, котрі займаються підприємницькою діяльністю.

Інформація про те, що в Трускавці відловлювали собак перед ХІ Міжнародним економічним форумом в середині жовтня 2011 року, облетіла всі місцеві та регіональні ЗМІ, за результатами вбивств собак організація захисту тварин звернулася навіть до прокуратури, проте всі спроби припинити масовий відстріл тварин у Трускавці наразі не привели до успіху.

Нагадаємо, що до Президента України Віктора Януковича зверталися і представники ряду організацій із Європи та світу, зокрема принцеса Майя фон Гогенцоллерн та відома актриса Бріджіт Бардо. Мова йде навіть про можливість бойкоту Євро-2012. І якщо на найвищому рівні влада прагне це питання вирішити в цивілізований спосіб, то у Трускавці собак і надалі продовжують відстрілювати отруйною речовиною діталіном. Готуючись до Євро та декларуючи про європейськість, трускавецькі владоможці діють по-азіатськи, займаються варварством, тихцем даючи добро та закриваючи очі на брутальне нищення собак.

Якщо влада Трускавця не припинить ганебну практику знущання над братами нашими меншими, то захисники тварин обіцяють поширити інформацію про звірства над беззахисними істотами в нашому курорті провідними європейськими мовами через мережу Інтернет. Звичайно, що "Трускавецький вісник" не стоятиме осторонь, ми готові у разі ігнорування проблеми владою міста навіть долучитися до акції заклику бойкоту Євро-2012. Та сподіваємося, що пан Козир та його чиновники дослуховуватимуться до пропозицій від трускавецьких захисників тварин.

Підготував Володимир Ключак
(за інформацією Товариства захисту тварин)

Східниця намагається навести у себе лад

Іван Піляк Нещодавно ЗМІ облетіла інформація - публікація на офіційному сайті Східницької селищної ради проекту рішення про надання інвесторові ТОВ «Владо» погодження на підготовку документів для отримання спеціального дозволу видобування мінеральних вод Східницького родовища викликала протест у частини депутатів. У цій же інформації йдеться про те, що східницькі обранці постали перед вибором: підтримати селищного голову й посприяти одному інвесторові в отриманні дозволу на користування надрами чи піти шляхом, який вони запримітили ще тоді, коли ліцензія була в МПП «Перспектива» (тобто створити КП, на балансі якого перебували б усі джерела мінеральних вод та свердловини)? Втім, у селищній раді Східниці вважають, що є три варіанти розвитку подій. Перший - надати погодження на підготовку документів для отримання спеціального дозволу на видобування мінеральних вод родовища КП «Східницькі джерела». Та цей варіант, переконані у Східниці, є невиправданим, адже підприємство не має ні нормальної матеріально-технічної бази, ані грошей для старту. Другий - розпорошити 38 джерел І18 свердловин серед різних власників. І третій - знайти одного потужного інвестора. То яким шляхом, швидше за все піде Східниця і як взагалі живе курорт сьогодні - про це у нашій розмові з селищним головою Східниці Іваном Піляком.

- Вода відноситься до загальнодержавних надр. І всі ми знаємо, що надра не приватизовуються, їх лише можна взяти в оренду для промислового використання чи лікування, - каже Іван Піляк. - А надкаптажні споруди, що над надрами, є власністю пана Романського (він свого часу купив їх у «Трускавецькурорту»), який втратив ліцензію. Проте свої надкаптажні споруди п. Романський ні не забирає, ні не продає, ні сам нічого не робить. Втім це його майно, наскільки я знаю, є під судовим арештом. Тож є сподівання, що це майно суд забере за борги, а відтак ми хочемо знайти інвестора, який би прийшов у наш курорт, вклав свої кошти і відтак працював, забезпечивши селище і гостей курорту вільним доступом до лікувальної водички та системною розробкою джерел мінеральних вод. Нам не потрібні лише голослівні декларації. Нам важливо, аби кожен працював. Якщо хтось має інші пропозиції - нехай прийде розкаже по пунктах, як їх реалізувати - подивимось.

- Східниця впевнено лідирує в питанні виконання бюджету, перевиконуючи його в півтора рази. Завдяки чому вдалось цього досягнути?

- Завдяки роботі з людьми. Нам держава залишила лише чотири статті, за якими можемо наповнювати свій бюджет. Серед них - туристичний збір, плата за оренду землі тощо. Тому працюємо з людьми, з підприємцями, переконуючи, що платити податки треба - за них ми зможемо бодай щось робити в нашому селищі-курорті. Сьогодні держава нам субвенцій не дає, заробляємо на себе самі. Бюджет Східниці невеликий - це 2 млн. 200 грн. (сьогодні - це вже 3 млн.) Проте, якби тенденція його виконання і перевиконання зберігалась і наступного року - було б дуже добре. Зрозуміло, що такі глобальні проекти, як будівництво очисних споруд ми не потягнемо. Але забезпечувати життєдіяльність курорту цілком реально.

- Ви - відкритий перед громадою?

- Знаєте, на державній службі я вперше, і це - щойно перший рік моєї роботи. Та перше, що я зробив після обрання мене головою - відкрив офіційний сайт Східницької селищної ради, на якому розміщуються усі рішення, доручення, регуляторні акти. Словом, усе, чим займається селищна рада. Зроблено це для того, щоб залишатись відкритими перед громадою, співпрацювати з нею. Щоб люди розуміли, обговорювали та давали пропозиції. По-іншому бути не може.

- Подейкують, що Східниця має намір від'єднуватись від Борислава і переростати в місто. Це правда?

- Ні. Звісно, такі пропозиції розглядались, але вони не на часі. До прикладу, наші попередники розробили нову експертну оцінку землі, а вже вводили її ми. І ось під час цього процесу було виявлено, що 94 гектари землі не попали під оцінку, хоча земельні ділянки, які там знаходяться, усі роздані під пансіонати. Сталось це тому, що ми не маємо кордонів Східниці, (тобто, воно практично Східницьке, а на папері - ні). Тож одним із варіантів вирішення проблеми Інститут землеустрою пропонував наступний - Східницю від'єднати від Борислава, приєднати до району, а відтак в межах району змінювати її кордони (згідно чинного законодавства в межах району так дії виконуються, не виходячи на Верховну раду) Або ж залишатись при Бориславі, та при цьому зміни в території населеного пункту мала б затверджувати обласна рада. Але, повторюсь, це питання зараз не на часі.

Розмовляла Марія Кульчицька,
газета «Вільне слово»

Ефективна співпраця зі Світовим банком, довіра споживачів – головні козирі КП «Дрогобичводоканал»

У нашому регіоні КП «Дрогобичводоканал» належить до числа тих небагатьох підприємств, які ще тримаються на плаву. Як це не дивно звучить для сьогоднішніх умов господарювання, але водоканал ще й розвивається. Вдалось зробити те, про що мріяло не одне покоління задіяних до водопостачання Дрогобича людей – у місті Котермака розпочалась планова заміна допотопної водяної мережі у центрі міста. Кредитні кошти освоюються вчасно, по-господарськи. Місто має надійне, цілодленне водопостачання. Але, але... Це аж ніяк не означає, що усе йде так гладко, як видається на перший погляд. У водоканалі є проблеми, вирішення яких залежить від споживачів - нашої законослухняності, сумлінності, обов'язковості. Цій темі й присвячена наша сьогоднішня розмова із керівником КП «Дрогобичводоканал», депутатом Дрогобицької міськради Романом Шагалою.

- Поясніть, будь ласка, чому у рахунках-квитанціях, які ми, споживачі, отримуємо для оплати за надані КП «Дрогобичводоканал» послуги, крім суми, яку маємо сплатити за воду та водовідведення, під графою «рекомендований аванс» вказується інша сума. Що це таке «рекомендований аванс»? Чому його маємо сплачувати?

- За законом, на початку кожного місяця наше підприємство виписує рахунки споживачам для оплати отриманих упродовж 30 календарних днів минулого місяця послуг. Розрахуватися із нами споживач, відповідно до того ж закону, повинен упродовж 20 днів наступного місяця за звітним. Іншими словами, за спожиту у листопаді воду та надані нами послуги із водовідведення ви повинні розрахуватися до 20 грудня. Рахунки на оплату надійдуть 4-8 грудня. Не має проблем із сумлінними споживачами: вони розраховуються відразу ж. Є й інша категорія людей, яка з оплатою не поспішає, але й не тягне. Орієнтиром для них є кінець місяця. Тобто розплачуються вони за отримані послуги упродовж ЗО днів поточного місяця. Що ж виходить? А виходить те, що увесь цей час ми забезпечуємо їх водою, надаємо послуги із водовідведення на кредитних умовах. Розрахуються вони аж наступного місяця. Це - якщо говорити про законослухняних споживачів. Але існує й інша категорія - це боржники. Ці люди тягнуть з оплатою по два-три, а то й більше місяців...

- Тепер зрозуміло, що це таке «рекомендований аванс»...

- Якщо говорити в цифрах, то рекомендований у грудні аванс складає 30% вартості спожитого вами в листопаді продукту КП «Дрогобичводоканал».

- По суті, це ніякий не аванс, а плата за реально отриману й спожиту послугу з 1 числа поточного місяця до часу оплати за отриманим рахунком, а це 15-20 днів.

- Саме так. Лише стараємось «підтягнути» споживача до реалій сьогоднішнього дня. Рекомендований аванс - це ніщо інше, як плата за отримані до 15-20 числа наші послуги з водопостачання та водовідведення. Рекомендований аванс, якби він сплачувався всіма, дозволяв би нам господарювати без форс-мажорних обставин і головного болю. Ми ж нічого зайвого не вимагаємо, не створюємо собі преференцій. Піти на цей крок нас змушують виписані законодавцем правила взаємин із ВАТ «Львівенерго». Зверніть увагу: вони відрізняються від правил здійснення платежів за воду. За спожиту електроенергію ми розраховуємось тричі на місяць: перший платіж, який приблизно складає 30% поточної місячної вартості, здійснюється. 10 числа. Другий - 20 числа. Третій - 30 числа. Різниця між першими двома й третім траншем полягає в розмірі платежу. 30 числа платимо за 40% спожитої електроенергії. Таким чином, наступний місяць починаємо з нуля - без боргу. Давно назріла потреба в тому, аби за такою ж схемою із нами розраховувалися споживачі води. Коли до цього дійде - потреба в авансових платежах відпаде.

- Що ще повинні знати споживачі?

- Як це не дивно звучить, але немало людей має сумніви - а чи не пропадуть, чи врахує водоканал сплачені авансованим платежем гроші у своїх наступних фінансових «операціях» із фізичними особами. Не пропадуть, усе враховуємо до копійки: платіжні операції здійснюються автоматизованою системою. Для найбільш недовірливих скажу ще й таке: копія здійсненого платежу залишається у вас на руках. Я дуже вдячний тим людям, а це приблизно 25 % споживачів, які стовідсоткове сплачують авансований платіж. Ці гроші - наші обігові кошти. Вони йдуть на забезпечення нормального ритму роботи, перекриття «дірок», які виникають після змін тарифних розцінок. Не всі знають, що із лютого ц.р. до теперішнього листопада плата за один кіловат електроенергії для нас зросла на 11, 7 копійки. Це означає, що в листопаді за електроенергію доведеться платити на 15,7% більше, ніж у лютому. Звідки взяти нам кошти? Лише за рахунок авансованих платежів вдається «вирулювати», тримати ситуацію під контролем. Хочу, щоб усі знали, що не про прибутки, красиве життя йдеться. Ми боремось за виживання. Нашими сьогоднішніми пріоритетами є податки, плата за електроенергію, зарплата людей.

- Чи завжди знаходите підтримку в київській місії Світового банку реконструкції й розвитку?

- Гріх скаржитися. Завдяки фінансовій підтримці Світового банку ми отримали можливість працювати над реалізацією п'яти дуже важливих для забезпечення життєдіяльності Дрогобича проектів. Дещо вже завершено. Завершуємо заміну водомережі на найбільш проблемних ділянках у центрі міста. Закупили лабораторію для пошуку прихованих втрат води. Усе це істотно полегшує нам роботу, дозволяє діяти ефективніше. Наш наступний крок - модернізація насосних станцій і свердловин на водозаборах «Гірне» та «Уріж». Також буде збудовано дві нові трансформаторні підстанції і встановлено систему автоматичного контролю за роботою технологічного обладнання. Майже одночасно будемо проводити заміну технологічного обладнання на всіх каналізаційних насосних станціях. А також здійснимо закупівлю за кредитні кошти двох нових екскаваторів. У київській місії Світового банку нам пішли назустріч, дали добро на проведення тендеру, придбання украй необхідних механізмів. Не так легко було переконати наших партнерів: придбання екскаваторної техніки не передбачалось, але до наших прохань таки прислухались. Вирішальним аргументом стали зекономлені на попередніх тендерах 1,5 млн. грн.

Олексій Дорофтей,
газета «Вільне слово»

Студенти попросили повернути електричку, подати воду та поставити смітники

17 листопада студенти України святкували свій День. Гамірно цього дня було й у Дрогобичі. Тож вітати найкращих серед найкращих влада міста Котермака вирішила днем пізніше - 18 листопада, після того, як студенти відсвяткували, відіспались...

У світлиці цього дня з найкращими спудеями міста спілкувались начальник відділу сім'ї і молоді ДМР Леєя Пашко та міський голова Дрогобича Олексій Радзієвський.

- Я добре розумію, що держава заборгувала перед молоддю по багатьох напрямках, - зазначив мер Дрогобича. - Не визначено, що студент має робити після закінчення ВНЗ. Це недобре. Мусимо повернутись до практики, коли молода людина повністю оточена увагою держави, отримує державні гаранти.

Розмовляючи зі студентами, очільник Дрогобича згадав свою молодість - це був 1967 рік. В той час, каже мер, існували закони, згідно яких жодна людина, жоден випускник не могли бути кинутими напризволяще.

- Командно-адміністративна система управління канула в Лету. Але мусимо пристосуватись до ринкових умов і напрацьовувати механізми, аби змінити ситуацію, що є сьогодні, кардинально, - додав п. Радзієвський.

Він також зазначив - хоч мерія Дрогобича законів, як Верховна Рада, не пише, але і на місці може допомогти своїм студентам. І запитав - а що їх хвилює, де треба допомогти?

Відповідей було небагато, але вони виявились надзвичайно «дорослими». По-перше, просили студенти, слід добитись, аби рейс електрички «Стрий-Самбір», який Львівська залізниця зняла як «нерентабельний», повернули. Адже добиратись додому у п'ятницю - це справжнє випробування: транспорту бракує, та й пільг студентських у маршрутках нема. По - друге, наголошували молоді люди, слід розібратись, чому у студентських гуртожитках, що на вул. Володимира Великого, на 8-9 поверсі нема взагалі ніякої води (холодна і гаряча - до 5 поверху, холодна - до 6-7 поверхів, на 8 і 9 поверхах труби «сухі»). І по-третє встановити у місті достатню кількість смітників. Олексій Радзієвський вислухав молоду генерацію і пообіцяв вжити заходів.

Разом з тим цього дня з рук мера отримали чудові книги-подарунки найкращі з найкращих - студенти, які виявили себе найактивнішими й найдостойнішими. Серед них: вихованці ДДПУ Ігор Гром та Марія Стецишин, вихованці Дрогобицького механіко-технологічного коледжу Галина Ковш та Андрій Бойко, вихованці медичного училища «Медик» Надія Кончаківська та Наталія Кисіль, вихованці Інституту підприємництва і перспективних технологій Олександр Сліпець та Сніжана Дикунчак, вихованці Дрогобицького нафтового технікуму Наталія Кірдяк та Марія Дуби, вихованці Дрогобицького державного музичного училища ім. В. Барвінського Віра Кулеча та Любомир Шишак, вихованці Дрогобицького політехнічного ліцею Анастасія Доліш та Віктор Яковлєв, вихоапнці коледжу статистики Ілона Гінайло та Марта Кінка, а також вихованці ВПУ-19 Світлана Дияк та Василь Прут.

Марко Лесь,
газета «Вільне слово»

Подбайте про захист свого житла

Відповідно до ст. 190 Кримінального кодексу України шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Якщо Ви власник квартири або відповідальний квартиронаймач, то ніколи не укладайте фіктивних шлюбів, не реєструйте на своїй житловій площі малознайомих осіб, незважаючи на матеріальну привабливість таких пропозицій, навіть якщо їх роблять Ваші близькі знайомі, працівники житлово-експлуатаційних організацій чи соціальні працівники.

Зберігайте свідоцтво по державну реєстрацію права власності на квартиру (частку) в надійному, недоступному для сторонніх осіб місці, відповідально ставтесь до зберігання Вашого паспорта, не забувайте перевіряти його наявність, навіть у тому випадку, якщо ним рідко користуєтесь, ніколи не віддавайте його в заставу.

У випадку підселення тимчасових мешканців у Вашу квартиру спробуйте докладно з’ясувати відомості про особи "квартирантів", виключіть можливість їхнього доступу до Ваших документів.

Пам’ятайте: раптове зникнення Вашого паспорта чи свідоцтва про державну реєстрацію права власності на квартиру може бути показником підготовки до заволодіння Вашою квартирою!

Будьте уважні, якщо малознайомі люди наполегливо пригощають Вас спиртним, чи іншими способами намагаються зблизитися з Вами, пропонуючи при цьому ознайомитися з якимись документами, чий зміст Вам незрозумілий.

Ніколи не розписуйтесь в документах, якщо повною мірою не розумієте їхнього змісту!

Регулярно перевіряйте в житлово-експлуатаційній організації стан Вашого фінансово-особового рахунку на квартиру.

Якщо за якимись ознаками Ви почали здогадуватися про спроби заволодіти Вашою квартирою (або квартира протизаконним способом вже відчужена шахраями), терміново зверніться із заявою про це в органи внутрішніх справ або прокуратури за місцем проживання.

При реальній загрозі заволодіння Вашою квартирою остерігайтесь за своє життя! Практика свідчить, що квартирні шахраї на шляху до своєї злочинної мети здатні навіть на фізичне усунення власника житла!

Трускавецький МВ УМВСУ у Львівській області

© 2008-2011 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено.
Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно. Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112
Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.
 © 2007-2017 Информационный портал курорта Трускавец