Хто володіє інформацією, той володіє світом!
№1 » №2 » №3 » №4 » №5 »
№6 » №7 » №8 » №9 » №10 »
№11 » №12 » №13 » №14 » №15 »
№16 » №17 » №18 »
Найчастіше звернення людей до обласного депутата зумовлені проханням виділити
матеріальну допомогу. Її сума коливається в залежності від ситуації, в якій
опинилася людина. Так, якщо мова йде про онкологічні захворювання, то
виділяється максимальна сума – 800 – 1000 гривень. Відносно потреби на операцію
(для прикладу, на видалення катаракти), чи при виявленні дійсно важких
матеріальних умов, а також для багатодітних та малозабезпечених сімей сума
допомоги може коливатися від 600 до 800 гривень. Мінімум, який виділяє депутат –
400 гривень.
Проте буває, що одна й та сама людина має намір отримати допомогу одночасно від
кількох депутатів обласної ради. Та це неможливо, адже все одно всі документи
проходять через Львівську обласну раду і такі "активісти" будуть виявлені. Так
було і під час прийому 3 серпня – мешканка вулиці Сагайдачного, котра вже
отримала цього року допомогу від обласного депутата О. Чебаненка, мала намір
знову прохати про виділення їй коштів. "Буває і інша ситуація, - говорить
помічник О. Балицького Б. Габшій, - що є дійсно дуже скрутне становище у людини,
але вона соромиться звертатися за допомогою".
Наступної середи, 10 серпня, прийом громадян проводитиме депутат від "Фронту
змін" Петро Іванишин.
У середу, 3 серпня, в кабінеті міського голови Трускавця відбулася тристороння
зустріч. Розпочалася вона о 16.48 і тривала майже дві години. Розмовляли міський
голова, народний депутат України Андрій Шкіль та представник духівництва.
Дозволу на оприлюднення подробиць зустрічі ми не отримали.
Як повідомляє часопис "Каменярі", чергову нагороду цього вівторка отримав
Олександр Чебаненко - голова правління ЗАТ «СГК «Дніпро-Бескид», доктор медичних
наук, Заслужений лікар України, академік Європейської академії прав людини,
повний кавалер орденів «За заслуги» першого, другого і третього ступенів та
ордена Ярослава Мудрого, кавалер ордена Золотого Хреста «За заслуги» Республіки
Польща, професор, почесний громадянин міста Трускавця, депутат Трускавецької
міської ради минулого скликання і депутат Львівської обласної ради теперішнього
скликання. Всеукраїнська програма «Золоті руки країни» визнала його номінантом
Золотого ордена «Взірець професіоналізму» за ефективне управління та високі
показники у курортно-рекреаційній сфері. Високу нагороду йому вручив голова
організаційного комітету Міжнародного центру «Евент-технологій» Олексій
Малігонов.
Міста нашого регіону готуються до Дня Незалежності України. Міська влада
Стебника планує провести ряд заходів щодо підготовки до цього державного свята.
Одне з них – наведення належного порядку на майдані Тараса Шевченка. Це велика,
простора площа, де проводяться усі державні свята та значні місцеві події. Та
якщо глянути зараз на Майдан, то він виглядає непривабливо – на стиках бруківки
виросла трава і площа перед Народним домом зазеленіла. Та найгірше те, що сам
пам’ятник Тарасові Шевченку, а вірніше його основа, потребує ремонту, бо в
багатьох місцях облицювальна плитка потріскала, відпала. Ще не пізно все це
привести до належного стану, але й відкладати вже нікуди. Тим більше, що зразу
після Дня Незалежності – День Стебника (в останню неділю серпня).
Порядок до свята планують навести і в Трускавці – мерія оголосила конкурс на
краще подвір’я і за це буде виголошено подяку та оголошено переможців конкурсу в
міських ЗМІ. Можливо, будуть вручені і грамоти, або навіть невеличкі грошові
призи. Готується і концертна програма. Альтернативно буде проведено акцію
"Розділи хліб з українцем", метою якої є показати єдність нашої нації.
Спільний екуменічний молебень, віче, конкурс дитячого малюнку на асфальті,
футбольний турнір на Кубок міського голови, вікторина, караоке, концерти та
дискотеки – все це відбудеться у Бориславі. До речі, екуменічні молебні вже
стали доброю традицією для міста нафтовиків.
Готуються до головного свята держави і в Дрогобичі. І не лише до нього – у
вересні Дрогобич святкуватиме День міста і цього річ вперше буде проведено
"Свято дрогобицької ковбаси". А на День Незалежності в Дрогобичі розгорнуть
20-метровий прапор України (кількість метрів дорівнює кількості років нашій
державі від Акту проголошення 24 серпня 1991 року).
Турне академічного театру з м. Ташкент триватиме до 20 серпня, перед Трускавцем
узбеки продемонстрували свою майстерність глядачам Львова. А 24 серпня показати
себе приїдуть з Узбекистану не актори, а спортсмени. В цей святий для всіх нас,
українців, день, відбудуться змагання у двобої без правил. У Трускавці патронат
над ними взяв ЗАТ "Трускавецькурорт".
Прикрий інцидент мав місце неподалік нижнього бювету у четвер, 4 серпня, близько
17.15. Охорона, яка наводить порядок в курортному парку, вкотре вигнала з
паркової території виконавців українських пісень. Спочатку постраждала
дівчина-скрипалька, а згодом студенти-гітаристи, виною яких було ще й те, що
зодягненні вони були в український стрій, тобто у вишиванки. Студенти виконували
чудові українські народні пісні неподалік споруди закритого джерела "Едвард", не
використовуючи жодної підсилюючої апаратури. Присутні при вигнанні українців
відпочиваючі плакали від відчаю та болю, що навіть втакому місті на крайньому
заході України як Трускавець, можуть так брутально ставитися до представників
титульної нації.
Це вже не перший випадок переслідування української пісні на території
відпочинкової зони Трускавця. Та що найбільш обурює, так це той факт, що
заїжджим музикантам, які грають якусь екзотичну музику, влада сприяє. Так, на
центральній площі міста актор з Перу розгорнули не тільки палатку для виконання
шаманської музики їхніх предків, але і використовують гучномовці, реалізують
амулети і талісмани, серед яких – і з релігії вуду, що поширена на Гаїті
(різновид сатанізму).
Та найгірше є те, що міська влада Трускавця визнала свою цілковиту безпорадність
в цьому питанні, а про байдужість ми й не говоримо. Бо якщо нікого не обходить
просто-таки антисанітарія при видачі мінеральної води санаторіям (варто
подивитися хоча б, в якому стані там заїзд), то переслідування української пісні
все б мало звернути на себе увагу. Маємо інформацію, що питання планують підняти
на всеукраїнському рівні, тож висловлюємо прохання до міського голови Трускавця
все ж вплинути на даний стан речей, бо розуміємо, що присвоєння йому звання
"Ворог української пісні" могло б негативно вплинути на імідж всього курорту, а
це нікому не потрібно.
З хамством потрібно боротися – так вважають відпочиваючі Трускавця. Редакція
нашого Інтернет-видання провела невеличке опитування, в результаті якого було
виявлено ряд негативних моментів, на які звернули увагу відпочиваючі. Першим з
них стало хамське чи просто вульгарне поводження в окремих закладах громадського
харчування, а також у транспорті та в сфері послуг. Так, для прикладу,
відпочиваючим гидко було слухати матюки від окремих фірманів (незалежно чи це
чоловіки чи жінки), які надають послуги кінним транспортом, також в окремих
кафе, особливо у центральній частині міста неподалік від парку: клієнтів
намагалися "намахати", а при зверненні відпочиваючими уваги на те, що вони не
дозволять, щоб їх обраховували, у відповідь чулися непривітні слова. В цілому
відпочиваючі задоволені рівнем цін у місті, але рівень сервісу потребує бути
кращим.
Іншою проблемою молоді сім’ї називали відсутність рейок чи пандусів, якими можна
було б транспортувати коляски з дітьми – часто їх потрібно просто піднімати та
переносити з дороги на тротуар, через бордюри тощо. Особливо це відчувають
сім’ї, які приїжджають на відпочинок з дітьми-інвалідами чи просто з інвалідами.
Інші проблеми – захаращеність центральної площі міста, совдепія в окремих
санаторно-курортних закладах, бродячі собаки, сильний шум від колонок у парковій
частині, мало інформації про розваги в Інтернеті.
Серед позитивів називалися цілюща сила "Нафтусі", випробувана на собі,
надзвичайно чисте повітря, благодатна аура парку від джерела "Едвард" до
верхньої його частини, непоганий стан доріг та тротуарів в центральній частині
міста, хороше сполучення з Дрогобичем та Львовом, привітність місцевого
населення, відсутність проявів ксенофобії чи релігійної нетерпимості. Багато
відпочивальників готові приїхати до Трускавця і наступного курортного сезону,
сподіваючись, що недоліки до часу Євро-2012 виправлять. Та футбольний чемпіонат
викликає і певні побоювання – частина теперішніх гостей боїться, що у Трускавці
буде дуже гамірно, а юрби туристів заважатимуть нормальному відпочинку на
рекреаційному курорті.
Як нам стало відомо з надійних джерел, завершилася судова справа по позову
колишнього генерального директора КП “Наше місто” Юрія Алієва до в. о.
генерального директора КП “Наше місто” (на момент позову) п. Теодозія Копка. Про
те, що така справа розглядається в суді, кілька місяців тому писали місцеві ЗМІ.
Отже, суд завершився впевненою перемогою Юрія Алієва. Про подробиці справи,
зокрема і про те, що сторона п. Копка справу намагалася з площини
фінансово-господарських питань перевести у площину політичну, поінформуємо
додатково.
Нагадаємо, що Алієв Юрій Алієвич на даний момент є депутатом Трускавецької
міської ради, пройшов по мажоритарному окрузі, балотувався від партії ХДС, був
депутатом попереднього скликання. Копко Теодозій Михайлович балотувався до
Трускавецької міської ради від “Фронту змін”, але не пройшов. За неперевіреною
як наразі інформацією, інтереси п. Копка у суді представляла довірена особа
кандидата в мери Трускавця Руслана Козира. Таким чином можна констатувати факт
поразки представника “Фронту змін” в юридичній площині.
Цієї суботи влада Дрогобича проведе мітинг-реквієм до річниці визволення
Дрогобича від фашистів. Подія мала місце у серпні 1944. Пройде захід біля
Меморіалу Слави на вулиці Самбірській. Неподалік пройде альтернативний мітинг,
проведуть його праві сили Дрогобича. Біля пам’ятника борцям за волю України буде
розгорнуто виставку фотографій, які красномовно свідчитимуть про злочини
"визволителів", які прийшли спочатку у вересні 1939 року, а згодом повернулися в
серпні 1944. Цікаво, коли Трускавець святкуватиме своє звільнення від окупантів?
У Стебнику створилася загрозлива ситуація з крадіжкою каналізаційних кришок. За
останній час їх вкрали декілька штук, що викликає стурбованість у влади, бо
відкриті колодці є небезпечними для мешканців. З цього приводу керівництво
міської ради Стебника офіційно звернулося до Дрогобицької міської ради та
міського відділу міліції вжити невідкладних заходів щодо виправлення цієї
ситуації. Міська влада звертається до стебничан бути уважними, аби випадково не
потрапити у відкриті колодці і не зазнати травм.
Цього вівторка після сесії проходив і прийом міського голови Трускавця (після
14.00). НА нього прийшли двірники, які працюють тепер в КП "Парк курортний" зі
скаргою на те, що їм значно підвищили обсяг роботи, в той час як зарплата не
піднялася ні на копійку. Так, рішення міськвиконкому за № 112 від 23 березня
2011 року норму на одного працівника збільшили з 2800 до 3800 метрів квадратних,
тобто орієнтовно на 35%. За це з людей зняли і оздоровчі, і преміальні, а ще й
не видають спецодяг. Мер нічим не потішив людей, а зазначив, що у всьому винне
КП "Наше місто". Руслан Козир теж обнадіяв, що буде механізоване прибирання,
проте люди не дуже довіряють цим словам, адже специфіка роботи навчила їх
відрізняти пусті обіцянки від реальних справ. Людям незрозуміло – у піднятті
норм прибирання винне теж КП "Наше місто"?
Власна інформація
У Дрогобичі конкурсний комітет з визначення перевізників на міських маршрутах
тепер матиме свій «робочий орган» - Дрогобицьку автомобільну школу ТСОУ. Як
зазначив перший заступник міського голови Олександр Коростельов, у сфері
пасажирських перевезень міста заплановані суттєві зміни. Зокрема, передбачено
запровадити 12 міських маршрутів, на яких курсуватиме 65 автобусів. Вочевидь,
«робочому органу» доведеться добре потрудитися, готуючи матеріали для проведення
тендерів, адже зараз у місті перевозить пасажирів близько 100 автобусів. За
кожне місце йде справжня війна, й тому визначити більше 30 зайвих буде дуже
непросто.
Іван Тихий
Прокурором Львівської області 27 липня ц.р. винесено розпорядження, яким
створено постійно діючу робочу групу працівників структурних підрозділів
прокуратури області з питань додержання законодавства про свободу слова та
протидію цензурі. Зокрема, зазначена група створена з метою забезпечення
неухильного додержання конституційного права на свободу слова, вільне вираження
своїх поглядів і переконань, належної та своєчасної перевірки заяв та
повідомлень про випадки цензури у засобах масової інформації, тиску на свободу
слова на території області та перешкоджання законній діяльності журналістів.
Групу до складу якої увійшли керівники структурних підрозділів та найбільш
досвідчені працівники апарату прокуратури області, очолено заступником прокурора
Львівської області.
В обов’язки членів групи входить здійснювати моніторинг стану додержання
законодавства у сфері забезпечення свободи слова та інформаційної діяльності на
території Львівської області. За кожним зверненням та повідомленням щодо
перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, вчинення стосовно них
протиправних дій, проявів цензури, тиску на засоби масової інформації, обмеження
свободи слова оперативно організовувати проведення перевірок відповідно до
компетенції. Стан роботи на вказаному напрямку перебуває на особливому контролі
прокурора Львівської області В.Ковбасюка.
Прес-служба прокуратури Львівської області
Тепер Інтернет «шумить» від перегляду фільму, який несподівано для українців
зняли чехи. А саме фільм «Бандерівці» («Banderovci»), яких наша «неміцна»
історія сприймає двояко.
Цей фільм нещодавно (в травні) продемонстрували на чеському телебаченні. Чеські
автори із режисером Алешем Коуделою поклали в основу свідчення очевидців
боротьби УП А за незалежність України. У фільмі, через спомини очевидців
розкриваються складні перехресні стежки людських доль на тлі довгих битв і
драматичних стосунків із місцевим населенням в Україні, а потім у Словаччині та
Чехії. Над картиною працювали чеські історики та публіцисти, яким довелося
розкрити всю суперечність ставлення до «бандерівців». Головними героями фільму
стали учасники Другої світової війни, тобто вояки УПА, а також живі свідки:
українці, словаки та чехи. Тому ставлення європейців дещо зміниться. Але... коли
ж ми самі спроможемося зняти фільм про себе, і стати незалежними у своєму
кінопросторі?
Олег Стецюк, часопис "Каменярі"
Ремарка від "ТВ": загляньте на
Народився 1.06.1955 р. в с. Потіївка Радомишльського району Житомирської
області, де здобув неповну середню освіту. У 1970-1974 рр. навчався у Київському
індустріальному технікумі, у 1974-1979 рр. працював робітником на Київському
азбестоцементному комбінаті (у 1975-1977 рр. служив у війську). У 1978 – 1983 р.
навчався на історичному факультеті Київського державного університету ім. Т.
Шевченка, який закінчив з відзнакою (спеціалізувався по кафедрі історії
слов’ян).
У 1983 р. отримав скерування в Дрогобицький державний педінститут ім. І. Франка
(тепер – університет), працював асистентом кафедри історії КПРС. У 1986-1988 р.
навчався в аспірантурі Київського університету ім. Т. Шевченка, у 1988 р.
захистив кандидатську дисертацію. З 1988 р. працював старшим викладачем і
доцентом кафедри історії КПРС (пізніше – кафедри політичної історії, пізніше –
кафедри історії України) Дрогобицького педінституту. З 1992 р. – доцент кафедри
загальної історії історичного факультету, викладав курс історії стародавнього
світу. У 1995 – 1988 р. навчався в докторантурі КДУ ім. Т. Шевченка (кафедра
історії стародавнього світу та середніх віків). У 1997 р. був обраний
завідувачем кафедри всесвітньої історії Дрогобицького педінституту, у 2005 р.
отримав вчене звання професора по цій же кафедрі. З 1.10.2005 р. – декан
історичного факультету. З 1.09.2006 р. – зав. кафедри методики історії та
спеціальних історичних дисциплін (з 1.09.2007 р. – кафедри давньої історії
України та спеціальних історичних дисциплін). На новій кафедрі читає курси:
джерелознавство, основи історичних наукових досліджень, два спецкурси (з історії
церкви XVI-XVII ст., ранньомодерної України).
Підготував сімох кандидатів історичних наук в аспірантурі історичного факультету
ДДПУ ім. І. Франка. Є керівником трьох аспірантів. Головний редактор наукового
щорічника «Дрогобицький краєзнавчий збірник».
Стажувався в Центральному державному історичному архіві України у м. Львові,
Львівському відділенні Інституту української археографії та джерелознавства НАН
України, Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інституті
історії Жешувського університету (Польща); Інституті історії Люблінського
університету ім. М.-К. Склодовської (Польща). Читав лекції в Українському
католицькому університеті (м. Львів), Івановському державному університеті
(Росія), Університеті Париж – 1 Сорбона Пантеон (Франція) (програма професор –
гість, березень 2010 р.).
Брав участь у близько 100 наукових конференціях різного рівня, в тому числі й за
кордоном. Автор близько 300 наукових та навчально-методичних праць (книг,
статей, рецензій, оглядів, повідомлень, передмов до книг, заміток), близько 50
науково-популярних краєзнавчих розвідок. Сфера наукових інтересів – історія
церкви XVI-XVIII ст., історія Дрогобича, краєзнавство Прикарпаття, краєзнавство
Київського Полісся (в тому числі історія Потіївки і Радомишля), спеціальні
історичні дисципліни (архівознавство, сфрагістика, геральдика, генеалогія,
родоводи).
Член Українського геральдичного товариства, Наукового товариства ім. Шевченка у
Львові (з березня 2007 р. – голова Дрогобицького осередку), Українського
історичного товариства, Товариства дослідників Волині, Науково-культурологічного
товариства «Бойківщина», керівник Дрогобицької філії Інституту
Центрально-Східної Європи. Нагороджений відзнаками Міністерства освіти України:
«Відмінник освіти України» (2000 р.) і «За наукові досягнення» (2005 р.).
Основні наукові праці
Книги: "З історії уніатської церкви на Київщині (XVI –
XIX ст.)" (Київ, 1997); "Потіївка та її околиці в XVI-XIX ст." (Дрогобич, 2000);
"Бібліографія Дрогобича" (Дрогобич, 2002); "Нариси з історії давнього Дрогобича"
(Дрогобич, 2003); "Берестейська унія 1596 р. Навч. посібник" (Дрогобич, 2004);
"Нариси з історії Потіївки та її околиць в XVII-ХХ ст." (Дрогобич, 2005);
«Нариси з історії Дрогобича. Від найдавніших часів до початку ХХІ ст. / Наук.
ред. Л. Тимошенко» (Дрогобич, 2009); «Церква і парафія Святої Трійці у Дрогобичі
(до 200-річчя відновлення парафії у центрі міста)» (Дрогобич, 2008, співавтори
В. Пограничний, Ю. Стецик).
Статті: Радомишльський архів уніатських митрополитів // Записки Наукового
Товариства Шевченка / Комісія спеціальних історичних дисциплін. – Т.240. –
Львів, 2000. – С.72-85; Василіянські життєписи митрополитів Михайла Рагози,
Іпатія Потія та Йосифа Рутського з Віленського монастиря Святої Трійці //
Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Вип.V. – Дрогобич, 2001. – С.97-109; Осецька
шляхта: причинки до історії давнього поліського роду // Генеалогічні записки
Українського геральдичного товариства. – Ч.2. – Біла Церква, 2001. – С.89-98;
Архів уніятських митрополитів: до історії вивезення з України // Київська
Церква. Альманах християнської думки/ Видання ЧСВВ. – Львів, 2001. - № 2-3
(13-14). – С.157-159; Архіви уніатської церкви – джерельна база дослідження
краєзнавства Правобережжя XVI-XVIII ст. // Студії з архівної справи та
документознавства / Держкомархівів України. – К., 2003. – Т.10. – С.12-16;
Життєпис та діяльність Перемишльського єпископа Михайла Копистенського //
Київська старовина. Науковий історико-філологічний журнал. – К., 2003. - № 1. –
С.132-156; Нові джерельні свідчення про герб Дрогобича // Дрогобицький
краєзнавчий збірник. – Вип.VIII. – Дрогобич, 2004. – С.414-423; Єпископ Кирило
Терлецький: родовід і початок духовної кар’єри // Дрогобицький краєзнавчий
збірник. – Вип.ІХ. – Дрогобич, 2005. – С.202-213; Архів греко-католицьких
митрополитів // Українська архівна енциклопедія. – А-Г. Робочий зошит. – К.,
2006. – С.46-47; Архів уніатських митрополитів // Українська архівна
енциклопедія. – А-Г. Робочий зошит. – К., 2006. – С.65-67; Іван Франко – знавець
історії ранньомодерної церкви // ЗНТШ. – Т.250. – Львів, 2005. – С.338-355;
"Жаль намъ души и сумненья вашей милости" (київський митрополит Онисифор Дівочка
перед викликами часу) // ДКЗ. – Вип.Х. – Дрогобич, 2006. – С.149-165;
Духовенство дрогобицьких церков XV-XVIII ст.: особовий склад, душ пастирська та
мистецька праця // ДКЗ. – Вип.Х. – Дрогобич, 2006. – С.221-240; Інвентар
Дрогобицького староства 1568 р. // ДКЗ. – Вип.Х. – Дрогобич, 2006. – С.519-570
(у співавторстві з І.Смутком); Iwan Franko (1856 - 1916) // Zlota ksiega
historiografii lwowskiej XIX i XX wieku / Pod red. J.Maternickiego przy
wspolpracy L.Zaszkilniaka. – Rzeszow: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego,
2007. – S.241-252; Anton Petruszewicz (1821 - 1913) // Zlota ksiega
historiografii lwowskiej XIX i XX wieku / Pod red. J.Maternickiego przy
wspolpracy L.Zaszkilniaka. – Rzeszow: Wydawnictwo Uniwersytetu Rzeszowskiego,
2007. – S.121-130; Stauropigija bractw cerkiewnych i geneza unii brzeskiej //
Koscioly wschodnie w Rzeczypospolitej XVI-XVIII wieku. Zbior studiow / Red.
Andrzej Gil. Lublin: Instytut Ewropy Srodkowo-Wschodniej, 2005. – S.237-250;
M.S.Hrushewsky, Spiritual Ukraine (A compendium of works). In Ukrainian. Compled
and appended by Ihor Hyrych, Oksana Dzyuba and Vasyl Ulyanovski. Kyiv: Lybid
Publishers, 1994. 560 p. // The Ukrainian Quarterly. A journal of Ukrainian and
international affairs. – New York, 1995. – Vol.51. – N 2-3. Р.271-272; Obrona
ziem zachodno-ukrainskich i poludniowo-polskich pred Tatarami w latach 1240-1241
// Szkice Legnickie. – XXIII. – Legnica, 2002. – S.17-38; Берестейські церковні
собори у жовтні 1596 р.: підготовка, склад учасників та провідники // Україна в
Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). – Вип.7. –
К.: Інститут історії НАНУ, 2007. – С.141-166; Ставропігія церковних братств у
контексті Берестейської унії. Історіографічний аспект // Confraternitas.
Ювілейний збірник на пошану Ярослава Ісаєвича / Відп. редактор М.Крикун. –
Львів, 2006-2007 (Україна: культурна спадщина, національна свідомість,
державність. Збірник наук. праць. Вип. 15 / Інститут українознавства ім. І.
Крип’якевича НАН України). – С. 250-267; Криза церковного життя Київської
православної митрополії наприкінці XVI ст.: інтерпретації істориків і свідчення
джерел // ДКЗ. – Т.ХІ-ХІІ. – Дрогобич, 2008. – С. 96-116; Заповіти, смерть і
поховання Кирила Терлецького // ДКЗ. – Т. ХІ-ХІІ. – Дрогобич, 2008. – С.
467-483; Берестейські церковні собори у жовтні 1596 р.: дійові особи та
виконавці // Die Union von Brest (1596) in Geschichte und Geschichtsschreinbung:
Versuch einer Zwischenbilanz. Materialien des Internationalen
Forschungsgesprachs der Stiftung PRO ORIENTE zur Braster Union Drittes Treffen:
Lviv, 21-23. August 2006 und des…/ Herausgegeben von Johann Marte und Oleh
Turij. – Lviv, 2008. – P. 168-193; Князь В.-К. Острозький і укладення
Берестейської унії // Наукові записки. Історичні науки / Національний
університет «Острозька академія». – Вип. 13: Матеріали міжнародної наукової
конференції «Князь Василь-Костянтин Острозький в історії України та Європи»
15-17 жовтня 2008 року. – Острог, 2008. – С. 105-127; Від Мичеська до Радомишля
(трансформація давньоруського містечка в ранньомодерне місто – маєток
Печерського монастиря) // Україна від епохи УНР до початку ХХІ століття.
Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції, присвяченої 125-річчю
від дня народження І. А. Фещенка-Чопівського (20-22 січня 2009 року, м.
Житомир). – Житомир: М. Косенко, 2009. – С. 107-118 (Науковий збірник «Велика
Волинь». – Вип. 41 / Гол. ред. М. Ю. Костриця); Діяльність єпископа Кирила
Терлецького на уряді Луцько-Острозької кафедри // Studia z dziejow i tradуcji
metropolii kijowskiej XII – XIX wieku / Red. A. Gil / Studia i materialy do
dziejow chrescijanstwa wschodniego w Rzeczypospoilitej. – T. 5. – Lublin, 2009.
– S. 193-211; Православний схід Європи в описах італійського гуманіста Джованні
Ботеро (кінець XVI ст.) // Res Historyka / Uniwersytet Marii Curie-Sklodowskiej
/ Red. Henryk Gmiterek. – T. 27. – Lublin, 2009. – S. 31-41; Князь
Васіль-Канстанцін Астрожскі і брацкі рух у Кіеускай мітраполіі (апошняя трэць
XVI – пачатак XVII ст.) // Исследования по истории Восточной Европы / Научный
сборник / Государственное учреждение образования «Республиканский институт
высшей школы». – Минск: РИВШ, 2009. – С. 186-200; Руські церкви/парафії в
конфесійній структурі і сакральній топографії багатокультурного Дрогобича (XVI –
XVIII ст.) // Fasciculi Musei Regionalis Brzozoviensis. – Nr 4. – Brzozow, 2009.
– S. 51-63; Брестская уния 1596 г. в контексте этноконфессионального и
культурно-исторического развития Речи Посполитой второй половины XVІ – первой
трети XVII в. // Сравнительное изучение религиозных традиций: Россия, Восточная
Европа, постсоветское пространство. Сборник авторских программ и материалов
учебных курсов. – Иваново, 2010. – С. 191-206; Prince Konstanty Wasyl Ostrogski
and the “Single-Faith” Muskovy // On the Border of the Worlds. Essays about the
Orthodox and Uniat Churches in the Modern Period / Edited by Andrzej Gil and
Witold Bobryk / Akademia Podlaska, Instytut Europy Srodkowo-Wschodniej. –
Siedlce-Lublin, 2010. – P. 113-145; Князь В.-К. Острозький – видатний релігійний
діяч Центрально-Східної Європи // Pogranicze. Rocznik naukowy. – Lublin, 2009. –
Т. 3. – S. 227-256;
Рецензії: Перше поунійне півстоліття в Україні (Волинь та Київщина) мовою
документальних джерел // Архіви України. Науково-практичний журнал /
Держкомархівів України. – К., 2002. – № 1-3. – С.34-45; Міське право України на
тлі жанрово-стилістичного "безправ'я": Тетяна Гошко. Нариси з історії
магдебурзького права в Україні. XIV – початок XVII ст. Львів: Афіша, 2002 //
Український гуманітарний огляд / Національний університет "Києво-Могилянська
Академія". – К., 2003. – Вип.9. – С.151-163; Lorens B. Bractwa cerkiewne w
eparchii przemyskiej w XVII – XVIII wieku. – Rzeszow: Wydawnictwo Uniwersytetu
Rzeszowskiego, 2005. – 336 s. // ДКЗ. – Вип.ІХ. – 2005. – С.572-580; Тетяна
Шевченко. Єзуїтське шкільництво на українських землях останньої чверти XVI –
середини XVII ст. – Львів: Свічадо, 2005. – Серія: Studia rationis 1. - 340 c.
// Записки НТШ. – Львів, 2006. – Т.251. – С.663-670; М.В.Дмитриев,
Л.В.Заборовский, А.А.Турилов, Б.Н.Флоря. Брестская уния 1596 г. и общ.-полит.
борьба… Ч.2. М., 1999 // Український історичний журнал. Науковий журнал / НАН
України. – К., 2004. – № 1. – С.133-136; Aurea mediocritas російського
унієзнавства: зміна парадигми чи реанімація старих концепцій? // Український
гуманітарний огляд. – Вип.11. – 2005. – С.104-120; Historiografia unii brzeskiej
na przelomie stulieci: proba porownawczej recenzji monografii o. Borysa Gudziaka
i Michaila Dmitriewa // Rocznik Instytutu Europy Srodkowo-Wschodniej. – Lublin:
Instytut Ewropy Srodkowo-Wschodniej, 2005. – R.3. – S.206-221; Вирський Д.
Околиця Ренесансу: річпосполитська історіографія України (XVI – середина XVII
ст.). – К.: Інститут історії України НАН України, 2007. – У 2-х ч. – Ч.1. – 326
с.; Ч.2 (Додатки). – 175 с. // ДКЗ. – Т. ХІ-ХІІ. – Дрогобич, 2008. – С. 668-675;
Пояснювальні параграфи до історії української церкви // Український гуманітарний
огляд. – Вип. 13. – К., 2008. – С. 115-132; Чи треба досліднику «все розгледіти
і до всього додивитися»: (З приводу відповіді Валерія Ластовського на мою
рецензію) // Український гуманітарний огляд. – Вип. 14. – Київ: Критика, 2009. –
С. 206-209.
Література про вченого: Галів М. Полудень віку у професора Тимошенка //
Франківець. – 2005. – 3 червня; Пастух Р. Потіївські старожитності (Щоб
«накопати» фактів про своє рідне село, вченому довелося добряче попотіти) // Мій
Дрогобич. – 2005. – 19 травня; Стратонович С. Дослідження минувшини Потіївщини
// Зоря Полісся. – 2006. – 2 вересня; Гольберг Л. Задля збереження унікальних
пам’яток історії в Дрогобичі необхідний історико-культурний заповідник [Розмова
з Леонідом Тимошенком] // Львівська газета. – 2006. – 5 жовтня; Історичний
факультет Франкового університету в Дрогобичі (1940 – 2007): ювілейна книга до
15-річчя відновлення факультету / Ред. Кол. Л. Тимошенко (гол. Ред.), В.
Здоровенко та ін. – Дрогобич, 2007. – С. 58-60.
Гадаємо, що до цього списку важко щось ще додати. Хоча за сухими фактами інколи
важко помітити справжнього Вчителя, якого люблять та поважають студенти, який є
Людиною. І це не просто слова. Леоніда Тимошенка я особисто вважаю своїм
найкращим вчителем під час студій в Дрогобицькому педуніверситеті. Отже, ми
спілкуємося про те, чим живе сьогодні історичний факультет ДДПУ, чим займається
Леонід Тимошенко як декан та науковець і яким є його бачення розвитку історичної
науки в Україні. Розмова відбулася тиждень тому, 29 липня 2011 року.
- Леоніде Володимировичу, в наступному 2012 році буде двадцять років з моменту
відновлення історичного факультету в Дрогобичі. Чим живе факультет сьогодні, чи
готуєтеся до відзначення цієї дати?
- Так, дійсно, наступного року історичний факультет буде святкувати
двадцятиріччя свого відновлення – це майже співпадає з 20-річчям незалежності
України. І це є симптоматично, це не просто слова, особисто для мене. Я не
розумію тих, хто деколи каже, що 20 років – це малий відтинок часу. Якщо
подивитися на цей проміжок з точки зору історії, то це дорівнює, для прикладу,
цілому міжвоєнному періоду, тобто часові між І та ІІ світовими війнами в ХХ
столітті. За ті 20 років скільки всього відбулося з Німеччиною, країнами та
народами Центрально-Східної Європи. Деякі народи та діячі перевертали світ, та
чомусь цього не сталося з Україною, а були такі надії… На жаль, сьогодні Україна
знаходиться, без перебільшення, на задвірках Європи.
До двадцятиріччя факультету ми обов’язково підготуємо спеціальне видання, проте
саме святкування буде у вужчому колі, ніж тоді, коли ми святкували 15 років
факультету, на це є ряд причин, зокрема і економічні.
Чим на сьогодні є історичний факультет? Ми готуємо фахівців двох спеціальностей
– з історії та філософії. Головним чином з історії, це цілком закономірно і
зрозуміло (філософське відділення приєднано до істфаку нещодавно). Останнім
часом факультет вийшов на небачені рубежі, які навіть якихось десять років тому
ніхто не міг би й спрогнозувати.
По-перше, це четвертий рівень акредитації. Наступне – функціонування
магістратури, цього року ми вже зробили п’ятий набір. Структури факультету
розбудовуються – це також надзвичайно позитивний чинник.
У складі факультету є три кафедри, з історичної спеціалізації – кафедра
всесвітньої історії, кафедра давньої історії України та спеціальних історичних
дисциплін, кафедра нової та новітньої історії України. На всіх трьох кафедрах
працюють доктори наук, професори з різноманітних галузей історичних наук (на
загал, у штаті є п’ять докторів та професорів). Це Михайло Сеньків на кафедрі
нової та новітньої історії України, Олег Петречко на кафедрі всесвітньої
історії, я та Віталій Тельвак на кафедрі всесвітньої історії і ще у нас за
сумісництвом працює професор Михайло Кріль, доктор наук, професор Львівського
університету. Плюс до цього ще п’ять професорів, які забезпечують підготовку
філософів, які працюють на факультетській кафедрі філософії – Валерій Скотний,
ректор нашого університету, Валентина Бодак, Тетяна Біленко, Віра Мовчан і
недавно захищений Володимир Возняк. Разом десять докторів історичних та
філософських наук на історичному факультеті – цього показника не досяг жодний
інший факультет університету.
Кроком вперед є і той факт, що в цьому році зроблено перший набір в магістратуру
і на спеціальності філософія; сподіваюся, що залишилося недовго чекати, що і
вони отримають четвертий рівень акредитації.
Щодо набору, то в останні два – три роки конкурс на історичний факультет зі
спеціальності «історія» є одним з найбільших в університеті. Так, в минулому
році на історичний факультет був конкурс навіть на платну форму навчання, можете
собі уявити, що це таке.
А цього року число поданих заяв також зашкалює, що дозволяє оптимістично
дивитися вперед – факультет має хороші шанси закрити ліцензію!
- Які складові цього успіху, що факультет не має проблем із набором?
- Перша та найголовніша – це успішна і ефективна інтеграція наукового кола
історичного факультету до академічного середовища всієї України. Не хочу
хвалитися, та коли в окремих випадках на наш університет ще можуть дивитися як
на «мале пиво», то тільки не на історичний факультет. Я особисто над цим
працював багато.
Історичний факультет досить відомий за кордоном. Ми маємо добре налагоджену та
плідну співпрацю з багатьма університетами в Польській Республіці (Краків,
Ряшів, Люблін, Варшава, Познань, Лодзь), в Російській Федерації (Московський
державний університет імені Ломоносова, Санкт-Петербурзький університет,
Івановський університет), Білорусі (Мінськ, Гродно), Литві (Вільнюс) тощо.
Зокрема, для налагодження добрих контактів із нашими польськими колегами багато
зробив наш викладач, професор Віталій Тельвак. Гадаю, що це наш вклад у промоцію
не лише доброго імені нашого історичного факультету чи і всього нашого
Франкового вузу в Дрогобичі, але і робота на позитивний імідж нашої держави –
України.
Немаловажне значення має і найвищий рівень акредитації. Сьогодні значна частина
людей є добре поінформована, обізнана в цих нюансах і часто при вступі у нас
запитують, чи є в нас магістратура, який рівень акредитації.
Іншим чинником нашого успіху є наявність потужного осередку історичного
факультету з вагомими науковими здобутками в галузі археології та краєзнавства.
Спочатку проводяться дослідження, потім здійснюємо публікації, зрештою,
інформація доходить до людей, які тягнуться до нас. У регіоні добре знають, що
на істфаці в Дрогобичі фахово займаються історією краю і тут можуть навчити
студентів.
Наступне – це систематична профорієнтаційна робота. Наголошую – не час від часу,
а систематично ми працюємо з дітьми нашого краю, проводимо різні семінари,
презентації тощо. Щороку історичний факультет проводить разом з районними
відділами освіти спільні конференції із вчителями. Переважно вони відбуваються
на Дрогобиччині, проте до участі в них залучаються педагоги інших і не лише
сусідніх з Дрогобиччиною районів області. З осені плануємо посилити співпрацю зі
школами Трускавця: ми це зробимо, позаяк пообіцяв підтримку теперішній начальник
відділу освіти Трускавецької міської ради Михайло Шубак.
На жаль, з невідомих мені причин наш факультет чомусь не може досягти плідної
співпраці з дрогобицькою міською освітою. Бо те, що нині проводиться спільно зі
школами міста – фактично нуль.
Археологічна практика, стажування студентів в Польщі, незважаючи на обмежене
фінансування, різноманітні заходи, презентації – це все робиться не для
викладачів, а для студентів. На факультеті – жива атмосфера, сприятлива аура для
науки, праці і самопочуття студента, його формування як особистості повноцінної
та багатогранної.
Можу сказати твердо – позитивний імідж історичного факультету в регіоні існує. І
цей імідж впливає на населення, на батьків, на абітурієнтів.
- Знаю, що багато випускників історичного факультету стали відомими людьми, хоча
від часу першого випуску пройшло лише 14 років…
- Щороку випускаємо як мінімум 100 спеціалістів з історії та філософії. Наші
випускники працюють вчителями історії навіть в американських школах.
На кафедрах університету працюють наші випускники – це Лідія Лазурко, Світлана
Біла, Віталій Тельвак, Лідія Тиміш, Оксана Зелена, Андрій Петрик, Василь Менько,
Богдан Лазорак, Юрій Стецик, Володимир Галик, Юрій Дмитришин, Василь Ільницький.
Історичний факультет Дрогобицького педуніверситету закінчував теперішній голова
Львівської обласної ради Олег Панькевич.
Серед тих, хто працює в інших вищих навчальних закладах, назву хоча б кількох,
які мають солідні наукові звання, бо всіх важко зараз перелічити, це буде довго
і боюся, що все одно когось пропущу. Отже, кандидат наук із соціальних
комунікацій Микола Андрійчук працює заступником декана поліграфічного факультету
у Київській політехніці, доцент Любомир Губицький – у Київському Національному
Торгово-Економічному університеті, Любомир Миськів – в Адміністрації Президента
України, кандидат історичних наук Валентина Лось науковим співробітником
Національної бібліотеки імені В. Вернадського, Володимир Наконечний донедавна
працював у знаменитому «Арсеналі», а зараз очолює кафедру в одному з приватних
столичних університетів, Володимир Перерва – кандидат наук, викладач
університету «Україна» (філія в Білій Церкві), автор більше ста книг, з них
цілий ряд – це історії церков окремих населених пунктів Надросся. У
Білоцерківській міській гімназії працює випускник першого випуску Анатолій
Бондар – відомий краєзнавець, автор кількох монографій. У Бориславі в Музеї
нафти працює випускник факультету, доктор історії Люблінського університету Олег
Микулич.
- В 1992 році в Дрогобичі проводили експеримент, коли набирали на перший семестр
на навчання всіх, а потім відсіювали. Чи можливим є повернення до цього
експерименту?
- Про цей експеримент, який проводили на базі Дрогобицького педінституту в 1992
році, тепер майже не згадують. Однозначно, що до нього ніхто ніколи повертатися
не буде. Хоча я вважаю, що в історії ДДПУ це світла сторінка.
- Ви очолили факультет у складний період, отримали непросту спадщину, та
говорити про це не дуже любите. Проводячи організаційну роботу з керівництва
факультетом, Ви не припиняли і наукової діяльності в цей останній період.
Розкажіть, будь ласка, детальніше про ці останні шість років у Вашому житті.
- Очоливши факультет шість років тому (торік мене переобрали на другу каденцію
на безальтернативній основі), я не чекав того, скільки часу, зусиль і здоров’я в
мене забере організаційна робота з керівництва факультетом. Але ті зусилля, які
часто нагадували шторми, пов’язані з ліцензуванням та акредитацією, тепер
позаду. Та навіть в цих важких умовах я не полишав наукової діяльності і
кількість моїх публікацій щороку зростає.
Моя наукова діяльність зводиться до кількох напрямків. Я продовжую керувати
аспірантами і зараз мій восьмий аспірант прийнятий до захисту у Львівському
Національному університеті імені І. Франка (восьма дисертація під моїм
керівництвом буде захищена до кінця цього року).
Я продовжую очолювати дрогобицький осередок досліджень з історії різних періодів
Центрально-Східної Європи, про який відомо далеко за межами України.
Продовжую редагувати та видавати видання «Дрогобицький краєзнавчий збірник». Ось
і щойно появився на світ Божий останній його випуск на 650 сторінках. Продовжую
видавати краєзнавчий часопис «Старожитності Дрогобиччини», який поширюємо серед
студентів, вчителів. Продовжую редагувати та видавати книжки. Організовую
археологічні експедиції.
Постійно працюю в бібліотеках та архівах України і зарубіжжя. Беру участь у
різноманітних міжнародних науково-освітянських проектах. Так, наприклад, в
березні минулого року на запрошення Сорбонського університету в Парижі я був
професором-гостем цього університету, під час цієї програми читав лекції для
студентів ІV курсу магістратури університету Париж-1 Сорбона «Пантеон». Цьогоріч
у мене закінчився трьохрічний освітянсько-науковий проект для викладачів країн
СНД, організований на базі Московського державного університету імені М.
Ломоносова та Івановського університету. Темою проекту була «Порівняльна історія
релігій Європи Х – ХХ століть». Під час проекту я був не просто його учасником,
а виступав в якості професора-консультанта.
Я постійно отримую запрошення на конференції в Україні та за кордоном, від яких,
на жаль часто доводиться відмовлятися, бо на це не вистачає життя. З останніх
запрошень, які я отримав, можу назвати запрошення до участі в конференціях в
Москві та Санкт-Петербурзі. На цих конференціях і в цих проектах я завжди
проводжу лінію на захист національних інтересів України в плані реконструкції
історичної правди. І часто наукова громада зі мною погоджується, як це було,
наприклад, у Москві у вересні 2009 р.
В мої плани входить закінчення монографії та докторської дисертації з основної
теми, якою я продовжую посилено займатися. Можливо, монографія вийде під назвою
«Інституційний розвиток церковних братств XVI – поч. XVII ст. і ґенеза
Берестейської церковної унії».
Роки кропіткої праці в бібліотеках та архівах, а також у своєму робочому
кабінеті (мені вдалося за 20 років зібрати величезну бібліотеку), а також з
Божої ласки, дають рясні плоди: доля мені тепер посміхається і практично кожна
моя поїздка в той чи інший архів чи бібліотеку закінчується, без перебільшення,
черговим науковим відкриттям.
Незважаючи на те, що я патроную молодих вчених історичного факультету та інших
установ, я продовжую залишатися нетерпимим до фальші в галузі наукових
історичних досліджень. Я писав і продовжую писати розгромні рецензії на імітації
наукових історичних досліджень.
- А як Ви оцінюєте сучасну українську історичну науку?
- Оцінюючи сучасну історичну науку в Україні, я погоджуюся з реплікою мого
великого приятеля, професора Миколи Крикуна (відомий професор Львівського
Національного університету, якому незабаром виповниться 80 років), який на одній
науковій конференції у Львові відверто заявив про те, що не існує такого явища
як сучасна українська історіографія, а є лише окремі дослідники-ентузіасти. В
принципі, в епоху глобалізму та плюралізму в нормальному цивілізованому
суспільстві не може бути «єдино правильної» офіційної історичної думки.
Тому говорити про те, що є кращі чи гірші історичні школи, не доводиться. Хоча,
безумовно, є потужні наукові центри, такі як Львів, Київ, Харків,
Дніпропетровськ, Одеса.
В галузі тієї науки, в якій я спеціалізуюся (історія Церкви в Україні та в
Центрально-Східній Європі XVI – XVII ст.), не існує наукових шкіл. Є якісь
осередки, але коло істориків, які цими питаннями займаються фахово, є
надзвичайно вузьким, так що вони всі знають одне одного в обличчя і це до певної
міри є доволі закрита корпорація. Тому нас ніхто не розуміє, ніхто не може з
нами дискутувати на рівні джерел, принаймні в Україні. І ще одне – через не
зовсім зрозумілі мені обставини до нас ніхто не прислухається. Так, для прикладу
два роки тому на конференції в Луцьку Наталія Яковенко (напевно, це найбільш
резонансний і найбільш цитований сучасний український історик) несподівано для
мене сказала: "Ну що це ви, Леоніде, всю історію Волині хочете подати крізь
призму історії Церкви?".
Для тих, хто бажає познайомитися з предметом моїх історичних досліджень, раджу
прочитати дві мої публікації в останньому томі «Дрогобицького краєзнавчого
збірника»: «Традиції і практики поминання померлих у Київській митрополії в XVI
– 1 пол. XVII ст.: внесок церковних братств» та «Сторінками «довгого»
монографічного наративу про «довге» середньовіччя Львівської єпархії».
На жаль, змушений констатувати, що сьогодні академічна історична наука не в
змозі усвідомити того, що українське суспільство XVI – XVII століття було
фактично досекулярним суспільством, тобто у свідомості людей та в ідеології
різних кіл тогочасного суспільства домінували винятково релігійні уявлення
(винятком із правила, очевидно, є козацтво, релігійність якого, на мою думку, в
історіографії є гіперболізованими).
- Освіта в Україні, в тому числі і вища, стикається з багатьма проблемами і чи
не кожен новий міністр має свою точку зору їх вирішення. А як Ви дивитеся на
проблеми в українських вишах?
- Цього року на початку червня я спостерігав, як проводяться заняття в
Католицькому університеті в Любліні – у дворику головного корпусу на газоні
викладач проводив заняття зі студентами буквально на травичці, сидячи. Це
традиційні партнерські стосунки в європейських ліберальних університетах, їх, до
речі, впроваджують в Українському Католицькому Університеті у Львові, який зараз
розбудовується.
Для прикладу, студенти після заліку чи екзамену можуть спокійно піти з
викладачем на пиво – там це в порядку речей, а в нас натомість це може стати
приводом для звинувачень в неморальності.
Всі проблеми в освіті зводяться до того, що кожен випускник середньої школи має
відкриту дорогу до вищого навчального закладу. Переконаний, що в університетах
повинні вчитися не всі, а лише достойні.
Це питання давно вирішено в Америці і про це сказав на російському телебаченні
один нобелівський лауреат: якщо всі отримають вищу освіту, бо тоді знівелюється
її статус.
Раніше освіта була не для всіх. Вона мала інший статус, інший рівень. Тепер, не
побоюся цих слів, набудували університетів як карткових будинків, а звідки
набрали викладачів? Або попідбирали з інших вузів, або ж «наштампували». Яку ж
освіту там пропонують?
Першим кроком виходу з ситуації стало б повернення до університетів, до яких під
час вступу проводиться селекція. Та при цьому хочу додати – в нашому
недорозвиненому суспільстві повернення до освіти не для всіх знову приведе до
корупції. І виходу я не бачу. Це замкнуте коло.
* * *
Поза цим інтерв’ю залишилося багато цікавого і, сподіваємося, ми ще продовжимо
розмову з Леонідом Тимошенком. Так, зокрема, декан істфаку ДДПУ вважає, що є
потенційні можливості і резерви для розвитку міжнародних зв’язків ДДПУ. У
Дрогобич варто запросити, для прикладу, редакцію газети «День» на чолі з п.
Івшиною, активніше займатися промоцією університету і дещо в цьому напрямі вже
робиться. Університет повинен за прикладом європейських вишів розвиватися як
академічна інституція, де студенти відіграють не другорядну роль в академічному
житті і студентське самоврядування там – не пустопорожня балаканина. Професор
дуже болісно реагує на критику, особливо коли вона безпідставна, розуміє, що
піднімати рівень закладу, в якому працює, неможливо поодинці, це повинна бути
систематична цілеспрямована командна робота.
В його робочому кабінеті в деканаті і вдома – величезна бібліотека. Історик за
покликанням, Леонід Володимирович не розуміє тих, хто маніпулює фактами,
підтасовує їх на догоду тим чи іншим політикам. Історія – одна, правдива, на
підставі фактів, які випливають з писемних та речових джерел і об’єктивність в
історичній науці повинно бути першим правилом історика. За таким принципом він
діє сам, цього вимагає і від інших. Халтуру в обгортці з історії, яка виходить
кожного дня, він найчастіше просто не читає – не має на подібне ні часу, ні
бажання.
На стіні в кабінеті Леоніда Тимошенка – карта його рідного села з 1861 р., під
нею – фото його дідуся, закатованого сталінськими посіпаками в далеких 30-х.
Поруч - безцінні книги, серед яких "Свята Русь" французькою мовою, "Требник"
Петра Могили, монографії польською, англійською, копії документів латинською та
старогрецькою (їх вченому допомагає вивчати донька, теж науковець, історик і
класичний філолог). У майже спартанських умовах живе та працює визначний вчений
і це доводить беззаперечний факт – людині потрібно так мало для щастя. Зокрема,
улюблена робота, "сродная", як казав Григорій Сковорода. Бо займатися улюбленою
справою – велика ласка Божа. Історик Леонід Тимошенко займається такою власне
улюбленою справою – вивченням історії.
Володимир Ключак
Дрогобиччина - край великого потенціалу. Але куди «мандрує» наша молодь на
навчання? Якщо аналізувати історію, то довідаємося, що «відтік» наших мізків
відбувається до Львова, Тернополя, Києва та близької Європи. І хто ж тоді будує
молодіжне суспільство в нас, якщо молодь наша мігрує? Пенсіонери?
За даними цьогорічного «Електронного вступу 2011» від міністерства освіти,
найбільшою популярністю серед вступників користуються вищі навчальні заклади
Києва (9211 отриманих заяв), Сумської області (2866), Харківської (2482),
Львівської (2389) та Одеської області (1902 заяви). Вподобання наших краян теж
близькі. Як не прикро, але стебничани, дрогобичани, бориславчани, трускавчани та
східничани в більшості їдуть до Львова за „престижністю", а „вийшовши в люди",
рідко повертаються. Можливо, в цьому регіональна трагедія, але „риба шукає де
глибше, а людина-де краще". На початку минулого століття вибирали Львівський
Університет, Львівську політехніку, Краківський чи навіть Віденський
університети. Ця традиція практично збереглася. Офіційно, серед 397 відомих
випускників ЛНУ ім. Івана Франка ми нараховуємо в їх списку лише трьох наших
краян, що стали успішними фахівцями. Але їх було набагато більше - близько
сімнадцяти.
Отож, у Львові навчалися відомі наші краяни: Зенон Коссак (вивчав право,
провідний член УВО і ОУН), Степан Витвицький (другий Президент УНР в еміграції),
Іван Чмола, (один із творців «Пласту» в Україні), а також математик, якого
запрошують до себе провідні Університети Європи, людина-вундеркінд та просто ще
один талановитий наш земляк - Любомир Здомський (з с. Опарі); Мирослав Маринович
(відомий краянин, колишній ректор Католицького університету). Вартує згадати, що
у львівському виші навчався дрогобичанин Бруно Шульц (той же університет). А до
столиці поїхали і себе зреалізували такі наші земляки: Міністр культури України
Михайло Кулиняк, український режисер Ігор Равицький, один із провідних
українських експертів-політологів Ігор Когут, який закінчив Києво-Могилянську
академію, і, звичайно, головний редактор нашого тижневика «Каменярі» Ігор Курус,
керівник національного проекту «Відкритий світ».
Він є автором концепції переходу телерадіомовлення на цифрові стандарти,
співавтором Плану розвитку телерадіоінформаційного простору України, низки
державних програм. Автор численних статей з проблем цифрової нерівності.
Працював Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, де
обіймав посаду заступника Голови, був членом урядових та міжвідомчих комісій з
питань впровадження цифрового телерадіомовлення, реформування державних"
телерадіокомпаній у систему суспільного мовлення. Під керівництвом Ігоря Куруса
було вперше запущено мережі цифрового телемовлення у Одеській області та у м.
Києві. На півдні Одещини було апробовано розроблену І. Курусом модель
забезпечення мало захищених верств населення перетворювачами цифрового
телевізійного сигналу. На сьогодні є членом Національної комісії України з
питань суспільної моралі, голова спостережної ради СПА-готелю „Респект".
До Кракова, згадаймо, в XV ст. поїхав і став відомим Юрій Дрогобич; правник,
який чотирнадцять років займав посаду мера Кракова, стебничани - Юліуш Лео, який
навчався в Ягеллонському університеті; до Відня навчатися поїхали і стали згодом
відомими дрогобичанка, американська актриса та актриса театру і кіно Німеччини
та Австрії Елізабет (Еттель) Берґнер, якою захоплювалася сама Марлен Дитріх;
світовий єврейський художник, дрогобичанин Маврикій Ґотліб. До сусідньої Москви
поїхали тепер вже успішний російський мільярдер Віктор Вексельберг та не менш
заможний дрогобичанин Сергій Змєєв, а тепер генеральний директор компанії,
експерт з психології бізнесу та багато інших наших краян, що «штурмують»
знаннями університети Канади, Польщі, Росії. Навіть в Петербурзі навчається на
журналістиці виходець із Стебника. Як бачимо, всі вони стали інтелектуальною
«окрасою» міст, де вони навчалися і будуть навчатися. Й ці міста називають їх
«своїми». Тоді кому і в яких інтелектуальних руках ми залишаємо своє місто? І що
може дати Дрогобич, окрім «просто чекай кращого», якщо все стоїть, нікуди
податися і просто «життєва» яма для когось? А як може існувати місто без своїх
дрогобичан? І де їде навчатися наш інтелект?
Олег Стецюк,
Головний акцент під час понеділкової наради Стебницької міської ради було
поставлено на те, що вуличне освітлення у місті калійників вимагає негайної
реконструкції (заміни пристроїв на енергозберігаючі). Та каменем спотикання у
даній ситуації, як завжди, є брак коштів. ДКП «Стебниктеплокомуненерго» є
підприємством, яке само себе утримує (перебуває на самофінансуванні), та без
допомоги влади не є спроможним проводити подальше обслуговування вуличного
освітлення у місті.
Як повідомив під час наради директор ДКП «Стебниктеплокомуненерго» Орест
Лабовка, міському голові Стебника Василю Пецюху ще 26 червня було скеровано
офіційне звернення (попередження) про те, що з 5 серпня 2011 року підстанції
вуличного освітлення буде знеструмлено. Річ у тім, що міська рада заборгувала
підприємству за даний вид послуг понад 50 тисяч гривень. З січня, за словами
Ореста Лабовки, підприємство від міської ради не отримало ні копійки.
Доведені до відчаю працівники ДКП «Стебниктеплокомуненерго» повідомили міську
раду офіційним листом, що в підстанції вуличного освітлення по вул.
Калнишевського вийшов з ладу електролічильник. На даний час споживання
електричної енергії обліковується «по середньому» (за прийнятними цінами). Якщо
до місяця часу, йдеться у листі-попередженні, не буде встановлено електричного
лічильника, споживання буде нараховуватися за потужністю. У зв'язку з
відсутністю коштів наше підприємство не спроможне придбати електролічильник та
проводити подальше обслуговування вуличного освітлення у місті.
Далі у листі йдеться, що згідно з договором, укладеним між міською радою та ДКП
«Стебниктеплокомуненерго» про обслуговування зовнішніх мереж Стебника, борг,
відповідно до підписаних міськвиконкомом актів фактичних витрат, міська рада
зобов'язана оплатити підприємству.
У повідомленні є й застереження про те, що за несплату даної заборгованості,
згідно з Правилами користування електроенергії (ПКЕЕ), ДКП
«Стебниктеплокомуненерго» змушене буде 5 серпня 2011 року знеструмити підстанції
вуличного освітлення та передати документацію Замовнику, в особі якого є
Стебницька міська рада. Коментувати дану ситуацію працівники міськвиконкому
відмовились. Та й що тут можна коментувати: нема фінансування - нема освітлення!
Газета "Каменярі"
У період із 20 по 31 липня у Бориславі скоєно десять крадіжок. Маємо також
сімнадцять випадків погроз фізичною розправою, одне шахрайство, дванадцять
випадків нанесення громадянам тілесних ушкождень, одне хуліганство, три випадки
настання смерті, два факти підробки документів, дев'ять випадків пошкодження
майна, один злочин по лінії боротьби з економічною злочинністю, одну
дорожньо-транспортну пригоду та ще три злочини, віднесені до категорії інших
порушень закону.
Завдяки проведеним оперативно-розшуковим заходам розкрито чотири справи за
фактами крадіжки. Працівники міського відділу міліції встановили осіб, які
погрожували фізичною розправою, нанесли громадянам міста тілесні ушкодження та
причетні до вчинення хуліганських дій. Розкрито також злочини за фактами
підробки документів, шахрайства та по лінії боротьби з економічною злочинністю.
За дев'ятьма фактами пошкодження майна, трьома випадками настання смерті та ще
трьома злочинами, які віднесені до категорії інших порушень закону, проводяться
дослідчі перевірки.
Оперативно-розшукові заходи проводяться за фактом дорожньо-транспортної пригоди,
що сталася 28 липня близько 12 год. 25 хв. по вул. Володимира Великого поблизу
будинку № 63, під час якої невідомий водій скоїв наїзд на малолітнього пішохода,
півторарічного хлопчика ромської народності. Після скоєння наїзду водій втік із
місця аварії, не надавши дитині допомоги. Лікарі «швидкої» намагалися врятувати
дитині життя, але від отриманих
травм хлопчик помер у кареті швидкої допомоги дорогою до лікарні. Працівники
міліції звертаються до мешканців, які стали випадковими свідками цієї аварії або
яким що-небудь відомо про особу водія чи автомобіль, що скоїв наїзд, не бути
байдужими та зголоситися за номерами телефонів 102 або 5-09-02.
У ніч з 20 на 21 липня невідомі зловмисники здійснили крадіжку із кіоску
«Міраж», на вул. С. Коваліва. Щоб проникнути в приміщення магазину злодії
розбили вікно. Із торгового закладу зловмисники поцупили товарно-матеріальних
цінностей на 800 грн. Через тиждень, у ніч з 26 на 27 липня, на вул. С. Коваліва
було здійснено крадіжку із магазину «Новинка». Невідомі зловмисники проникли у
приміщення торгового закладу розбивши склоблоки. Із приміщення викрадено 150
грн. та сигарети. Сума завданих збитків встановлюється. За фактами крадіжок
порушено кримінальну справу. Ведеться слідство.
Курйозний випадок стався із мешканцем м. Житомира, що приїхав на відпочинок до
Східниці. Підчас однієї із прогулянок відпочивальник залишив свій автомобіль
поблизу фортеці «Тустань». Після невеликої прогулянки лісом чоловік раптом
виявив, що його «Шкоди-Октавії» на місці немає. Про факт викрадення
транспортного засобу постраждалий відразу повідомив чергову частину міліції.
Коли правоохоронці приїхали на місце події, з'ясувалося, що ніякої крадіжки
насправді не було. Просто відпочивальник заблукав у лісі і вийшов зовсім не у
тому місці, де залишив своє авто. З допомогою працівників міліції турист-невдаха
зумів відшукати свій автомобіль, за що був безмежно вдячний правоохоронцям.
Газета "Нафтовик Борислава"
Дрогобич не перестає говорити про «матерів-зозуль». Декотрі із цих історій без
валідолу важко слухати. Ось одна із них. Працівники благодійного центру
«Карітас» звернулись до відділу служби у справах дітей виконавчого комітету
Дрогобицької міської ради з проханням перевірити одну із сімей, дітям якої вони
певний час допомагають. Як з'ясувала комісія, про цю сім'ю піклуються всі, окрім
рідної матері. Жінка кинула напризволяще, без копійки і шматка хліба, трьох
неповнолітніх дітей. Сама ж перебралась до співмешканця. Наразі старших брата і
сестру - шістнадцяти - та п'ятнадцятирічного віку - влаштували в
Професійно-політехнічний ліцей, а наймолодша дівчинка, якій зараз дев'ять,
знаходиться під опікою дитячого будинку «Оранта». Матір хочуть позбавити її
материнських прав, але діти благають не робити цього.
Жебрацтво, жорстоке ставлення, абсолютна недбалість, пристрасть матері до
оковитої - ось що терплять не лише ці, а й багато інших, «непотрібних» рідні
дітей. Сумна статистика сама просить задуматись над існуванням материнських
інстинктів сучасних жінок. Станом на 1 серпня в Дрогобичі та Стебнику 103 дитини
залишені батьківського тепла. З них 82 дитини наразі проживають в сім'ях
громадян, 13 в навчальних закладах і 8 в «Оранті». Куди ділась любов і турбота
їхніх сімей? Адже всі матеріальні проблеми, якщо добре постаратись, можна
вирішити. А материнство - це дар небес.
Іванна Подольська,
Куплю трьох-, чотирьох-, або п’ятикімнатну квартиру, або будинок (особняк) в
Трускавці, бажано в центрі. Контактні телефони: 097 47 23 002, 093 48 28 534.
№19 » №20 » №21 » №22 » №23 »
№24 » №25 » №26
№77 (321)
5 серпня 2011 р.
Новини Трускавця та регіону
Про прийом обласного депутата
По середах у приміщенні залу засідань Трускавецької міської ради проводять
прийом обласні депутати від Трускавця. В першу, другу та третю середу кожного
місяця почергово приймають Олексій Балицький, Петро Іванишин та Олександр
Чебаненко. Та часто з певних причин особисто депутат не має можливості вести
прийом громадян, тож його здійснюють його помічники. Так було і цього разу, у
середу, 3 серпня. Прийом поводили помічники Олексія Балицького Богдан Габшій
(депутат ТМР) та Святослав Грабовський.Тристороння зустріч у кабінеті Руслана Козира
Нагорода для Олександра Чебаненка
Підготовка до Дня Незалежності
Узбецький академічний театр у Трускавці
В рамках турне по Україні до двадцятиріччя нашої Незалежності у Трускавці із
виступом побував Узбецький Національний Академічний театр драми. 4 серпня в залі
санаторію "Карпати" узбеки представили моноспектакль "Самотня жінка", його
поставив режисер Авлійокулі Хаджікулов за однойменним твором італійського
драматурга Даріо Фо. У головній ролі блискуче виступила Заслужений артист
Узбекистану Маліка Ібрагімова. П’єса тривала впродовж 50 хвилин. Після неї
відбулося живе спілкування артистки із глядачами.Руслан Козир та його безсилля проти переслідувань української пісні у Трускавці
Недоліки очима відпочиваючих
"Фронт змін" зазнав поразки
В суботу – річниця визволення Дрогобича від фашистів
У Стебнику крадуть люки
Працюй більше і довше – отримуй менше
У Дрогобичі впорядкують перевезення на міських маршрутах
Стоп цензурі
Banderovci
Леонід Тимошенко: "Позитивний імідж історичного факультету існує!"
Довідка. Леонід Володимирович Тимошенко. Кандидат історичних наук, професор
всесвітньої історії. Декан історичного факультету Дрогобицького державного
педагогічного університету імені І. Я. Франка.
Куди «втікають» дрогобицькі мізки?
часопис "Каменярі"
Сонце заходить – Стебник темніє!
Служба 102 м. Борислава повідомляє
«Матерів-зозуль» стає більше
часопис "Каменярі"
Оголошення
© 2008-2011 Незалежне видання "Трускавецький вісник". Всі права застережено.
Видається з 14 серпня 2008 року. Розповсюджується безкоштовно.
Засновник, головний редактор та відповідальний за випуск – Володимир Ключак.
Редакція публікує виключно ті матеріали, які збігаються з точкою зору редакційної команди.
Контакти: e-mail: anda_panda@ukr.net, моб.тел. 8 (097) 38-36-112
Публікація на порталі www.turportal.org.ua з дозволу Редакції.